Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [669]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [923]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [22]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [138]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [88]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1110
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


П`ятниця, 29.03.2024, 07:31ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Подія дня
« 1 2 ... 17 18 19 20 21 ... 66 67 »

     Ім’я видатного українського художника, письменника, громадського діяча Василя Лопати вже тривалий час привертає до себе увагу української і світової громадськості. У його доробку — 700 графічних і малярських робіт, 25 персональних виставок, більше 65 проілюстрованих видань, оформлення вітчизняної гривні, дипломатичного й українського паспортів. А ще ним написані та проілюстровані цікаві книжки: «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), автобіографічні повісті «Десь на дні мого серця» (2001) та «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005).

      Василь Іванович Лопата — заслужений художник України, лауреат Державної (тепер Національної) премії імені Тараса Шевченка (1993), лауреат Міжнародної премії з екслібрису (Англія), Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2008) та має багато інших мистецьких відзнак.

     Василь Лопата народився 28 квітня 1941 року в селі Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині. І відколи себе пам’ятав, весь час малював: коли пас козу, бавився із підлітками на березі річки чи під лісом, на теплій черені печі або за партою у школі. Не було чистого паперу — малював на газетах. Не мав олівців і фарб — малював на піску паличкою, чи на стіні вуглиною… «Вперше, пригадується мені, я відчув себе «художником» десь п’яти-семи років. Удома нікого. Я сам. Мама напередодні Великодня побілила хату — комин наче ватман. Я знайшов вуглину на припічку й давай відтворювати найулюбленіші образи — коней. Доки бабуся, мама і старший брат повернулися із церкви, я закінчив свою «картину» й похвалився їм, що мною намальовано», — розповідав в одному з інтерв’ю художник. Хлопця насварили, проте він не залишив свої вправи і ще дужче прикипів душею до малювання. «Відтоді я просто марив своїм покликанням. Мені здавалося, що іншої дороги в моєму житті не може бути. А коли прочитав першу книжку, то збагнув: це — джерело, звідки можна черпати натхнення. І — ви не повірите — відчув себе графіком-книжковим ілюстратором», — зізнається Василь Лопата. Згодом в школі випускав стіннівку і діти називали його художником. Семикласником Василь почув, що існують художні школи. Але жили бідно, батько загинув на війні, і родич відвіз хлопця до зоотехнічного технікуму, щоб вивчився і зміг заробляти собі на кусок хліба. Вчився В. Лопата, як і в школі, на «відмінно». Проте випускник із червоним дипломом зовсім не хотів бути зоотехніком. Він поїхав у Київ, вступив до училища прикладного мистецтва в Лаврі. Після двох років учнівства В. Лопату призвали до війська. І там юнак продовжував малювати, здебільшого портрети. А згодом Василь Лопата в солдатській формі складав вступні іспити в Києві на графічний факультет художнього інституту. Закінчив його в 1970 році. Вчився він у митця зі світовим іменем — В. І. Касіяна. Пізніше працював у творчій майстерні М. Дерегуса. У книжці «Десь на дні мого серця» Василь Іванович писав: «Здійснилася моя заповітна мрія: я став художником. Навіть якби я жив сотню разів, я б повторив цей вибір. Я люблю цей процес, повний пристрасті та напруження, безпосередності, інтуїції та художнього розрахунку, радості та розчарування, досади».

     Творчість Василя Лопати — це художнє осмислення, насамперед, української історії, а на її тлі — нашого буття, величних діянь свого народу, суспільно значущих та історичних постатей. Непересічний талант ху ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 620 | Додав: WWWWW_W | Дата: 27.04.2016 | Коментарі (0)

     Ірина (Іраіда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 в м. Київ — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка ґрунтовних спогадів «Homo Feriens» (2011).

     Дружина українського романіста, лауреата Шевченківської премії Володимира Дрозда.

     Народилася під час Другої світової війни у Києві. Втратила усіх рідних, виховувалася у родичів в Звенигороді.

     1964 заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

     Працювала в редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром Дроздом. Під тиском обставин була змушена вступити до комуністичної партії 1981 року.

     У 2011 вийшла книга спогадів Ірини Жиленко «Homo Feriens» (лат. “Людина святкуюча”). Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу, зокрема російською.

     Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986), «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома», збірників дитячих віршів «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства», (1979), «Казки буфетного гнома», (1985).

     Головна тематика лірики Жиленко – обійстя та домашній сад, шлюб та родина, природа, доброта і сковородининська проповідь «повсякденних малих справ». У її поезії критики вбачають щирий ліризм, сполучений із вразливістю та винятковим смаком, насолоду життям з меланхолійним пізнанням мінливості світу, обережний еротизм та роздуми про смерть. Інші критикували її нібито угодовську життєву позицію, помітний гедонізм та естетство.

     У своїх передсмертних спогадах, виданих видавництвом «Смолоскип» 2011 року, тверезо оцінює трагедію творчості в умовах совєцької окупації та всепоглинаючої цензури. Робить болюче зізнання:

      Минуть роки – і жменька нас проводжатиме останніх… І молодші наші колеги, випадково проходячи повз той гурт, ковзнуть по ньому співчутливим оком і, можливо, теж відчують (хай і не глибоко) провину за те, що так і не вчиталися, що там нашкрябали оті гуцали, дрозди, андріяшики. І крижина шістдесятництва відпливе слідом за попередніми. А ми ж такі всі різні! І кожен – Світ. …Сучасність виблювала, навіть не розжувавши, всю літературу радянської доби (разом із шістдесятниками), і боюсь, що вже ніхто і ніколи не нахилиться над тими покладами…

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 503 | Додав: WWWWW_W | Дата: 27.04.2016 | Коментарі (0)

      Басок Василь Якович народився в с. Соснівка Конотопського району Чернігівської губернії (нині Сумська обл.). Василько був четвертою дитиною у батьків. Батьки помітили потяг дитини до науки і відправили його до школи.

     По закінченні навчання він почав складати вірші.

     Освіту здобув у Воздвиженській сільськогосподарській школі. В 1927 р. перші вірші В. Баска з'явилися на сторінках журналу "Молодий більшовик". Його ім'я лунало і зі сторінок періодики, і з трибуни літературних дискусій. Поет відчував деградацію молодого покоління і саме ці моменти тривоги та хвилювання характерні для багатьох його віршів, які склали дві поетичні книги "Розорані межі" і "Рушай на врожай". Як сина розкуркуленого, поета виключили з комсомолу. Це сталося в 1932. В. Басок працював у газетах Лубен і Харькова. В 1935 р. він змушений був переїхати до Чернігова. Постійної роботи не мав. Жив за рахунок консультації при редакції газети "Більшовик", публікації віршів, статей, рецензій. Листувався зі своєю дружиною В. Титовою. Зі сторінок листів постає літературне життя Чернігова. То був період, коли до старовинного міста завітав М. Рильський, з яким В. Басок працював у газетах Лубен і Харкова. В 1935 р. він змушений був переїхати до Чернігова. Постійної роботи не мав. Жив за рахунок консультації при редакції газети "Більшовик", публікації віршів, статей, рецензій. Листувався зі своєю дружиною В. Титовою. Зі сторінок листів постає літературне життя Чернігова. То був період, коли до старовинного міста завітав М. Рильський, з яким В. Басок встановив творчі зв'язки. В останнє поет побачився з дружиною 25 липня 1937 р., коли вона виїздила з Чернігова. В серпні В. Баска заарештували працівники УНКВС Чернігівської області. Його звинувачували в тому, що нібито брат поета перебував за кордоном. В. Баска вивезли на Колиму. Тяжко хворий, він все ж зміг доїхати туди. 8 жовтня 1938 р. поет помер від розриву серця. Реабілітований В. Басок 1954 р.ппп

Джерела:

http://libkor.com.ua/index.php?id=3&sid=15&sel_tab=biography&tab=1&rec_on_

page=20&back=&k_person=_p11w0_sal44_q11w0_sal45

https://uk.wikipedia.org/wiki/Басок_Василь_Якович

http://izbornyk.org.ua/ulencycl/ule11.htm

Категорія: Подія дня | Переглядів: 563 | Додав: WWWWW_W | Дата: 25.04.2016 | Коментарі (0)

 Лариса Костянтинівна Волошина народилася 24 квітня 1906 р. в с. Лютеньках на Полтавщині в сім’ї вчителів.

     По закінченні Кременчуцького педтехнікуму до 1934 р. вчителювала на Полтавщині, заочно навчалася в Бердянському, потім в Одеському педінститутах. У роки Великої Вітчизняної війни працювала в евакогоспіталі, була на журналістській роботі. Після війни до 1951 р. працювала в редакціях обласних газет в Одесі і Харкові. Перший свій вірш опублікувала 1927 р. Перша поетична збірка «Над Дніпром» вийшла 1960 р. Своєю творчістю Л. Волошина утверджує любов до рідної землі, хліборобської праці. Її вірші  — про доброту, совість, щире взаєморозуміння людей у дружбі, коханні. Виступала також у художній прозі (книга нарисів і оповідань «Світлі обрії», 1950; збірка новел «Щедрість», 1968).

     Померла 5 квітня 1975 р.

     Вийшли збірки віршів і поем: «Райдуга» (1964), «Зорі вечірні» (1966), «Ластівки відлетіли» (1972), «Синє озеро неба» (1975), «Твори» (Поезії. Оповідання, Ї986).

Джерела:

http://ukr-lit.net/voloshina.html

http://www.ex.ua/84024442

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=29552

Категорія: Подія дня | Переглядів: 558 | Додав: WWWWW_W | Дата: 25.04.2016 | Коментарі (0)

     КИЯ́ШКО Григорій Григорович (19. 04. 1936, с. Мокрець Гомельська обл., Білорусь) – прозаїк. Член НСПУ (1978). Закінчив Український поліграфічний інститут (Львів, 1967). Працював у ред. газеті «ЛУ» (1969–75); директор Українського республіканського будинку літераторів Українського відділення Літературного фонду СРСР (1975–81); заступником відповідального секретаря, редактором відділу літературознавчих досліджень журналу «Київ» (1984–2005; усі – Київ). Дебютував 1958 нарисом «С путевкой комсомола» в г. «Горняк» (м. Торез Донец. обл.). Писав для дітей: збірки оповідань «Турецькі султани» (1965), «До козацького схову» (1967), повісті «Жайворони» (1970), «Поштовий фургон» (1978; 1988; усі – Київ). У творчості порушує проблеми сім’ї, виховання дітей, захисту природи.

 

 

Джерела:

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=6731

http://www.referat-sochinenie.ru/referat/zarubejnaya_literatura/

svordnst_hudojno_detal_u_povst_grigorya_kiyashka_

jaivoroni.html

Категорія: Подія дня | Переглядів: 554 | Додав: WWWWW_W | Дата: 18.04.2016 | Коментарі (0)

     Володи́мир Самі́йлович Бабля́к (18 квітня 1916, село Великий Жванчик Новоушицького повіту Подільської губернії, нині Дунаєвецького району Хмельницької області — †20 листопада 1970Київ, поховано в Чернівцях) — український письменникжурналіст. Член Спілки письменників України (1960).

     Біографія

     Батько Самійло Бабляк помер від нещасного випадку, коли Володі не було й трьох років. Мати Віра Григорівна (уроджена Михайловська; померла 1939 року) віддала сина й старшу дочку Галю на виховання дідусеві (прототип Матея Розмарини з однойменного оповідання Бабляка) і бабусі в село Колодіївка (нині Кам'янець-Подільського району). Тут Бабляк вчився в І—ІІІ класах, після чого мати забрала сина до Великого Жванчика, де він вчився в IV–VII класах. Продовжив навчання (VIII–X класи) в село Привороття (нині Подільське Кам'янець-Подільського району).

     Після закінчення школи працював обліковцем (помічником бригадира) у колгоспі села Великий Жванчик. 1936 року Бабляка взяли інструктором-масовиком у районну газету (село Миньківці), восени 1936 направили на курси при окружній газеті «Червоний кордон» (Кам'янець-Подільський). Закінчивши курси, залишився працювати в «Червоному кордоні». Від 10 жовтня 1936 до 28 жовтня 1937 жив на вулиці Преображенській, 36 (нині — Руська, 60) у сім'ї Терлецьких. Звідси Бабляка призвали до війська (служив кулеметником). 1939 після звільнення в запас знову працює в газеті «Червоний кордон». Восени 1940 стає кореспондентом обласної газети  ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 589 | Додав: Ксюша | Дата: 18.04.2016 | Коментарі (0)

     Алчевська Христина Данилівна [04(16).04.1841, м. Борзна, тепер Чернігівська обл. – 02(15).08.1920, м. Харків] – український педагог, письменниця, бібліограф, громадський діяч.

     Самостійно здобула освіту. Організувала в Харкові Товариство грамотності, першу громадську бібліотеку (нині ХДНБ ім. В.Г. Короленка). Бібліографічна. діяльність Алчевської пов'язана з жіночою недільною школою у Харкові, яку вона заснувала. (1862). У школі в різні часи здобули освіту 17 тис. неграмотних людей. До роботи в школі були залучені разом з учителями відомі науковці Харкова, вчені: М. Бекетов, Д. Багалій, В. Данилевський та ін.

     Надзвичайно важливим аспектом її діяльності як педагога було вивчення читацьких інтересів та запитів. Алчевська зробила вагомий внесок у методику та методологію бібліографії. Це був перший в Україні та Росії досвід вивчення читацьких інтересів і складання бібліографії на його основі. Алчевська  очолила авторський колектив з укладання тритомного критико-бібліографічного покажчика літератури «Что читать народу?» (1884–1906), який витримав 17 перевидань. У ньому подано понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авт. – учителів, викладачів і читачів на твори рос., укр. та зарубіжної літератури. Христина Данилівна склала найбільшу частину покажчика – літературну, в якій розглянуто 1680 видань. В усіх трьох томах для зручності вміщено алфавітні покажчики назв книг і прізвищ авторів. Крім того, в першому і другому томах вміщено «Каталоги книг народно-шкільних бібліотек». Х. Алчевська організувала підготовку тритомного посібника «Книга взрослых», що протягом 1899–1917 рр. витримав 40 видань.

     Автор мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), багатьох статей у журналах «Русская мысль», «Вестник Европы», «Русская школа», «Северный вестник», газетах «Южный край», «Школа и жизнь» та ін. Упорядник «Каталога книг», «Програм викладання у недільних школах». Учасник педагогічних виставок у Парижі (1890, 1900), Москві і Нижньому Новгороді (1895, 1896). Удостоєна вищих Міжнародних літературних і педагогічних нагород, золотих медалей Московського і Петербургського. товариств поширення в народі грамотності. Була віце-президентом Міжнародної ліги освіти (1890).

Джерела:

http://ube.nplu.org/article/%D0%90%D0%BB%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%

http://region.library.kharkov.ua/lib_druk.php?id=119

https://uk.wikipedia.org/wiki/Алчевська_Христина_Данилівна

Категорія: Подія дня | Переглядів: 571 | Додав: Ксюша | Дата: 15.04.2016 | Коментарі (0)

     Бонковський Денис Федорович - український поет, композитор, перекладач.

     Народився 16 квітня 1816 р. в містечку Вороновиця (нині смт Вінницького району).

     За походженням поляк. В літературних джерелах зустрічаються також транскрипції його прізвища Боньковський, Баньковський,Бончковський та ім’я Діонісій.

     Працював тривалий час у державних і судових органах. У 1834—1838 роках служив канцеляристом у Новгород-Волинському земському суді, у 1838 р. – канцеляристом в Радомисльському земському суді. Від 1838 року був секретарем у канцелярії київського цивільного губернатора. У 1850-60-х рр. жив у Бердичеві.

     Поклав на музику вірші Т.Шевченка «Нащо мені чорні брови», І. Завадського «Де шлях чорний», К. Думитрашка «Чорнії брови, карії очі» та ін.

   Поетичні й музичні твори Бонковського друкувалися в 19—20 століттях в низці видань. Серед них – «Пісні та романси українських поетів» (1956), «Українською музою натхненні» (1971), «Пісні літературного походження» (1978).

   Переклав українською з польської мови поему «Пісня про нашу землю» В.Поля (1860), твір «Заверуха. Українська повість» Т.-А.Олізаровського.

     Пісні і романси Д.Бонковського входили і входять до репертуару багатьох відомих музичних колективів і виконавців сучасності, серед яких І.Козловський, Б.Гмиря, Д.Гнатюк, К.Огнєвий, О.Петрусенко, А.Солов’яненко, квартет «Явір», хор ім. Г.Вірьовки, ансамбль Російської (Радянської) Арміі ім.Александрова, В.Гришко, К.Цісик, О.Малінін, В.Степова, М.Басков, Я.Євдокимов, брати Томіленки та ін.

     Автор дослідження «Про музику народних пісень» (1869), в якій охарактеризував особливості українського музичного фольклору.

     Помер біля 1869 р.

Джерела:

http://www.studioradomyshl.ho.ua/rad_muz/bonkovsky/d_bonkovsky.htm

https://uk.wikipedia.org/wiki/Бонковський_Денис_Федорович

 

Категорія: Подія дня | Переглядів: 481 | Додав: Ксюша | Дата: 15.04.2016 | Коментарі (0)

     МОХ РУДОЛЬФ (псевд. — Мех, Рудольф, Р. М., 16.04.1816, м. Бережани, тепер Тернопільської обл. — 12.02.1892, с. Острів, тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл.) — письменник, громадський діяч.

     Закінчив Львівську духовну семінарію (1842). Належав до сподвижників і продовжувачів справи «Руської трійці». Автор віршів українською народною мовою панегіричного та описово-моралістичного змісту (збірка «Мотиль», 1841). В газеті «Зоря галицька» виступив із сатиричним віршем «Розпука орендарська над селянами, котрії до розуму приходять» (1848) і фрагментами драми про скасування панщини в Галичині «Терпен — спасен» (1849). Кріпосне лихоліття, безпросвіття галицького села показані в п'єсах «Справа в селі Клекотині» (1849), названій І. Франком «першою пробою української комедії в Галичині», і «Пам'ятка 3 Мая 1848» (1878). Соціально-побутова віршована драма «Опікунство» була поставлена в українському галицькому театрі (1864).

     Р. Мох — активний діяч українського суспільно-політичного і культурного руху 1848 р., учасник так званого «Собору руських учених» (1848). У виступах і статтях у пресі закликав до організації народу, відстоював його національні й соціальні права, розвиток освіти й культури («Слово до народа галицько-руського», 1848). Велику культурно-освітню роботу проводив у селах, засновував хори, був одним із найдіяльніших організаторів руху за тверезий спосіб життя.

Джерела:

http://www.ukrlit.vn.ua/info/dovidnik/228.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/Мох_Рудольф

Категорія: Подія дня | Переглядів: 551 | Додав: Ксюша | Дата: 15.04.2016 | Коментарі (0)

     Іване́нко Окса́на Дми́трівна  — українська дитяча письменниця та перекладачка.

     Народилася письменниця 13 квітня 1906 року в сім'ї письменника і вчительки.

     «Я народилася в Полтаві,— писала у своїх спогадах Оксана Дмитрівна. — І'мя Тараса Шевченка з перших кроків було мені відоме і близьке. З малих років знала «Реве та стогне», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», тому що їх завжди співали і дорослі, і діти. До революції мама була вчителькою у дитячому притулку для сиріт «Дім трудолюбців», а потім організатором трудової школи».

     Мабуть, Оксана Дмитрівна не могла не писати і не творити, адже поруч з родиною Іваненків мешкав знаменитий автор «Сліпого музиканта» Володимир Короленко. Зростала дівчинка гарним оповідачем і неабияким казкарем: у шість рочків вона засновує й редагує власний журнал «Гриб». Певно, з дитинства почалася й любов до Шевченка, яка згодом перетвориться на справу її життя: над романом «Тарасові шляхи» письменниця працювала понад двадцять років! І, звісно, від матері успадкувала педагогічний хист.

     Навчалася в жіночій гімназії, а закінчувала радянську робітничу школу. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти і почала працювати вихователькою дитбудинку.

    ... Під час навчання в Харківському інституті народної освіти на факультеті соціального виховання Оксана Іваненко прочитала рецензію на повість Л. Сейфулліної «Правопорушники». І вмить згадала про доброго знайомого своєї матері Антона Макаренка, який завідував на той час колонією для неповнолітніх правопорушників під Полтавою. Негайно вирішила їхати туди на практику, а після закінчення в 1926 році інституту поїхала туди на роботу, прихопивши ще кількох однокурсників. До речі, у романі «Педагогічна поема» Макаренко вивів дівчину в образі Оксани Варської.

     Оксана Іваненко закінчує аспірантуру науково-дослідного інституту педагогіки. Відвідує літературні вечори, знайомиться з письменниками Наталею Забілою, Олександром Копиленком, Іваном Сенченком, приятелює з відомим фізиком Ландау, який всіляко заохочував її до творчості.

     Літературна творчість захопила її дуже рано. Перший твір — казка «Квіти» — було надруковано 1917 року в журналі полтавських гімназистів «Слово». Писала вірші та п'єски. Але початком свого творчого шляху Оксана Іваненко вважає 1925 рік, коли в журналі «Червоні квіти» було опубліковано оповідання «До царя». У 1928-31 роках навчалася в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту педагогіки і захистила роботу на звання наукового працівника з правом доцента. Після того деякий час працювала в Київській філії цього інституту, одночасно й у видавництві «Молодий більшовик». 1938 року перейшла на творчу роботу. В 1947-1951 роках редагувала дитячий журнал «Барвінок».

     Оксана Іваненко написала кілька десятків книжок оповідань, повістей і казок для дітей та юнацтва. Серед них: «Майка та жабка» (1930), «Дитячий садок». (1931), «Черевички» (1933), «Лісові казки» (1934), «Великі очі» (1936), «Джмелик» (1937), «Три бажання» (1940), «Куди літав журавлик» (1947), «Казки» (1958) та ін. Ці твори розкривають людське життя, допомагають пізнати красу рідної природи. У більших її творах — повістях і романах — розповідається про видатних діячів культури, відомих письменників. Сюди належать повісті «Друкар книг небачених» (1947, про І. Федорова), «Богдан Хмельницький» (1954), романи «Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини опубліковані 1939, про життя Тараса Шевченка), «Марія» (1973, про Марка Вовчка). Неабиякий інтерес викликає роман про життя і творчість Т. Г. Шевченка, його горьовані шляхи від дитинства до смерті, написаний з любов'ю, знанням і майстерністю. Про те, як пи ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 596 | Додав: Ксюша | Дата: 12.04.2016 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2024 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов