Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [634]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [536]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [19]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [110]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [37]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1004
Друзі сайту




    




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Четвер, 22.02.2018, 22:38ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Подія дня
1 2 3 ... 63 64 »

Щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

Саме в ці дні під час Революції Гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку.

20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Євромайдану. Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста активістів Майдану. 21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали "Небесною Сотнею", а під час прощання із загиблими лунала пісня "Плине кача...", яка стала українським народним реквіємом.

Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 84 особи, після 21 лютого – ще 18.

Джерела:

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2179039-v-ukraini-den-geroiv-nebesnoi-sotni.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/День_Героїв_Небесної_Сотні

Категорія: Подія дня | Переглядів: 46 | Додав: Ксюша | Дата: 20.02.2018 | Коментарі (0)

Васи́ль Степа́нович Швець (17 січня 1918, Іванків — 1993), поет родом з Київщини, друкується з 1937. Збірка поезій «Добрий ранок, Україно» (1945), «Лірика» (1949), «Неспокійне літо» (1959), «Гостинці» (1978) та багато ін. Зібране вид. «Твори в 2 томах» (1978). У 2008 році в одній зі шкіл Києва відкрито світлицю його імені «Тайнопис».

Біографія.

У 1912 році сім'я Швеців із Іванкова виїхала на Алтай та повернулась у 1916 році. Оселилися в невеличкій хатинці на краю села, на вулиці, яку назвали Гусівкою. І тут 17 січня 1918 року народився найменший син Василько. Свою вулицю Василь Степанович згадує у вірші «Гусівка».

Із спогадів родичів Василя Степановича відомо, що сім'я його була багатодітною, батьки мали аж семеро дітей, але жили не в бідності, були добрими, роботящими людьми. Односельчани їх поважали й шанували. Дід його був волосним писарем, а це посада на той час неабияка. Батько — Степан Федорович був хліборобом, мати — Василина Іванівна, добра щедра жінка. Худорлява, але сильна духом, витривала. Була богомольною, ходила до Київської лаври, на храм. Хвалилася, що ноги не болять, бо побалакала з Богом. Значно пізніше у вірші «Василино Іванівно, мамо» поет з любов'ю і теплотою згадує свою матусю.

А ще з розповідей людей, які знали поета, відомо, що у дитинстві він був, як і всі діти: пустував, любив ласувати гречаними млинцями, які пекла мама Василина. Його, як найменшого, особливо всі любили, пестили й пробачали всі бешкети. Його односельчанин Іван Олексійович Пархоменко написав вірш саме про дитинство Василя Швеця. Старі люди в селі розповідають, що Василь Степанович з дитинства був допитливим, кмітливим. Батько привчав його поважати землю, любити рідну природу та берегти її. Все його дитинство пройшло під шум верб на рідній Гусівці, через дивовижний світ пісень, які гарно співала мати і старші сестри.

Навчався у Ржищівській педагогічній школі, в Харківському політехнічному технікумі. 1941 року закінчив Київський педінститут.

Творчість.

Підготував до друку свою першу книгу, але вона так і не побачила світ, під час війни згоріла у вогні разом з видавництвом.

Брав участь у Німецько-радянській війна. Попервах був артилеристом, після поранення — кореспондентом військових газет. Творчість Василя Швеця, яка стосується теми війни, є основою всього творчого доробку. Навіть у книгах, виданих через 20, 30 років після закінчення війни, поет весь час повертається до фронтових випробувань, які не зломили волю захисників Вітчизни. У своїх творах він показує патріотизм, самовідданість людей, які навічно ввійшли в пам'ять і серце поета. Вони стали для нього своєрідним духовним мірилом, за допомогою якого визначається моральна гідність людини.

Друкувати поезії почав 1937 року. 1944 року став членом Спілки письменників. Перша збірка поезій «Добрий ранок, Україно!» з'явилася 1945 року. Поет-фронтовик плідно працював у руслі фронтової лірики, фіксуючи для нащадків найточніші деталі й переживання спізнаного на передовій лихоліття. Окремими виданнями вийшли такі оригінальні та вибрані твори: «Лірика» (19490, «Схід сонця» та «Світання» (обидві — 1950), «Вірні друзі» (1952), «Веселка» /(1956), «Неспокійне літо» (1959), «Зелена рута» та «Багнет — у землю!» (1960), «Кроки і роки» (1962), «Двобій» (1965), «Межень» (1969), «Живе намисто» (1971), «Віднайдений зошит» (1975), Твори у 2-х томах (1978), «Сподівання» (1984), «Листи в окопи» (Повість у новелах) (1985). Василь Швець удостоєний премій імені Володимира Сосюри (1982) та імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (1988).

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 68 | Додав: Ксюша | Дата: 16.01.2018 | Коментарі (0)

Васи́ль Миколайович Пачо́вський — український поет, історіософ і мислитель.

Народився поет 12 січня 1878 в Жуличах біля Золочева. Його Батько — сільський священик,  патріот і народовець. Мати Марія походила з роду Боярських, в якому теж було багато священиків.

1886 року Василь пішов до школи, а 1889 його віддали до польської гімназії у Золочеві. 1891 року коли помер батько син мусив часто голодувати. Вчителював у гімназіях Львова (1909) та Відня і був одним з організаторів літературної групи «Молода муза».

1915-18 працював у таборах військовополонених українців в Австрії та Німеччині. На заклик «Союзу Визволення України», працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії, вів там національно-освідомлюючу, освітню й видавничу роботу.

1919 переїхав до Ужгорода де став редактором часопису «Народ». 1920—29 — Василь Пачовський стає професором Ужгородської та Берегівської гімназій, а у 1933 році після поверненя до Галичини, був викладачем Львівського університету. З приходом більшовиків став учителем української мови в середній школі, де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях Організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників.

1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. Помер поет у Львові навесні 1942 року від застуди.

На жаль сьогодні Василь Миколайович Пачовський призабутий, хоча 40 років невтомно працював для літератури і створив близько 30 творів, а всі його писання налічують півсотні назв але більшість так і не було видано. Належав до «Молодої Музи», гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністський напрям у літературі, її органом було видавництво «Світ», що діяло в 1906–1909 роках.

Джерела:

https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/pachovskyj-vasyl-biografiya/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Пачовський_Василь_Миколайович

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=538&type=biogr

Творчість:

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=538&type=tvorch

http://md-eksperiment.org/etv_pages.php?album_id=347&category=features

Категорія: Подія дня | Переглядів: 55 | Додав: Ксюша | Дата: 11.01.2018 | Коментарі (0)

Ванченко (Івашенко) Петро Захарович народився 1898 року в с. Жуки на Полтавщині в сім'ї селянина-бідняка. Освіта середня. Належав до літературної організації.

Життєпис.

Народився в селянській сім'ї. Скінчивши земську початкову школу, пішов у найми, потім узяли його писарем до Тахтаулівської волості, а звідти — до контори кочубеївської економії.

Актор.

Захопився театром. Грав у Полтавському театрі «Жовтень». Брав участь у спектаклях «Тарас Бульба», «Маруся Богуславка», «Циганка Аза» та ін. У 1920-х роках був секретарем Спілки працівників мистецтва

Письменник.

Творча діяльність розпочалась оповіданням «Вночі», надрукованим 1924 року в додатку до газети «Вісті». Відтоді Ванченко друкується в харківських журналах, зокрема у «Всесвіті». У третьому номері цього часопису за 1926 поруч із оповіданням «Шахтар» вміщено портрет молодого письменника. Наступного року там же друкують гумористичне оповідання «Герой», манерою письма близьке до чеховських творів.

Перша збірка Ванченкових оповідань «Жива реклама» вийшла 1928 року у видавництві «Плужанин».

Одночасно з'являється в друці й більша розміром книжка «Мужність». Далі виходять збірки «Обов'язок» (1929), «Повість без назви» і «Клопіт цирульника Еміля Термана» (1930), нарешті, остання — «Онопрій Кудь» (1933).

1971 року ця повість у перекладі Г. Малютіної на російську мову вийшла в Москві (упорядник Кость Трофимов). За відомостями, одержаними свого часу від критика Г. Майфета, що був іще до арешту в творчих стосунках з П. Ванченком, повість «Онопрій Кудь» виходила також у німецькому перекладі.

До особливих цінностей художнього письма П. Ванченка належить блискуче володіння живою образною мовою, котру письменник щедро почерпнув з фольклорної криниці.

Арешт і загибель.

Заарештовано Ванченка 6 грудня 1934 року (так званий «кіровський набір»). Звинувачено «в належності до „терористичної організації“, яка намічала вчинити ряд терористичних акцій над вождями партії і уряду», що письменник заперечив.

У Харківськім облуправлінні НКВС у січні 1935 року винесено постанову щодо Ванченкового «Оповідання про гніду кобилу», яке кваліфіковано як «злісний пасквіль на радянську владу». Разом з іншими 15 особами (серед них — полтавці О. Ковінька, Г. Майфет, В. Вражливий) Ванченка засуджено на 10 років позбавлення волі. Перебував на Соловках, звідки не повернувся.

В 1956 році реабілітовано.

Джерела:

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 87 | Додав: Ксюша | Дата: 10.01.2018 | Коментарі (0)

Дорогі друзі, краяни, колеги, партнери!

Сердечно вітаємо вас з величним християнським святом –

РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ! 

Хай різдвяна добра казка
Подарує тепло й ласку,
Хай різдвяні світлі зорі
Знищать смуток весь і горе!
Щастя, радість і добро
Хай несе до вас Різдво!

Щиро, колектив бібліотеки.

Категорія: Подія дня | Переглядів: 68 | Додав: Ксюша | Дата: 05.01.2018 | Коментарі (0)

Шановні друзі!

Прийміть сердечні вітання з Новим 2018 роком!

Нехай прекрасні зимові свята принесуть мир,

спокій і злагоду,  впевненість у майбутньому.

Зичимо Вам міцного здоров'я, успіхів,

родинного щастя, достатку і благополуччя!

Бажаємо гарного настрою і любові, нехай у Вашому житті панують гармонія та вдача!

Колектив бібліотеки.

Категорія: Подія дня | Переглядів: 79 | Додав: Ксюша | Дата: 30.12.2017 | Коментарі (0)

Матвій Михайлович Шестопал (*7 листопада 1917, село Мурзинці Звенигородський повіт Київська губернія — †20 серпня 1986, похований в Києві на Лісовому кладовищі) — український письменник, журналіст, науковець, перекладач, викладач, доцент, в 1955—1957 р.р. декан факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук, автор наукових монографій, численних книг та статей. Сфера наукових інтересів: міжнародна журналістика, історія України, український фольклор.

Матвій Шестопал народився 7 листопада 1917 року в селі Мурзинці Звенигородського району на Черкащині. Його покоління — одне з тих, яке винесло на своїх плечах таку важку і криваву ношу війни.

От ще, планида випала! Тільки-но закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, в 1941 році, як посунула хрестата танкова орда із Заходу. Відразу — після випускних екзаменів — Матвій потрапив у вир, ні, у м’ясорубку війни.

Ось географія і біографія його долі — фронтові дороги. А на тих дорогах: смерть, каліцтва, жахи Господні, оточення (котли), прориви до своїх, сніги, морози люті, голодне і напівголодне існування... Ржев, Сталінград, Ростов, Нікополь, Миколаїв, Білорусія, Східна Пруссія, Польща, Берлін — берлога фашизму. Від дзвінка до дзвінка на війні: 1941-1945 роки.

1942 року — із самого пекла боїв у Сталінграді — М.Шестопал (капітан-фронтовик) напише листа знаменитому на той час публіцистові Іллі Еренбургу. І там будуть сказані такі крамольні слова: коли скінчиться війна, ми помиємо руки, сядемо за стіл і дамо гідну оцінку всім... хто воював, а хто довів країну до того, що ворог загнав нас аж до Волги. І.Еренбург опублікує листа в книзі "Люди, годы, жизнь".

Після війни Матвій Михайлович буде працювати в пресі, у видавництві "Молодь" (головний редактор), а в 1953 році перейде на викладацьку роботу в Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка (факультет журналістики). І стане улюбленцем студентів.

Згодом партійний Режим круто розправиться з цією талановитою, дивовижною особистістю. Матвію Шестопалу "пришиють" ярлик українського буржуазного націоналіста, і над його головою загримлять страшні громи-перегроми.

Відійде він у кращі світи, — де нема Режимів, доносів, кадебе, а є вікова умиротвореність, — 20 серпня 1986 року.

Бібліографія.

Є автором наукових монографій «Сучасна американська преса», «Голос великого народу. Преса Китаю», кіносценарію «Наш університет», перекладу повісті Е.Респе «Пригоди Мюнхаузена», численних книжок публіцистики, понад 200 наукових та критичних статей, памфлетів, нарисів, а також 5 рецензій на збірники різної тематики. За 8 років з 1952 по 1960 рік видав сім книг:

«Під уолл-стріхою: Збірник фейлетонів» (1952) (у збірці критикувалися «українські буржуазні націоналісти», всього 36 фейлетонів),

«Ми — інтернаціоналісти» (1952),

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 74 | Додав: Ксюша | Дата: 07.11.2017 | Коментарі (0)

Роздобудько Ірен Віталіївна народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети.

З 1988 року живе в Києві.

Перший детективний роман  “Пастка для жар-птиці” вийшов у 2000 році. Ім’я авторки стало відомим серед широкої публіки. Твір здобув другу нагороду на конкурсі “Коронація слова”.

Письменниця пише книги «Ескорт у смерть» (2002, 2007), «Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» (2005), «Ґудзик» (2005, 2011), які теж захоплюють читачів.

Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.

Переможниця літературних конкурсів «Коронація слова» 2000, 2001 і 2005 років.

Ірен Роздобудько цікаві факти.

Перш ніж стати письменницею, Ірен працювала шпрехшталмейстером у цирку — оголошувала вихід акторів на арену, офіціанткою, кухарем, відеоінженером у кіносалоні, Снігуронькою у комерційній фірмі,  журналісткою жіночих журналів «Караван історій», «Наталі».

Улюблений одяг — джинси й куртка.

Тричі була одружена. Виховує доньку Яну.

Письменниця вишиває бісером картини та ілюструє книги.

Ірен Роздобудько вміло грає на гітарі.

Має відзнаку «Золотий письменник України» 2012 року.

Бібліографія.

«Пастка для жар-птиці» (2000) — детектив, друге місце на конкурсі «Коронація слова — 2000» у номінації «роман». Виданий під назвою «Мерці» (Кальварія), пізніше перевиданий під оригінальною назвою (Фоліо, 2007 та 2010);

«Ескорт у смерть» (Кальварія, 2002; Фоліо, 2007) — психологічний трилер;

«Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» (Нора-друк, 2005) — роман;

«Ґудзик» (Фоліо, 2005, Нора-друк, 2011, 2015) — психологічна драма, перше місце на конкурсі «Коронація слова — 2005» у номінації «роман»;

«Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя» (Фоліо, 2006) — роман-алюзія;

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 74 | Додав: Ксюша | Дата: 03.11.2017 | Коментарі (0)

Всесвітній день туризму. Відзначається щорічно в день затвердження Статуту Всесвітньої туристичної організації (ВТО)

День туризму. Відзначається щорічно відповідно до Указу Президента України № 1047/98 від 21.09.1998 р.

Всесвітній день туризму було офіційно засновано Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристської організації в 1979 році в Іспанії, в місті Торремоліно.

Ця дата обрана в зв'язку з тим, що кількома роками раніше цього ж дня, 27 вересня 1970 року було прийнято Статут Всесвітньої туристської організації. Метою свята є привернення уваги людей в усьому світі до туризму, його розвиток і пропаганда, збільшення його внеску в економіку світової спільноти, зміцнення міжнародних зв'язків і світу.

День туризму в Україні почали відзначати 27 вересня з 1998 року, після підписання відповідного указу "Про День туризму" президентом Л. Кучмою з метою підтримки ініціативи Державного комітету України по туризму. Таким чином, це професійне свято отримало в Україні офіційний статус, хоча і не є неробочим днем.

Джерела:

http://lady.tochka.net/ua/66380-den-turizma-2016-istoriya-znachenie-traditsii-prazdnika/

https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=223

http://rokitnekraj.at.ua/index/zaproshennja/0-15

Категорія: Подія дня | Переглядів: 126 | Додав: Ксюша | Дата: 26.09.2017 | Коментарі (0)

Народився Іван Кіндратович Микитенко 6 вересня 1897р. в родині селянина-середняка, що проживала у містечку Рівному Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Тут учився в двокласній міністерській школі, по закінченні якої в 1911p. вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища.

У грудні 1914p. сімнадцятилітнього «лікарського помічника» Микитенка відправляють на фронт. Він брав участь у діяльності революційного полкового комітету, обраний його членом в дні Лютневої революції, — це згодом знайшло художнє відображення в його останній п'єсі «Як сходило сонце».

Через три роки тяжко хворий, з обмороженими ногами, повернувся з фронту. Одужавши, бере активну участь у боротьбі з тифом в селах Єлисаветградщини, завідує лікпунктом у с. Нечаївці, а також пише вірші і короткі п'єси на злободенні теми.

1922p. Нечаївський комітет незаможників направляє І. Микитенка на навчання до Одеського медичного інституту. В Одесі він стає членом літературного об'єднання «Потоки Октября». Незабаром у місцевих газетах з'являються перші його публікації (вірші, фейлетони, нариси, оповідання і статті), випробовує себе і в прозі, насамперед у жанрі «малих форм» — новелах, оповіданнях: «Гордій» (1923), «Більшовики» (1923), «У вершині» (1923), «Нуник» (1923). В ці ж роки надруковані оповідання (цикл «Етюди червоні»), що увійшли до першої прозової збірки «На сонячних гонах» (1926), та п'єса «У боротьбі» (1926). Не залишаючи навчання, І. Микитенко працює на посаді завлітчастиною Одеської укрдерждрами, а згодом керує письменницькою філією «Гарту».

Наприкінці 1926р. був викликаний до Харкова, де 1927р. закінчує Харківський медінститут і бере активну участь у підготовці Всеукраїнського з'їзду пролетарських письменників. Згодом стає одним з керівників ВУСППу.

У 1926 — 1928 pp. з'являються п'єса «Іду», поема «Вогні», повісті «Антонів огонь», «Брати», «Гавриїл Кириченко — школяр» (пізніша назва — «Дитинство Гавриїла Кириченка»), «Вуркагани».

Невелика повість «Брати» (1927) була помітним явищем у прозі 20-х років, неодноразово перевидавалася й перекладалася.

«Гавриїл Кириченко — школяр» — перший значний автобіографічний твір І. Микитенка.

Прозова збірка «Вуркагани» (1928) містила ряд творів, — «Антонів огонь», «Над морем», «Homo sum» («Людина») та ін., — а також повісті про дітей.

Під враженням поїздок до Німеччини, Польщі, Чехословаччини Микитенко пише книжку дорожніх нарисів і нотаток «Голуби миру» (1929р., в російському перекладі — 1930р.).

1933р. з’являється перша книга роману «Ранок», присвячена темі перевиховання «важких» підлітків, недавніх безпритульних. «Ранок» — найбільший прозовий твір, роман, задуманий як значне епічне полотно, не був завершений письменником (написана тільки перша книга).

Одночасно з прозовими творами з'являються п'єси: «Диктатура» (1929), «Світіть нам, зорі» (1930; друга назва «Кадри»), «Справа честі» (1931), «Дівчата нашої країни» (1933), соціальна драма «Бастілія божої матері» (1933), побудована на матеріалі першого розділу роману «Ранок». З появою п'єси «Диктатура» прийшов перший серйозний успіх. Популя ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 88 | Додав: Ксюша | Дата: 05.09.2017 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2018 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов