Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [669]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [923]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [22]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [138]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [88]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1110
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


П`ятниця, 29.03.2024, 18:02ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Подія дня
« 1 2 ... 18 19 20 21 22 ... 66 67 »

     13 квітня 2016 року 0 14.00 годині у читальній залі бібліотеки відбудеться відеоконференція: «Твоє право». «Трудові права громадян».

     Розглядатимуться питання з оплати праці, звільнення, виплати вихідної допомоги та інших виплат при звільненні.

     Консультації надаватимуть представники Регіонального місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Рівненській області.

     Запрошуємо зацікавлену аудиторію до нашої бібліотеки для участі у відеоконференції та обговоренні по темі, це чудова можливість поставити питання спеціалістам стосовно теми відеоконференції.

НАШІ КООРДИНАТИ:

вул. Піонерська, 2 «а».

Тел. 2-19-54

e-mail: rvbiblio@gmail.com  

ЧЕКАЄМО САМЕ НА ВАС!

 

Категорія: Подія дня | Переглядів: 465 | Додав: Ксюша | Дата: 11.04.2016 | Коментарі (0)

     Святослав Богданович Праск народився 5 квітня 1941 р. в с. Кургани Березнівського району на Рівненщині в родині вчителя.

     Закінчив місцеву школу, працював на новобудовах Донбасу, а з 1960 р. навчався на географічному факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка.

     Учителював, працював у редакції Костопільської районної газети на Рівненщині, у районному відділі народної освіти, був головним спеціалістом відділу національного відродження в апараті районної державної адміністрації. Організатор і перший голова районного осередку Товариства української мови ім. Тараса Шевченка “Просвіта”. Нині – на творчій роботі.

     Друкувався в районній та обласній пресі, в журналах “Україна”, “Дзвін”, колективних збірниках. Окремими виданнями вийшли поетичні збірки “Незамолений гріх” (1991), “Купава”(1992), “Піднесений птах” (2000), романи “Межа” (2000), “Здобути або не бути” (2003).

Джерела:

http://rivne.com.ua/catalogue/info.php?id=332

http://vk.com/id198730587

http://karplibr.at.ua/index/prask_svjatoslav/0-78

 

Категорія: Подія дня | Переглядів: 582 | Додав: Ксюша | Дата: 05.04.2016 | Коментарі (0)

     Анато́лій Іва́нович Шия́н (* 5 квітня 1906, Борисовка — 1989Київ) — український письменник, член Спілки письменників України від 1936 року.

     Народився Анатолій Іванович Шиян 5 квітня 1906р. в українській слободі Борисівці на Білгородщині у родині селянина-маляра.

  Рідна слобода стала прообразом селищ, у яких розгорталися головні події творів письменника, — від ранніх оповідань, першої повісті "Баланда" (1930), де показане велике селище Слобода, і до роману "Гроза" (1936), який розповідає в основному про слободу Борисівку.

     Як пізніше згадуватиме сам письменник, малярство було успадкованим ще від діда-прадіда заняттям їхнього роду, малярували батько та його брати. Це ніби зумовлювало шанобливе ставлення майбутнього митця до краси, вчило по-своєму бачити і розуміти її, відтворювати для інших. Мальовничі краєвиди Борисівки, привілля навколишніх степів, задумливий ліс чарували душу юного Анатолія. Не випадково 1925p. він вступає до Київського лісотехнічного інституту.

   Хоча молодий А. Шиян спершу й віддав перевагу лісництву, але вже в студентські роки літературне покликання настійно захоплює його. Ще під час навчання в лісотехнічному інституті (який він успішно закінчив у 1929 році), юнак дедалі активніше включається в літературне життя: входить до київської групи "Молодняк", запально відстоює молодняківські позиції в гарячих творчих дискусіях того часу, робить перші спроби писати.

     В квітневому номері за 1928р. журнал "Молодий більшовик" друкує перше оповідання А. Шияна — "Лісокради".

     З кінця 20-х років починається інтенсивне входження А. Шияна в літературу. В періодиці одне за одним публікуються його оповідання. Протягом 1930 — 1932 pp. побачило світ шість оригінальних збірок нарисів, оповідань, повістей. Одним з примітних ранніх оповідань є "Імандра" (1930).

     Певним кроком у творчому самоутвердженні А. Шияна була перша повість "Баланда" (1930), яка 1957p. була опублікована в новому, істотно доопрацьованому варіанті.

     Письменник продовжує творчі пошуки і в першому своєму романі "Магістраль" (1934), звертаючись до нової для себе (немало в чому і для всієї літератури) теми виробництва.

     1936р. вийшов роман "Гроза", число видань якого перевершило два з половиною десятки. Готуючи роман до одного з численних перевидань, письменник у 1954 році здійснює нову редакцію його тексту, зробивши суттєві виправлення та уточнення.

     Притаманне письменн ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 605 | Додав: Ксюша | Дата: 05.04.2016 | Коментарі (0)

     КАРПЕ́НКО Григорій Павлович (02. 04. 1936, с. Чапаєвка Золотоніського району Київщина, нині Черкаська обл.) – прозаїк, перекладач. Член НСПУ (1980). Закінчив Київський університетт (1960) і ВПШ при ЦК КПУ у Києві (1978). Від 1960 працював у видавництві «Дніпро» (Київ): 1976–2001 – зав. редактором української сучасної прози. Друкується від 1965. Написав художньо-документальну повість з життя села «Полудень» (1977); низку науково-художніх книг для дітей: «Промінь-велетень» (1967), «До зустрічі в ефірі» (1973), «Від краплини» (1977), «Голубе плесо» (1979, співавт.). Переклав романи «Небезпечна переправа» і «Золоті коні прокидаються» казахського письменника І. Єсенберліна (обидва – 1986). Усі зазначені книги опубліковані у Києві.

Джерело:

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=10013

Категорія: Подія дня | Переглядів: 459 | Додав: WWWWW_W | Дата: 01.04.2016 | Коментарі (0)

     Руцький Микола Миколайович (нар. 28 березня 1961 року, Ільпибоки) — український поет, письменник, дослідник УПА.

     Народився 28 березня 1961 року в селі Ільпибоки в селянській родині. Його батько Микола «Довбуш» Руцький (1911–2006) у свій час був господарчим УПА села Ільпибоки.

     Закінчив Демидівську середню школу, а в 1983 році українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені І.Франка. Працював учителем, науковим співробітником Острозького історико-культурного музею-заповідника, журналістом, редактором видавничого центру фірми «Надія», режисером телекомпанії «Руна». Один із лідерів і засновників Народного Руху на Славутчині. Обирався депутатом Нетішинської міської та Хмельницької обласної рад народних депутатів 21 скликання. Друкувався у республіканському літературному альманасі «Вітрила» (1988, 1989), у Хмельницькій антології «Сто поезій ста поетів» (1992), журналі «Дзвін» у рубриці «Вірші наших читачів» (№ 12, 1992) у наукових краєзнавчих збірниках «Житомир в історії Волині й України» (1994) та «Велика Волинь» (1994). Стаття «Останній бій художника УПА Ніла Хасевича» вийшла у 1996 році в книзі австралійського письменника українського походження Юрія Борця (Ю. М. Пашківського). Лауреат Хмельницької обласної премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (1996) за дослідницьку роботу в історії національно-визвольних рухів Волині та Поділля.

     Член Національної спілки письменників України.

     Проживає у місті Нетішині, Хмельницької області.

Твори:

«Куди ідеш» (1990) — збірка поезій

«Музика одинокого серця» (1992) — поезія і проза

«На переломі» (1993) — літопис національно-демократичного руху Славутчини (1993)

«Коли ви вмирали вам дзвони не грали» (1994) — документальна повість

«Голгофа» (1996) — проза

«Вертеп смерті» (2003) — історична повість

«Вони виборювали волю України» (2009) — документальна проза

Джерело:

http://kultura-dem.at.ua/index/ruckij_mikola_mikolajovich/0-80

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 626 | Додав: WWWWW_W | Дата: 28.03.2016 | Коментарі (0)

      Слiсаренко Олекса Андрiйович народився 28 березня 1891 р. на хуторi Канiвцові, Шатовськоï волостi, Вовчанського повiту на Харкiвщинi (нинi село Шипутове, Великобурлуцького району). Батько майбутнього письменника, Андрiй Прокопович Снiсар, назвав свого сина, свою п'яту дитину, Олексою. А пiд час хрестин глухуватий пiп записав хлопчика сином Слiсаря (звiдси й пiшло Слiсаренко).
    
      Багатодiтна сiм'я Снiсарiв, у якiй пiзнiше народилося ще двоє дiтей, недовго затрималася на хуторi. У зв'язку з матерiальними нестатками, батько, який працював майстром на панськiй лимарнi, змушений був шукати новi заробiтки й переïхав у хатнянськiй маєток Генрихова. Олексi на ту пору виповнилося дев'ять рокiв. Прийшов час подумати про його освiту. Хлопчика вiддали до сiльськоï школи. Наука давалася Олексi легко. Вiн виявляв неабиякi математичнi здiбностi. 1901 року батько черговий раз змiнив мiсце роботи. Цього разу родина переïхала до села Засупаïвки, що розкинулося на березi мальовничого озера неподалiк вiд Яготина. Саме в Яготинi Олекса й продовжив своє навчання: став учнем мiсцевоï двокласноï школи. Учився, як i ранiше, добре. Та невдовзi йому довелося розлучатися зi своïми новими друзями - батько ще раз змiнив мiсце роботи. На цей раз шлях багатодiтноï сiм'ï Снiсарiв пролiг у село Сергiïвку Лебединського повiту. Тут Олексу вiддали до церковно-приходськоï школи. Роки навчання в нiй залишились у пам'ятi Слiсаренка надовго: жадiбний до знань хлопчина нарештi зустрiв людину, яка багато в чому вирiшила його майбутню долю. Йдеться про вчительку словесностi С.А Люмiнарську. Вона мала значний вплив на смаки та вподобання пiдлiтка, вiдкриваючи перед ним чарiвний свiт лiтератури украïнських та росiйських класикiв. 

     Пiсля закiнчення церковно-приходськоï школи хлопчину вiддали на службу до мiсцевоï контори - треба було заробляти на хлiб. Почалися нуднi й сiрi буднi. Проте Олексин дядько, рiдний материн брат Н.В Кисельов, знаючи про здiбностi племiнника, вирiшив допомогти йому влаштувати життя iнакше. І через деякий час юнак вступив до Кучерiвськоï сiльськогосподарськоï школи. Однак навчався вiн у цьому закладi недовго. Не мiг витримувати байдужiсть i рутину, яка панувала в усьому: i в системi викладання предметiв, i в стосунках примiтивних педагогiв та безталанних учнiв. Однак Олексу чи не найбiльше вражала тупiсть i самодурство директора. 

     Вразливий юнак залишає школу й починає самотужки готуватися до вступу в Харкiвську середню хлiборобську школу. Сподiвання здiйснилися: 1906 року Олекса Слiсаренко став учнем "хлiборобки". Нове оточення, незвичнi умови життя, бурхливi подiï, пiд час яких не лише десь у мiстi, а й у самiй школi вiдбувалися полiтичнi сходки, що закiнчувалися спiвом революцiйних пiсень. Вiн дорослiшав й незабаром почав брати активну участь в обговореннi не тiльки художньоï, а й фiлософськоï та полiтичноï лiтератури. Тогочасну атмосферу життя учнiв "хлiборобки" О.Слiсаренко пiзнiше змалював у повiстi "Страйк". На час навчання в школi припали й першi спроби вiршувати. Як i бiльшiсть початкiвцiв юний Слiсаренко наслiдує тих, ким захоплюється - Бальмонт, Бунiн, Олесь, популярнi поети-символiсти. Їхнiми мотивами та настроями перейнятi першi вiршi Слiсаренка. Декiлька з цих раннiх вiршiв 1910 року з'явилось у пiдпiльному студентському журналi "До працi". 1912 року, пiсля закiнчення "хлiборобки", Слiсаренко перейшов на практичну роботу. Але працював недовго.

     Перша свiтова вiйна. Двадцятилiтнiй Олекса Слiсаренко змiнив цивiльний одяг на солдатський мундир. Вiд рядового - до офiцера-артилериста - такий шлях письменника у роки вiйни. Шiсть рокiв перебування у вiйську були творчо безплiдними. Натомiсть на фронтi його захоплює вир революцiйноï боротьби. Разом з багатьма iншими по-революцiйному настроєними однополчанами вiн самовiльно демобiлiзується з фронту й вирушає до Києва.

      Ішов 1918 рiк. Пiсля нетривалоï роботи агрономом, Олекса Слiсаренко стає до лiтературноï працi. 1919 року вийшла перша його збiрка - "На березi Кастальсь ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 531 | Додав: WWWWW_W | Дата: 28.03.2016 | Коментарі (0)

     Приходько Надія Юхимівна народилася 27 березня 1926 року в Гоголеві на Броварщині. У 1941 році закінчила Жердівську семирічну школу. Під час війни була вивезена на примусові роботи до Німеччини, звідки їй пощастило втекти.

     У 1947 році вступила до Київського училища прикладних мистецтв, з 1951 — працювала майстром ліплення на будівництві. Згодом закінчила Київський університет ім. Т. Шевченка.

     Перший вірш опублікувала 1954 року в газеті «Молодь України», потім друкувалася у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Ранок», «Радянська жінка» та в різних газетах. З 1960 року – член Спілки письменників. Окремими збірками вийшли її книги: «Дівоча пісня» (1958), «Ранок в горах» (1959), «Будинок у лісі» (1961), «Берізонька» (1962), «Зоряна балада» (1972), «Пролісок» (1975), писала вона також твори для дітей.

     Померла Надія Приходько 24 березня 1980 року.

Джерела:

Біографія

http://ebrovary.com/prihodko-nadiya-yuhimivna

Твори

http://onlyart.org.ua/?page_id=36786

Категорія: Подія дня | Переглядів: 1066 | Додав: WWWWW_W | Дата: 25.03.2016 | Коментарі (0)

     Давид Ісаакович Каневський  народився 23 березня 1916 р. в м. Лохвиці на Полтавщині в сім’ї службовця.

     Після трудової ніколи і навчавсь у фабзавучі, працював слюсарем па заводі. З 1937 р.  — студент Харківського університету. Під час Великої Вітчизняної війни був кореспондентом фронтової газети. Загинув 26 грудня 1944 р., виконуючи бойове завдання. Почав друкуватися в 1930 р.. Перша збірка поезій «Рідна вулиця» вийшла 1938 р. Написати встиг небагато, але написане, як відзначав Л. Первомайський, давало підстави сподіватися, що «дальший його розвиток приведе до значних творчих успіхів». Д. Каневський прагнув художньої простоти, шукав прозорого слова, щоб передати радість буття, багатство навколишнього світу, а потім  — усвідомлення суворого обов’язку радянського патріота боронити цей світ, високі помисли і мужність захисника Батьківщини.

     Вийшли збірки поезій: «Льотчики» (1940), «Поезії» (1947), «Вибране» (1966).

Джерела:

http://ukr-lit.net/kanevskij.html

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9290

Категорія: Подія дня | Переглядів: 580 | Додав: WWWWW_W | Дата: 23.03.2016 | Коментарі (0)

     Михайло Григорович Осадчий народився 22 березня 1936 року в селі Курманах Сумської області в родині селянина-колгоспника. Закінчивши середню школу, він вступає до Львівського університету на факультет журналістики. Після закінчення навчання працює редактором і старшим редактором Львівської телестудії. Від грудня 1960 року був викладачем Львівського університету. Написав кандидатську дисертацію на тему "Журналістська діяльність Остапа Вишні (1919-1933рр.)" і успішно її захистив. У зв'язку з арештом Осадчого вище академічне керівництво не затвердило ученого звання. В цей же час видавництво "Каменяр" випускає збірку поезій "Місячне поле", весь наклад якої було знищено у зв'язку з арештом автора. А рівно через добу піля арешту Михайла Осадчого у нього народився син Тарас.

     Вперше Осадчого арештували 28 серпня 1965 року. Львівський обласний суд засудив його в закритому засіданні 18 квітня 1966 року на два роки позбавлення волі в таборах суворого режиму за звинуваченням в антисовєтській пропаганді й агітації. Перебуваючи в мордовському таборі ч.11 (с.Явас), Осадчий виконував працю столяра. Внаслідок тяжких умов праці, Михайло Григорович захворів на шлунок.

     Звільненим він був у серпні 1968 року, відбувши повний термін. Повернувшись до Львова, до рідної сім'ї, він не знаходить спокою. Його всюди переслідує міліція. Окрім того він не може влаштуватися за фахом. А через чотири роки після звільнення його знов арештують, і при закритих дверях засудять на 7 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 3 роки. Ставили йому за вину, що він писав і зберігав вірші "антисовєтського змісту".

     Осадчий вдруге потрапляє до Мордовії в канцтабори суворого режиму щоб відбути свою кару за відданість і посвяту українській справі. Напередодні другого засуду в нього народилася донька Олена.

     Тяжкі умови праці в таборах вкорочували життя політв'язнів. Восени 1974 року, фізично виснаженого і важко хворого Михайла Осадчого та Івана Геля на деякий час перевезли з Мордовії до Львівської тюрми. Тут в органах КГБ пробують різними натисками і погрозою додаткового присуду вимусити від них покаяння. В січні 1975 року їх перевозять назад до Мордовії, а в грудні Михайла Осадчого переводять до Володимирської тюрми.

     Після заслання Осадчий повернувся до Львова. Довго не мав роботи, потім працював вантажником, двірником, кочегаром. 

     1978 українська діаспора присудила Осадчому літературну премію ім. І.Франка. 

     В листопаді 1987 Осадчий - один з ініціаторів створення Української Асоціації Незалежної Творчої Інтеліґенції (УАНТІ). З 1988 він редактор самвидавського журналу "Кафедра". 02.12.87 невідомі увірвалися в помешкання в м. Києві і побили Осадчого. Неодноразово по телефону йому погрожували розправою. 22.12.88 Осадчий був офіційно попереджений про кримінальну відповідальність "за дармоїдство". 

     З 1975 видано ще три збірки поезії Осадчого. 1991 він захистив в Українському Вільному університеті в Мюнхені докторську дисертацію. З 1993 доцент кафедри журналістики Львівського університету. Почесний член Швейцарського відділення ПЕН-клубу. Член ради Львівського відділення Спілки письменників України. 

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 743 | Додав: WWWWW_W | Дата: 21.03.2016 | Коментарі (0)

     Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A / RES / 66 / 281 від 12.07.2012 р.

Хочеш бути щасливим - будь ним!

К. Прутков

     Тема ЩАСТЯ в Організації Об'єднаних Націй: у липні 2011 року Генеральна Асамблея ООН прийняла новаторську резолюцію, де щастя визнається «фундаментальною метою людства» і міститься заклик до "більш відкритого, справедливого і збалансованого підходу до економічного зростання, що сприяє щастю і благополуччю всіх народів". У квітні 2012 року вперше в історії ООН відбулася конференція, присвячена Щастю. 

     Про Міжнародний День Щастя: у липні 2012 року Генеральна Асамблея ООН постановила визнати 20 березня Міжнародним Днем Щастя. Вперше свято відбулося 2013 року і тепер стало головною щорічною подією. 

     Про кампанію «День Щастя»: у 2013 і 2014 роках для відзначення і просування ідеї щастя по всьому світу більше 50 організацій зібралися разом і підтримали кампанію ООН. Подія координується британською громадською організацією Action for Happiness. В Україні подію із 2013 року координує Інститут Вивчення Щастя та Організаційний Комітет. У березні 2015 велике коло організацій, груп та осіб об'єднали свої зусилля в Україні з метою просування ідеї України як країни щасливих сімей.

Джерело:

http://dayofhappiness.com.ua/

Категорія: Подія дня | Переглядів: 803 | Додав: WWWWW_W | Дата: 18.03.2016 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2024 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов