Народився 17 березня 1936 року в с. Тучин Гощанського району на Рівненщині. Тут закінчив середню школу. Вищу освіту заочно здобув після армії в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова (м. Львів). За фахом журналіст. Більше сорока років працював в редакціях районних газет (Тучин, Соснівка, Костопіль, Березне, Гоща). Обіймав посаду заступника редактора гощанської районної газети «Рідний край». Був членом Національної спілки журналістів України, почесним членом Рівненського обласного товариства Всеукраїнської спілки краєзнавців, керівником Гощанського літературно-мистецького об’єднання «Веселка». Літературні твори друкував у районних, обласних та інших виданнях.

     Співавтор і відповідальний за випуск альманаху «Гостинець» (2000). Автор книг «Розуму на двох» (2004), «Обнімімо цей світ» (2005), «Веселий урок» (2006), книги «Мы – парни обыкновенные» (2006), поетичних адресів «З роси і води» (2008, посмертно) та співавтор альманаху «Гостинець-2» (2010, посмертно).

     Помер у 2008 році в смт Гоща.

Джерело:

http://goscha-bibl.at.ua/publ/zhuromskij_rostislav_ivanovich/1-1-0-65

http://www.on-libr.info/wp-content/uploads/2014/03/%D1%82%D1%83%D1%87%

D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%

B4%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%BD.-%D0%9D%D0%B0%D0%B4%D1%96%D1%8F-%D0%AF%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BA.pdf

http://karplibr.at.ua/index/zhuromskij_rostislav/0-76

     16 березня 2016 року 0 15.00 годині у читальній залі бібліотеки відбудеться вебінар: «Твоє право: права і обов’язки покупця».

     Консультації надаватимуть представники Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Рівненській області.

     Запрошуємо зацікавлену аудиторію до нашої бібліотеки для участі у вебінарі та обговоренні по темі, це чудова можливість поставити питання спеціалістам стосовно теми вебінару.

НАШІ КООРДИНАТИ:

вул. Піонерська, 2 «а».

Тел. 2-19-54

e-mail: rvbiblio@gmail.com  

ЧЕКАЄМО САМЕ НА ВАС!

     Навчальний центр «Логос», який є партнером Фонду «Brain Basket» (створеного за участі представників Міністерства економічного розвитку та КМДА), з метою розвитку ІТ - освіти в Україні,  оголошує конкурс на написання письмових робіт на тему «ІТ - майбутнє України».  

      Мета конкурсу: підтримка талановитих та цілеспрямованих людей, які хочуть розпочати свою кар’єру в ІТ-сфері та орієнтовані на розвиток ІТ-культури в Україні.

     Учасники конкурсу:  усі бажаючі незалежно від освіти, професії та сфери діяльності віком від 16 років.

     Умови конкурсу: для участі в конкурсі необхідно надати українською мовою креативне есе на тему «ІТ-майбутнє України». Обсяг есе – до 1 000 слів.

     Дедлайн: Конкурсні роботи приймаються до 31 березня 2016 року.

     Оголошення переможців: відбудеться 4 квітня 2016 року.

     Роботи необхідно надіслати на конкурс заповнивши онлайн- форму.

     Розмір гранту: Переможцям конкурсу надається грант на навчання на будь-яких групових курсах в НЦ «Логос» в розмірі:

І місце — 10 000 грн.

ІІ місце — 6 500 грн.

ІІІ місце — 3 500 грн.

     За додатковою інформацією звертайтеся за телефоном (032) 225-74-06, (067) 990-11-22 або пишіть на електронну скриньку logosgrant@gmail.com.

Джерело:

... Читати далі »

     Микола Михайлович Тимчак народився 1 березня 1956 року в селі Березовиця Тернопільського району Тернопільської області в сім'ї робітників. Закінчив філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту. Працював учителем у школах Рівненщини, кореспондентом-газетярем, вихователем та викладачем Дубенського культосвітнього училища, заступником голови Лубенського райвиконкому. Проживає та працює поет в м.Дубно.

     В 1987 році вийшла перша збірка віршів Миколи Тимчака під назвою «Співаниця», яка оформлена самим автором. Передмову до неї написав Іван Драч.

     Микола Тимчак - автор і виконавець багатьох пісень. Як художник (живопис, графіка, скульптура) брав участь у ряді художніх виставок. Два його горельєфи: «Мамина осінь» та «Осінній лірик Волині Іван Верховець» закупив музей народної архітектури та побуту. Одне з живописних полотен автора присвячено 140-річчю перебування Т.Г. Шевченка на Дубнівщині.

     М.Тимчак був одним із авторів кінофільма про Арсена Левковича, створеного самодіяльною народною кіностудією «Дубно». Він і поет, і музикант, і художник, і різьбяр, і композитор... Та доля склалася так, що певний час Микола Тимчак не давав про себе знати як творець художнього слова.

     Нова збірка поезій «Сніги» вийшла в 2005 році. Вона поєднує поезії для дорослих та юних читачів.

     Цей своєрідний симбіоз розкриває його поетичну душу для різних поколінь. А любов - головний чинник поетичного духу цього автора. Саме вона тче своє
вибраними нитками українського слова, сповненого силою волі й почуттям власної
гідності, окриленого вірою в щасливе майбутнє свого народу. Подані в книзі й окремі роботи М.Тимчака з різьби по дереву, живопису, проектні та реставраційні роботи. Знайде читач у ній і суто документальні світлини, що розповідають про життєпис поета. Микола Тимчак - член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Валер'яна Поліщука, імені Миколи Островського та Авеніра Коломийця.

Джерела:

http://www.yunilibr.rv.ua/index.php/kraeznavstvo/literaturne-kraeznavstvo/pysmennyky-rivnenshchyny/348-48

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%

B8%D0%BC%D1%87%D0%B0%D0%BA_%D0%9C%

D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0 ... Читати далі »

     Левко Іванович Боровиковський народився 22 лютого 1806 року в с. Милюшках, Хорольського повіту на полтавщині, в родині дрібного поміщика. Дід поета, миргородець Лука Боровик, походив із старовинного козацького роду. Він добре малював і грав на гуслях. Свій хист передав дітям. Відомим портретистом був його син В. Л. Боровиковский, у якого деякий час вчився живопису молодший брат - батько поета. Левко Іванович із своїми синами також захоплювався малюванням. Усе це дало підставу селянам по-вуличному називати Боровиковських Маляренками, а куток, де вони мешкали, - Маляренківщиною.

     Читати й писати він навчився дома. Повітове училище в м. Хоролі (1818 - 1822), Полтавська гімназія (1822 - 1826) - такі наступні етапи його навчання (серед викладачів був учитель російської словесності І. Г. Бутков). 1826 року Л. Боровиковський вступив до Харківського університу, етико-філологічний відділ філософського факультету.

    Особливий вплив на юнака справив український поет П. Гулак-Артемовський, який викладав тут російську історію, польську мову і статистику, керував студентським літературним гуртком.

     Старший брат поет зазначив у своїх спогадах, що в університеті тоді панували "холодна байдужість і мертвотний формалізм", як убивали творчу думку молоді. Так, коли в "Вестнике Европы" з'явилась перекладена Боровиковським балада А. Міцкевича "Фарис" із схвальним відгуком, то автор перекладу мав неприємності від інспектора, оскільки без його відома студенти не мали права друкувати свої твори.

     У студентські роки з'являються перші оригінальні твори поета: в 1828 р. "Вестник Европы" надрукував його поему-билину "Пир Владимира Великого" і баладу "Молодиця", які були написані у виразно романтичному стилі.

     Після закінчення університету в 1830 р. "со степенью кандидата за отличие" Л. Боровиковський викладає викладає в Курській гімназії історію, а згодом - латинську мову. Пізніше його було переведено в Новочеркаську гімназію, а потім - у Полтавську та місцевий Інститут благородних панночок.

     Серед його учнів був кириломефодійовець І. Посяда і майбутній байкар Л. Глібов.

     Це був період найпліднішої творчої праці Л. Боровиковського. Крім романтичних поезій, з-під його пера виходить багато байок, він працює над укладанням словника української мови, записує зразки народної творчості.

     За своє творче життя поет написав понад 250 байок, 24 балади і думи, в основу яких покладені народні перекази, повір'я; переклав російською мовою низку творів А. Міцкевича, підготував до друку 15- українських народних пісень і 1200 прислів'їв та приказок. Він записував народні перекази, повір'я, забобони, а також способи простонародного лікування різних хвороб тощо.

     1852 року в Києві було видано збірку Л. Боровиковського "Байки і прибаютки". Пізніше окремі його твори зрідка друкувались у різних виданнях.

     Відомостей про останні роки життя Л. Боровиковського майже немає. Помер поет 26 грудня 1889 р., поховано його в рідних Милюшках. 

Джерела:

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=94&type=biogr

http://ukrclassic.com.ua/katalog/b/borovikovskij-levko/1757-levko-borovikovskij-biografiya?showall=1

Творчість

... Читати далі »

     Анатолій Криловець народився 20 лютого 1961 року в селі Городище Корецького району на Рівненщині. 1983 року із відзнакою закінчив українську філологію в Рівненському педінституті. Ініціатор відкриття спеціальностей «Українська мова та література» і «Літературна творчість» в Національному університеті «Острозька академія», де працює й понині. 

     Кандидат філологічних наук, доцент. Відмінник освіти України.
     Член Національної спілки письменників України. Автор дев’яти поетичних книг: «Великдень гряде!» (1991), «Скресання» (1993), «Друга чаша» (1999), «Похмілля» (2004), «Моя вселенська тимчасовість» (2006), «Поезії взаємне почуття» (2012), "Птаху судились крила" (2014), "Квітка щастя" (2014), "Корона" (2015).

     Лауреат Всеукраїнської літературної премії «Благовіст» за збірку «Моя вселенська тимчасовість» (2008), премії імені Валер’яна Поліщука за книжку «Поезії взаємне почуття» (2013) та премії імені Василя Юхимовича за книгу поезій "Квітка щастя" (2015).

Джерела:

http://maysterni.com/user.php?id=6179&t=0

http://zamkova.at.ua/news/anatolij_krilovec_ja_ne_znaju_jakim_kim_i_de_b_ja_buv_jakbi_ne_poezija/2015-04-29-2867

Твори:

http://maysterni.com/user.php?id=6179&t=1

http://dotyk.in.ua/krylovetc.html

    «Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника-класика кінця 19 - початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича.

     Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. За майже три десятиліття до початку 20 ст. в селянській родині цього чудового краю - Покуття - 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович. Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення у 1882 році він вступає до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року письменник навчається в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті і в 1895 році складає перший юридичний іспит та одержує право працювати помічником адвоката. Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Льовова.
      В 1898 році Лесь Мартович переїздить до Львова. З цього часу він систематична виступає зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові виходить перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році виходить друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя -­ «Стрибожий дарунок» і інші оповідання. 
      В 1909 році він складає іспити за університетський курс, а на весні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержує наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані з дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Дуже виразно показав письменник трагізм становища селянства, його повну безправність, темряву і затурканість в оповіданнях «Лумера», «Мужицька смерть». Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив показу суті буржуазного суду як засобу пригноблення трудящих. Цій меті присвячені його драматичні сцени «За топливо», «За межу», «Зле діло». 

     Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон».

     Злигодні першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат російської армії Лесь Мартович помер.  Похоронили його в сусідньому селі Монастирок.

Творчий доробок

     Творчий доробок Леся Мартовича складався з новел, оповідань, публіцистичних розвідок та окремих виступів.

     Лесь Мартович — то справжній народний письменник. У колі друзів він завжди умів захоплююче розповідати смішні історії, нерідко компонуючи сюжети прямо в процесі розповіді, не записуючи їх ніколи. Усні його оповідання, на жаль, ніхто не зберіг. Зрештою, якби не щаслива зустріч у Львові з редактором «Літературно-наукового вісника», який заохотив Леся Мартовича щотижня привозити нові свої оповідання з надією видати їх окремою книжкою, ми з вами так ніколи і не мали б змоги читати його талановиті твори.

... Читати далі »

    Валенти́н Оста́пович Речме́дін (* 1916, Андрушівка, Липовецький повіт, Київська губернія, Російська імперія, нині Вінницька область — † 1986, Київ, Україна), письменник і журналіст родом з Вінниччини, нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

     Під час Другої світової війни працював у редакції «Радянської України», по війні заступник редактора «Літературної газети», довголітній редактор газети «Культура і Життя», член редакції журналу «Вітчизна». Працює переважно в прозі: повість «На верховині» (1951). роман «Коли закипала кров» (1958), збірка оповідань «Вітер з берегів юності», «Відчинив у світ я двері» (1960), романи «Весняні грози» (1961), «Романтична історія» (1962), «Ходімо зі мною, сину!» (1965), історична повість «Дівчина в терновому вінку» (1967).

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%87

%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%BD_%D0%92

%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%

D0%BD_%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%

... Читати далі »

     Друзі, запрошуємо до перегляду книжкової інсталяції «Всьому початком є кохання», що діє в читальній залі бібліотеки  до найромантичнішого свята Дня Святого Валентина.

     В будь-яку епоху почуття кохання оспівували, оспівують і будуть оспівувати письменники всіх країн світу. Тож, наша інсталяція Вас ознайомить з відомими творами «Про кохання від класиків», «Кохання по сучасному» та «Кохання в поезії».

     Цікаво, а який твір про кохання для вас став пріоритетним серед інших творів, запрошуємо переглянути інсталяцію та внести свої пропозиції.

РАДО ЧЕКАЄМО НА ВАС.

Оксана Лісовець.

     Народився 8 лютого 1941 року в селі Чудниці Гощанського району на Рівненщині. Закінчив Гощанську середню школу, Клеванське училище механізації сільського господарства, здобув журналістську освіту. Друкував свої літературні твори в районній і обласній пресі, альманасі "Гостинець" (Гоща, 2000 р.). Член літературно-мистецького об'єднання "Веселка" при Гощанській районній газеті "рідний край". Член Національної спілки журналістів України.

     Автор книг «Осоння рідних оберегів» (2002 р.), «Зернограй» (2004 р.), «Знак вітряного хрещатика» (2005 р.), «Обжинковий вінок» (2006 р.).

Джерело:

http://goscha-bibl.at.ua/publ/gumenjuk_petro_mikolajovich/1-1-0-63

http://volynskioberehy.esy.es/index3_Gumenuk.php

http://karplibr.at.ua/index/gumenjuk_petro/0-73