Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [624]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [488]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [19]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [96]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [25]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 975
Друзі сайту




    




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Субота, 19.08.2017, 09:23ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Подія дня
1 2 3 ... 62 63 »

Дорогі друзі!

Вітаємо усіх з прекрасним літнім святом Трійці.

В день Святої Трійці бажаємо Вам усіляких благословень!
Хай кожен день квітне радістю, щоб тепло, щастя, світло і любов нескінченно переповняли ваші серця!

Колектив бібліотеки.

Категорія: Подія дня | Переглядів: 70 | Додав: Ксюша | Дата: 02.06.2017 | Коментарі (0)

Ольга Косач-Кривинюк (* 26 травня 1877, Звягель — † 11 листопада 1945, Аугсбург) — українська письменниця, літературознавець, перекладач, бібліограф, етнограф, лікар за фахом, член катеринославської «Просвіти».

Дочка Олени Пчілки, сестра Лесі Українки та Михайла Косача, дружина Михайла Кривинюка. Псевдонім — Олеся Зірка.

Жертва сталінського терору.

Життєпис.

1904 закінчила Петербурзький жіночий медичний інститут, одружившись із Михайлом Кривинюком. Жила з ним у Празі, а після народження дитини 1906 переїхала з нею до Києва, чоловік залишився у Празі. Членкиня київської «Просвіти». Як «політично неблагонадійна», була заарештована на одну добу. З 1910 працювала земським лікарем у Кам'янці на Катеринославщині.

У добу УНР займалася творчою роботою, зокрема перекладала художні твори. 1918 видала книжку під назвою «Стародавня історія східних народів». 1921 сім'я Кривинюків утекла від більшовиків до Могилів-Подільського, де проживала з родиною сестра Ізидора Косач-Борисова й Олена Пчілка. Тут працювала вчителькою української мови і літератури в трудовій школі. Після більшовицької окупації легалізувалася, 1924 перебралася до Києва, з 1929 — бібліотекарем. 1931 її чоловіка — Михайла Кривинюка — притягнули у справі СВУ, тоді ж фактично викрали органи НКВД СССР та помістили до Лук'янівської в'язниці. Звідти етапували, відтак його сліди зникають у сталінських катівнях. Оскільки заарештували і сестру Ізидору, то й сама Ольга Петрівна жила в очікуванні арешту.

Восени 1943 сестри Ольга та Ізидора Косачі евакуювалися на Захід разом із німецькими військами. Після численних поневірянь померла від хвороби в таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 р. у Аугсбурзі (Німеччина). На могильному камені напис: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!».

Творчість.

Друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна». Працювала над упорядкуванням родинного архіву, хронологією життя і творчості Лесі Українки. Зокрема, авторка мемуарів про родину Косачів: «З моїх споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963), «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), "Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970, Нью-Йорк).

Перекладала твори І. Тургенєва (оповідання «Горобець», 1889; «Бенкет у Найвищої Істоти», 1895); Ч. Діккенса, Е. Ожешко, В. Гюґо, Кіплінга, Ж. Санд, Г. Мопассана («Наше серце», 1930), А. Дюма-батька, П. Лоті («Горе старого каторжника», 1918); Е. Томпсон Сетона (оповідання «Бінго. Історія мого собаки», 1918) та інших.

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Косач-Кривинюк_Ольга_Петрівна

http://esu ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 70 | Додав: Ксюша | Дата: 25.05.2017 | Коментарі (0)

ПЛЮЩ Олексій Львович, український письменник.

Народився 25 травня 1887 р. в с. Оленівка Чернігівської області. Проживав із батьками у Варшаві, де закінчив гімназію. У 1906—1907 рр. навчався в Ніжинському історико-філологічному інституті.
Перші літературні спроби припадають на 1902 р. Спочатку працював над перекладом «Слова о полку Ігоревім» українською мовою, а потім над поезією улюбленого поета Г. Гейне. У цей час почав писати і власні вірші. Найпліднішими були 1905—1906 рр., коли він написав повість «Великий в малім та малий у великім», драму «Смерть поета».

О. Плющ захоплюється громадською роботою. Через матеріальну скруту займається репетиторством, читає платні лекції. Багато уваги приділяє роботі в ніжинській «Просвіті». Зберігся один із рефератів О. Плюща «На роковини Т. Г. Шевченка», який він прочитав на засіданні «Просвіти».
Художні твори О. Плюща до нас не дійшли. 1911 р. в «Одеському літературному союзі» було опубліковано ранні твори письменника.

Як зазначає у своїх розвідках про О. Плюща І. Миронець, у 1905—1907 рр. були написані, але не опубліковані романи «Вперед» та «В катовні», великі п’єси «Перед світом», «Годі», щоденник, близько 15 незавершених творів, серед яких повість «Два приятелі, або Чи Христос, чи революція?», роман «Метаморфози».

Помер 26 травня 1907 р.

Джерела:

https://www.br.com.ua/referats/Biography/88544.htm

https://uk.wikipedia.org/wiki/Плющ_Олексій_Львович

 

Категорія: Подія дня | Переглядів: 55 | Додав: Ксюша | Дата: 24.05.2017 | Коментарі (0)

Шановні друзі!

Прийміть найщиріші вітання з нагоди найбільшого християнського свята - Воскресіння Христового!

Нехай Ваші душі будуть багаті на добро, як святковий стіл, чисті як Великодній рушник і веселі, як українські писанки.

Хай малинові дзвони Великодня принесуть у Вашу оселю радість, віру, надію і любов.

Хай Божа Матір Вас охороняє,

А Дух Святий здоров'я посилає.

Господь дарує Ангела з небес! –

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Колектив Рокитнівської центральної районної бібліотеки.

Категорія: Подія дня | Переглядів: 90 | Додав: Ксюша | Дата: 14.04.2017 | Коментарі (0)

Андрійчук Кесар Омелянович народився 22 березня 1907р. в с.Латанці Брацлавського повіту Кам'янець-Подільської губернії (нині Вінницької області) в багатодітній бідняцькій сім'ї. В 1923р. після закінчення єдиної трудової школи в рідному селі вступив до Вороновицького технічного училища, де за рік опанував ремесло столяра. Саме тут він спізнав смак громадської роботи; був секретарем комнезаму, завідувачем хати-читальні, сількором вінницької окружної газети "Червоний край". У 1924р. з путівкою комнезаму вирушив до Вінниці, де став слухачем трирічних педагогічних курсів ім. Івана Франка. В 1927р. поступив на літературний факультет Одеського ІНО, навчаючись в якому, відвідував загальноміське літературне об'єднання, де починали свій творчий шлях Степан Олійник, Сава Голованівський, Степан Крижанівський, Олег Килимник, Володимир Іванович та ін.

Початок свого літературного шляху Андрійчук відносив на січень 1927р., коли в одеському "Червоному степу" вперше був надрукований його вірш "21-ше січня", присвячений пам'яті Леніна. Потім вірші, новели, рецензії регулярно з'являлися на сторінках одеських видань "Чорноморська комуна", "Молода гвардія", "Блиски" і "Металеві дні", а також "Зорі" (Дніпропетровськ), "Літературного додатку" (Житомир) та ін. Того ж року він був прийнятий до ВУСППу.

У 1931р. в харківському видавництві "ЛІМ" видрукувана перша збірка поезій К.Андрійчука "На зламі", яка виявилася й останньою. Поет підготував до друку другу книжку, але побачити її на полицях книгарень не зміг. Бо у вересні 1937р. був заарештований органами НКВС Вінницької області і через три місяці без слідства, без виклику в суд, без застосування будь-якої статті Карного кодексу УРСР засуджений на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Усі його скарги, протести, клопотання залишалися поза увагою правових органів. Лише 8 березня 1947р., по відбутті строку покарання, його звільнили з-під варти без будь-яких пояснень і вибачень. Але з приписом: оселитися в с.Малопіщанка Маріїнського району Кемеровської області.

З грудня 1947р. по квітень 1961р. Андрійчук викладав у тамтешній школі російську мову й літературу. Продовжувати творчу роботу виявилося справою безперспективною, оскільки про друкування його віршів не могло бути й мови.

Лише в 1956р., після численних скарг, органами прокуратури було призначено нове розслідування справи Андрійчука, в процесі якого встановлено, що всі без винятку звинувачення в 1937р. були вигадані й нічим не підтверджені. За протестом прокурора Вінницький обласний суд 15 березня 1956р. постанову особливої наради при НКВС від 26 листопада 1937р. скасував і справу провадженням припинив.

Після громадянської реабілітації Андрійчук був поновлений у рядах членів Спілки письменників, до якої був прийнятий кандидатом ще в 1934р. Лишок свого життя він провів на батьківщині, де працював педагогом Тиврівської середньої школи, зрідка друкуючись у періодиці.

Помер 7 серпня 1958 року.

Видані збірки:

На зламі: Поезії (Харків, 1931).

Вибране (Київ, 1957).

Подільська сторона (Київ, 1958). ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 128 | Додав: Ксюша | Дата: 22.03.2017 | Коментарі (0)

Євге́н Па́влович Цимбалю́к (*  16 березня 1962, Вовковиї, Демидівського району на Рівненщині) — український письменник, журналіст, краєзнавець, Заслужений журналіст України.

Народився у селі Вовковиї Демидівського району на Рівненщині. Навчався у Вовковиївській середній школі. Закінчив філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту, очолював вузівську літературну студію. Був на військовій службі. Після демобілізації працював кореспондентом, заввідділом, заступником редактора Млинівської районної газети «Гомін». Із 2003 року - головний редактор Рівненської обласної газети «Вільне слово». Із 2006 року - головний редактор літературно-краєзнавчого журналу Рівненщини «Погорина». Проживає у селищі Млинів Рівненської області. Заслужений журналіст України. Член Національної спілки письменників України.

Окремими виданнями вийшли збірки поезій «Вирій» (1990), «Лаври і терни» (1998), повість «Христина» (1991), книжки для дітей «Кролик, який обманув себе» (1991), «Неслухняник» (1994), краєзнавчі дослідження «Млинівщина: погляд у минуле» (1991), «Нариси з історії Млинівщини», краєзнавчий літопис «Млинівщина на межі століть» (2001), літературний портрет «Ростислав Солоневський» (2000), збірка історичних оповідань «Берег любові - берег печалі» (2004), краєзнавчий літопис «Млинів: сучасне та минуле» (2006), біографічна повість «Шумовські: заблудла слава України» (2006), збірка бувальщин «Замах на яблучко» (2006), збірка історичних оповідань «Редут» (2007), історико-краєзнавча книга «Холодний подих монастирської свічки» (2008, у співавторстві), книга-енциклопедія «Млинівщина у дзеркалі особистостей» (2008), збірка історичних оповідань «Поклик древнього дзвона» (2008, у співавторстві), збірка поезій «Три дороги до мами» (2009),  книга історичних есе «Обірвана молитва за Україну» (2010), історико-документальна повість «Пересопницьке Євангеліє; повернення на рубікон» (2011).

Євген Цимбалюк відзначений Всеукраїнської премією Івана Франка в галузі інформаційної політики, кавалер ордена Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня. Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Лауреат обласної літературної премії імені Валер'яна Поліщука, Міжнародної літературно-мистецької премії імені Авеніра Коломийця. імені «Світочів». 2010 року отримав одну з найвищих літературних відзнак Рівненщини - літературну премію імені «Світочів» за книгу літературних оповідань та історичних есе «Обірвана молитва за Україну», ставши восьмим лауреатом цієї премії. Лауреат першої премії Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2013» в номінації «Пісенна лірика».

Джерела:

http://www.yunilibr.rv.ua/index.php/kraeznavstvo/literaturne-kraeznavstvo/pysmennyky-rivnenshchyny/1254-113

https://uk.wikipedia.org/wiki/Цимбалюк_Євген_Павлович

http://koronatsiya.com/cimbalyuk-yevgen-pavlovich/

 

Категорія: Подія дня | Переглядів: 120 | Додав: Ксюша | Дата: 16.03.2017 | Коментарі (0)

Смик Ніна Василівна народилась 15 лютого 1947 року у селищі Рокитне, Рокитнівського району, Рівненської області. Дитинство пройшло у бабусі, в селі Залав’я, де зробила перші свої кроки тримаючись за руку бабці, яка підтримувала її по життю. Любила дівчинка відпочивати на канікулах у селі в бабусі. Йшли у ліс збирати ягоди, гриби, а по дорозі бабця  розповідала історії свого життя, яке здавалося їм дивним та заворожено красивим і утаємниченим.

У 1954 році пішла до першого класу, а в 1962 році Ніна Василівна закінчила восьмирічку, а далі навчалася у вечірній школі робітничої молоді. Далі навчалась у Дядьківському індустріальному технікумі, за фахом - технолог скляної промисловості і виробів з нього.

Працювала на різних посадах - рахівник Рокитнівської райспоживспілки, бухгалтером на базі споживчих товарів в селі Рокитне, контролером в Рокитнівському будинку культури.

З 1964 по 1976 роки працювала на різних посадах на Рокитнівському скляному заводі.

У 20 років, зустріла свою долю, коханого, майбутнього чоловіка - Різничука Олега Васильовича, і 6 червня 1967 року одружилися. В розмаїті весни, 10 травня 1968 року,  доля подарувала молодому подружжю  донечку Лілію, а в один з осінніх золотих, щасливих днів, з'явився на світ довгоочікуваний синочок  Олександр. Це сталося 28 жовтня 1973 року.

На протязі довгих років Ніна Василівна займалася танцями. Танцювала сама, вчила інших.

У 1976 році, чоловіка переводять на іншу роботу і вони переїжджають у Кіровоградську область, де розпочинається новий виток  життя, нова історія  родини.

Та думкою  лине на рідне Полісся, до простих отих людей та самобутньої природи лісової, до верб отих плакучих, що спустили сумні коси до води і так тихенько їх купають у ній, до загадкової азалії, яка своїми пахощами наповнює душу теплом, до кущиків чорниці, що береш пригорщами і лине сміх на весь ліс, так хороше  у рідні стороні.

Так  на протязі всього життя намагалась показати свої вміння і талант не тільки на виробництві, а і в художній самодіяльності, на заводі, у місті Світловодську, Кіровоградської області. Працювала майстром, інженером технологом, майстром склодільниці на заводі, у місті Світловодську, і завжди поруч з нею йшла пісня та веселий танок.

У 1994 році  повернулася на Рівненщину, працювала консультантом - психологом Малого науково-виробничого підприємства ПКРК в місті Києві. В 2001  вийшла на заслужений відпочинок,  ветеран  праці.

У 2007 році Ніна Василівна відчула потребу писати, передавати на аркуш паперу ті думки, ті знання та уміння, ті поклики душі які жили в ній.

І вже на кінець року вийшли книги: «Поштовх до життя», «Троянда з відтінком розлуки», «Я загубив її», «Спиш і бачиш». У 2008 році: «Автобіографічна повість», «Болючий спогад». У 2011 році «Обійми гріха». У 2013 «Солодка мить гіркоти», «Колючі шипи надії», « Роздуми». У 2014 «По гострому лезу життя», «Насіння висіяла доля»; 2016 «Недоспівана мелодія...».

У квітні 2010 року Ніна Василівна  стала членом національної спілки журналістів України.

Творчість Ніни Смик вирізняється на фоні сучасної літератури з одного боку оригінальністю та не пересічністю мислення, з іншого – глибокими роздумами п ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 124 | Додав: Ксюша | Дата: 15.02.2017 | Коментарі (0)

Володимир Кезля, український письменник народився 6 лютого 1937 року. Сиберіж на Чернігівщині - батьківщина українського письменника Володимира Кезлі, ріс без батька, який пішов на війну й не повернувся. Навчався в місцевій школі.

У чернігівській періодиці в 1970-х роках з'явились його чудові новели "Замерзали дощі", "Синій вітер із Родощі", пронизані гіркою печаллю опаленого війною дитинства. Рідне село, чарівне Полісся, повоєнне дитинство - лейтмотив своєрідної щемливої прози письменника. Герої його творів "діти війни" грають у війну, що засіла в їхній пам'яті, до них він належав і сам. Прозу Володимира Кезлі відразу помітили й підтримали письменники Станіслав Реп'ях, Володимир Дрозд, Євген Гуцало. Кожен по-своєму намагався підтримати його талант.

Перші книги "Червень, початок літа", "Поворот сонця" Володимира Кезлі вийшли в Києві в тих же 1970-х роках. У перекладі російською мовою в московському видавництві "Молода гвардія" в 1980 році вийшла книга "Червень, початок літа". Нелегко йому жилось і писалось. Працював у місцевому колгоспі "Перемога". Мало хто в селі після важкої роботи сідає за письмовий стіл. Зрозуміло, що дехто вважав його диваком. А дехто ставився недоброзичливо навіть, адже Володимир, окрім ліричної прози, писав і досить гостру публіцистику.

Рано пішов із життя через вроджену хворобу серця. Прожив усього 47 років. Похований у рідному селі. У місцевій школі оформлено куточок, присвячений творчості Володимира Кезлі, тут вшановують його пам'ять, вивчають твори.

Джерела:

http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=440410

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=11679

 

Категорія: Подія дня | Переглядів: 103 | Додав: Ксюша | Дата: 06.02.2017 | Коментарі (0)

     КОВА́ЛЬ Юрій Андрійович (17. 01. 1942, м. Новомиргород Кіровогр. обл.) – прозаїк, публіцист. Батько Дзвінки Коваль. Член НСПУ (1970).

     Закінчив Львівський університет (1965). Від 1966 – у редакції журналу «Дзвін» (Львів): завідувач відділу поезії, від 1973 – відповідальний секретар.  

     Дебютував 1957 байкою «Груша». У збірці оповідань і новел «Віднайдена фея» (К., 1965), «Зелена Україна» (Л., 1966), «Гармонія» (К., 1969) домінують мотиви людяності, дружби, кохання, неповторності дитячого світу. Коваль тяжіє до психологічно окреслених характерів; його творчій манері притаманні лаконізм, асоціації, задушевність, ніжність, ліризм. Роман «І ріки впадуть у море» (окремі розділи надруковано у журналі «Дзвін», 2007, ч. 1) присвячені Львову. Автор краєзнавчих  досліджень-нарисів «Львів» (Л., 1975), «Аптека-музей у Львові» (Л., 1976), документальної  повісті «Село, а над ним – лелеки» (К., 1979), книги «Цей лагідний, лагідний світ…», «Одвічна клятва: Прозо-поема» (обидві – Львів, 2011).

     Окремі новели  перекладено французькою («І люди помиляються», опубл. у кн. «La nouvelle vaque litteraire en Ukraine» / «Нова літературна хвиля на Україні», Париж, 1967; перекл. М. Маслової), чес. («Сон», вміщено у ж. «Mlady svet», 1964, ч. 34; перекл. О. Єлінека), угор., рос. та хакас. мовами.

Джерела:

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9176

http://oblast.kr.ua/catalog/k/738-koval-yurij-andrijovich-1-01-1942-m-novomirgorod.html

Категорія: Подія дня | Переглядів: 84 | Додав: Ксюша | Дата: 16.01.2017 | Коментарі (0)

     Євген Гуцало — український письменник, журналіст, поет і кіносценарист. Біографія Євгена Гуцала скорочено донесе основні події з життя письменника.

     Народився Євген Пилипович  Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів.

     Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села вирішив вступати до Київського університету ім. Т.Шевченка на факультет журналістики, але не пройшов по конкурсу. Євген Гуцало, через рік, вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім. М.Гоголя.

     У 1959 закінчив філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту.

     З 1961 року, Євген Гуцало почав працювати в«Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський письменник». Працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині.

     В 1962 році вийшла друком перша його повноцінна — збірка оповідань «Люди серед людей».

     Після поїздки до Франції видає книги «Яблуко з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965) «Олень Август» (1966), «Хустина шовку земного» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші твори.

     Як наслідок, плідний вінницький літератор Євген Гуцало ввійшов до плеяди українських письменників-шістдесятників.

     На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні», дилогія «Сільські вчителі» та «Шкільний хліб».

     Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.

     У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з’являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на юрі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989). Так рівно через 20 років після першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій» повертається письменник до лірики. 4 липня 1995 року, на 58 році життя, не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.

Євген Гуцало нагороди:

 Літературна премія імені Юрія Яновського (1982) — за збірники оповідань «Орлами орано», «Що ми знаємо про любов», «Полювання з гончим псом» и «Оповідання з Тернівки»;

Державна премія України ім. Т.Г.Шевченка (1985) — за дитячі збірки «Саййора», «Пролетіли коні»;

Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичів (1995) — за роман-трилогію «Позичений чоловік»;

Премія ім. Івана Огієнка (1995) — за публіцистичну книжку «Ментальність орди».

Джерела:

http://dovidka.biz.ua/yevgen-gutsalo-biografiya-korotko/

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 90 | Додав: Ксюша | Дата: 13.01.2017 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2017 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов