Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [647]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [616]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [19]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [121]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [53]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Лютий 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1048
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


П`ятниця, 22.02.2019, 17:38ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Подія дня
« 1 2 3 4 ... 64 65 »

Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 р. у робітничому селищі Ломівка на лівому березі Дніпра на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) в родині Тетяни та Терентія Біличенків. Олесь Гончар згадував: «Народився, певне, не 3 квітня, а десь біля Трійці, бо Шура - сестра — каже, що бігала мене шукати в картоплі (де мене знайшли) і картопля була вже велика. Отже, метрики, видно, вже пізніше тато зробили по Щуриних (бо вона народилася 4 квітня)». Коли Терентій Сидорович, солдат, повернувся після Першої світової війни, у нього на грудях золотом сяяли два георгіївські хрести. Недовго тривало щастя родини. Через три роки після війни, надірвавшись на будівництві нової хати, померла мати. Незабаром в хаті вже була мачуха. «Вона, мачуха, всі роки порядкувала в хаті, а не георгіївський кавалер», — зізнався на схилі літ письменник. На щастя, малого Сашка забрав дядько Яків. Дитинство майбутнього письменника минало в родині дідуся й бабки (слобода Суха на Полтавщині), в атмосфері доброти, серед пісень, казок, народних переказів та легенд. Працьовита і щира в ставленні до людей, бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Чому ж Гончар? «Материн брат, дядько Яків (Гончар), повів у школу, як настав час, і записав: Гончар. Ось і усе. По-маминому, бабусиному, дідусевому... Так і прижилось», — пояснював Олесь Терентійович.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як  громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

1936 р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт. Улітку 1942 року на Білгородщині Олесь Гончар, як і тисячі солдатів, опинився у фашистському полоні, звідки був звільнений у 1943 році.

І знову О. Гончар на фронті. Кіровоградщина, Надбужжя, Бессарабія, Румунія, Трансільванія, Чехія, Австрійські Альпи, Дунай, Словаччина. Орден

Червоної Зірки, орден Слави, три медалі «За відвагу». Мінометник («Просився у розвідку, послали в мінометники»). Звання — старший сержант.

Воєнні умови були не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».

Робота над романом «Прапороносці» тривала три повоєнних роки. У цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде». У 1946-му, долаючи навчальні цикли екстерном, із відзнакою захистив дипломну роботу «Новели В. Стефаника» у Дніпропетровському університеті, був запрошений в аспірантуру Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка в Києві, але головним підсумком цих років стає трилогія «Прапороносці». На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948).

З 1946 р. — член Спілки письменників України. Високу оцінку роману «Прапороносці», відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, Остап Вишня.

Післ ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 160 | Додав: Ксюша | Дата: 03.04.2018 | Коментарі (0)

Степа́н Іва́нович Олі́йник (нар.3 квітня 1908, Пасицели — пом. 11 січня 1982, Київ) — український поет-гуморист і сатирик, журналіст.

Народився в селі Пасицелах (тепер Балтського району Одеської області) в багатодітній селянській сім'ї. Згодом родина переїхала в село — Третю Миколаївку (нині Левадівка). Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки.

Коли в 1930-му його батько потрапив під «розкуркулювання», юнак уже був студентом Одеського педагогічного інституту. Сина «ворога народу» виключили з вишу, і Степан влаштувався на роботу рульовим на кораблі «Ленін». А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже його самого. Та хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до «всесоюзного старости» Калініна від імені майже двохсот однокурсників. До того ж охоронець забрав у в'язня блокнот із його віршами, і після того став прихильніше ставитися до Степана. Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію. Відпустила хвороба лише після війни.

По закінченні у 1934 році педінституту працював викладачем української мови та літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі (Голопристанський район). Потім працював кореспондентом газети «Чорноморська комуна». Протягом багатьох років — співробітник сатиричного журналу «Перець».

Могила Степана Олійника ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 155 | Додав: Ксюша | Дата: 03.04.2018 | Коментарі (0)

День українського добровольця — свято, що відзначається в Україні 14 березня. В цей день 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону.

Заснування.

День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

За відповідну постанову № 4261 «Про встановлення Дня українського добровольця» на пленарному засіданні українського парламенту проголосував 231 народний депутат.

Постановою рекомендовано Кабінету Міністрів розробити із залученням громадськості, а також активних учасників добровольчих формувань, які брали участь у Революції гідності (листопад 2013 — лютий 2014), та затвердити в місячний термін із дня прийняття постанови комплексний план заходів з відзначення на державному рівні Дня українського добровольця. Зокрема передбачено проведення щороку заходів із належного вшанування подвигу українських добровольців; проведення у навчальних закладах, військових частинах, закладах культури тематичних заходів, бесід про масові акції громадського протесту в Україні, що відбувалися в листопаді 2013 — лютому 2014 року, та про участь у них добровольчих формувань.

Перше відзначення.

14 березня 2017 року по всій Україні відбулися заходи з відзначення Дня українського добровольця.

Джерело:

https://uk.wikipedia.org/wiki/День_українського_добровольця

Категорія: Подія дня | Переглядів: 147 | Додав: Ксюша | Дата: 14.03.2018 | Коментарі (0)

Чарівні, милі, найкращі у світі – любі жінки!
 
 Прийміть щирі вітання з нагоди весняного свята –
8-го Березня! 
 
Бажаємо вам міцного здоров’я, безмежного жіночого щастя, здійснення всіх найзаповітніших мрій, вічної молодості, чарівності та ніжності.
 
 Нехай у вашій оселі завжди панують мир, злагода, добробут, віра, надія та любов!
Зі святом! Колектив, Рокитнівської ЦРБ
Категорія: Подія дня | Переглядів: 308 | Додав: WWWWW_W | Дата: 07.03.2018 | Коментарі (0)

Кралюк Петро Михайлович - український філософ, письменник, публіцист, доктор філософських наук, професор, автор понад 150 наукових праць, заслужений діяч науки і техніки України, проректор Національного університету “Острозька академія”.

Дата та місце народження: 23 лютого 1958 року, місто Ківерці Волинської області.

Освіта:вища. 1979 року закінчив історичний факультет Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Навчався в аспірантурі Інституту суспільних наук Академії наук УРСР (м. Львів).
У 1988 році в Інституті філософії української Академії наук УРСР захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата філософських наук, а в 1998 році — докторську дисертацію.

Трудова діяльність:

Працював сільським учителем, потім викладачем вищої школи.
З 11 вересня 2000 року по 11 лютого 2002 займав посаду заступника директора з наукової роботи Рівненського інституту слов’янознавства Київського слов’янського університету.
З 2005 року є головою спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій зі спеціальності «релігієзнавство» (історичні науки) у Національному університеті «Острозька академія».
На даний час працює першим проректором Національного університету “Острозька академія”.
Член Національної спілки письменників України. Член Комітету зі щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Відзнаки, нагороди: лауреат міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», 1992; лауреат Всеукраїнського конкурсу «Україна. Духовні острови», 2008; лауреат премії імені Світочів, 2008; Лауреат премії імені Миколи Гоголя «Тріумф», 2009; переможець у номінації «Гордість Волині» щорічної премії «Людина року Волинського краю», 2012.
Петро Кралюк — автор численних наукових праць з історії, філософії, релігієзнавства, політології, літературознавства, в тому числі монографічних досліджень та художніх творів.
Так, зокрема, Петро Кралюк вважає, що витоки історії філософії України сягають не часів Київської Русі, а епохи античності.

Праці: є редактором енциклопедії «Острозька академія XVI–XVII ст.» (Острог, 2010).

Як прозаїк, відомий своїми сатиричними творами (збірки оповідань «Попи марксистського приходу», «Апокриф», романи «Фелісія» та «Римейк»), а також історичною белетристикою («Діоптра», «Віднайдення раю», «Полум’яне серце», «Шестиднев…»). Для прозових творів Петра Кралюка характерне поєднання традиційного (ґрунтівського) письма з постмодерністськими шуканнями.

Окремими виданнями вийшли такі книги: «Попи московського приходу» (1993), «Апокриф» (2004), «Мілентій Смотрицький і українське духовно-культурне відродження кінця XVI - початку XVII століття» (2007), «Діоптра» (2007), «Новий апокриф» (2008), «Римейк» (2008), «Зона» (2009), «Реліквія» (2009), «Естетика Тараса Шевченка» (2009), «Микола Островський: історія успіху героїчного буфетника» (2009), «Петро Ярема - герой чи антигерой» (2009), «Шестиднев, або Корона дому Острозьких» (2010).

Петро Кралюк – автор понад 150 наукових праць з історії, філософії, релігієзнавства, політології, літературознавства.

Член Національної спілки письменників України, автор 6 книг художньої прози.

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 154 | Додав: Ксюша | Дата: 23.02.2018 | Коментарі (0)

Щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

Саме в ці дні під час Революції Гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку.

20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Євромайдану. Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста активістів Майдану. 21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали "Небесною Сотнею", а під час прощання із загиблими лунала пісня "Плине кача...", яка стала українським народним реквіємом.

Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 84 особи, після 21 лютого – ще 18.

Джерела:

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2179039-v-ukraini-den-geroiv-nebesnoi-sotni.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/День_Героїв_Небесної_Сотні

Категорія: Подія дня | Переглядів: 187 | Додав: Ксюша | Дата: 20.02.2018 | Коментарі (0)

Васи́ль Степа́нович Швець (17 січня 1918, Іванків — 1993), поет родом з Київщини, друкується з 1937. Збірка поезій «Добрий ранок, Україно» (1945), «Лірика» (1949), «Неспокійне літо» (1959), «Гостинці» (1978) та багато ін. Зібране вид. «Твори в 2 томах» (1978). У 2008 році в одній зі шкіл Києва відкрито світлицю його імені «Тайнопис».

Біографія.

У 1912 році сім'я Швеців із Іванкова виїхала на Алтай та повернулась у 1916 році. Оселилися в невеличкій хатинці на краю села, на вулиці, яку назвали Гусівкою. І тут 17 січня 1918 року народився найменший син Василько. Свою вулицю Василь Степанович згадує у вірші «Гусівка».

Із спогадів родичів Василя Степановича відомо, що сім'я його була багатодітною, батьки мали аж семеро дітей, але жили не в бідності, були добрими, роботящими людьми. Односельчани їх поважали й шанували. Дід його був волосним писарем, а це посада на той час неабияка. Батько — Степан Федорович був хліборобом, мати — Василина Іванівна, добра щедра жінка. Худорлява, але сильна духом, витривала. Була богомольною, ходила до Київської лаври, на храм. Хвалилася, що ноги не болять, бо побалакала з Богом. Значно пізніше у вірші «Василино Іванівно, мамо» поет з любов'ю і теплотою згадує свою матусю.

А ще з розповідей людей, які знали поета, відомо, що у дитинстві він був, як і всі діти: пустував, любив ласувати гречаними млинцями, які пекла мама Василина. Його, як найменшого, особливо всі любили, пестили й пробачали всі бешкети. Його односельчанин Іван Олексійович Пархоменко написав вірш саме про дитинство Василя Швеця. Старі люди в селі розповідають, що Василь Степанович з дитинства був допитливим, кмітливим. Батько привчав його поважати землю, любити рідну природу та берегти її. Все його дитинство пройшло під шум верб на рідній Гусівці, через дивовижний світ пісень, які гарно співала мати і старші сестри.

Навчався у Ржищівській педагогічній школі, в Харківському політехнічному технікумі. 1941 року закінчив Київський педінститут.

Творчість.

Підготував до друку свою першу книгу, але вона так і не побачила світ, під час війни згоріла у вогні разом з видавництвом.

Брав участь у Німецько-радянській війна. Попервах був артилеристом, після поранення — кореспондентом військових газет. Творчість Василя Швеця, яка стосується теми війни, є основою всього творчого доробку. Навіть у книгах, виданих через 20, 30 років після закінчення війни, поет весь час повертається до фронтових випробувань, які не зломили волю захисників Вітчизни. У своїх творах він показує патріотизм, самовідданість людей, які навічно ввійшли в пам'ять і серце поета. Вони стали для нього своєрідним духовним мірилом, за допомогою якого визначається моральна гідність людини.

Друкувати поезії почав 1937 року. 1944 року став членом Спілки письменників. Перша збірка поезій «Добрий ранок, Україно!» з'явилася 1945 року. Поет-фронтовик плідно працював у руслі фронтової лірики, фіксуючи для нащадків найточніші деталі й переживання спізнаного на передовій лихоліття. Окремими виданнями вийшли такі оригінальні та вибрані твори: «Лірика» (19490, «Схід сонця» та «Світання» (обидві — 1950), «Вірні друзі» (1952), «Веселка» /(1956), «Неспокійне літо» (1959), «Зелена рута» та «Багнет — у землю!» (1960), «Кроки і роки» (1962), «Двобій» (1965), «Межень» (1969), «Живе намисто» (1971), «Віднайдений зошит» (1975), Твори у 2-х томах (1978), «Сподівання» (1984), «Листи в окопи» (Повість у новелах) (1985). Василь Швець удостоєний премій імені Володимира Сосюри (1982) та імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (1988).

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 173 | Додав: Ксюша | Дата: 16.01.2018 | Коментарі (0)

Васи́ль Миколайович Пачо́вський — український поет, історіософ і мислитель.

Народився поет 12 січня 1878 в Жуличах біля Золочева. Його Батько — сільський священик,  патріот і народовець. Мати Марія походила з роду Боярських, в якому теж було багато священиків.

1886 року Василь пішов до школи, а 1889 його віддали до польської гімназії у Золочеві. 1891 року коли помер батько син мусив часто голодувати. Вчителював у гімназіях Львова (1909) та Відня і був одним з організаторів літературної групи «Молода муза».

1915-18 працював у таборах військовополонених українців в Австрії та Німеччині. На заклик «Союзу Визволення України», працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії, вів там національно-освідомлюючу, освітню й видавничу роботу.

1919 переїхав до Ужгорода де став редактором часопису «Народ». 1920—29 — Василь Пачовський стає професором Ужгородської та Берегівської гімназій, а у 1933 році після поверненя до Галичини, був викладачем Львівського університету. З приходом більшовиків став учителем української мови в середній школі, де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях Організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників.

1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. Помер поет у Львові навесні 1942 року від застуди.

На жаль сьогодні Василь Миколайович Пачовський призабутий, хоча 40 років невтомно працював для літератури і створив близько 30 творів, а всі його писання налічують півсотні назв але більшість так і не було видано. Належав до «Молодої Музи», гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністський напрям у літературі, її органом було видавництво «Світ», що діяло в 1906–1909 роках.

Джерела:

https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/pachovskyj-vasyl-biografiya/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Пачовський_Василь_Миколайович

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=538&type=biogr

Творчість:

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=538&type=tvorch

http://md-eksperiment.org/etv_pages.php?album_id=347&category=features

Категорія: Подія дня | Переглядів: 132 | Додав: Ксюша | Дата: 11.01.2018 | Коментарі (0)

Ванченко (Івашенко) Петро Захарович народився 1898 року в с. Жуки на Полтавщині в сім'ї селянина-бідняка. Освіта середня. Належав до літературної організації.

Життєпис.

Народився в селянській сім'ї. Скінчивши земську початкову школу, пішов у найми, потім узяли його писарем до Тахтаулівської волості, а звідти — до контори кочубеївської економії.

Актор.

Захопився театром. Грав у Полтавському театрі «Жовтень». Брав участь у спектаклях «Тарас Бульба», «Маруся Богуславка», «Циганка Аза» та ін. У 1920-х роках був секретарем Спілки працівників мистецтва

Письменник.

Творча діяльність розпочалась оповіданням «Вночі», надрукованим 1924 року в додатку до газети «Вісті». Відтоді Ванченко друкується в харківських журналах, зокрема у «Всесвіті». У третьому номері цього часопису за 1926 поруч із оповіданням «Шахтар» вміщено портрет молодого письменника. Наступного року там же друкують гумористичне оповідання «Герой», манерою письма близьке до чеховських творів.

Перша збірка Ванченкових оповідань «Жива реклама» вийшла 1928 року у видавництві «Плужанин».

Одночасно з'являється в друці й більша розміром книжка «Мужність». Далі виходять збірки «Обов'язок» (1929), «Повість без назви» і «Клопіт цирульника Еміля Термана» (1930), нарешті, остання — «Онопрій Кудь» (1933).

1971 року ця повість у перекладі Г. Малютіної на російську мову вийшла в Москві (упорядник Кость Трофимов). За відомостями, одержаними свого часу від критика Г. Майфета, що був іще до арешту в творчих стосунках з П. Ванченком, повість «Онопрій Кудь» виходила також у німецькому перекладі.

До особливих цінностей художнього письма П. Ванченка належить блискуче володіння живою образною мовою, котру письменник щедро почерпнув з фольклорної криниці.

Арешт і загибель.

Заарештовано Ванченка 6 грудня 1934 року (так званий «кіровський набір»). Звинувачено «в належності до „терористичної організації“, яка намічала вчинити ряд терористичних акцій над вождями партії і уряду», що письменник заперечив.

У Харківськім облуправлінні НКВС у січні 1935 року винесено постанову щодо Ванченкового «Оповідання про гніду кобилу», яке кваліфіковано як «злісний пасквіль на радянську владу». Разом з іншими 15 особами (серед них — полтавці О. Ковінька, Г. Майфет, В. Вражливий) Ванченка засуджено на 10 років позбавлення волі. Перебував на Соловках, звідки не повернувся.

В 1956 році реабілітовано.

Джерела:

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 176 | Додав: Ксюша | Дата: 10.01.2018 | Коментарі (0)

Дорогі друзі, краяни, колеги, партнери!

Сердечно вітаємо вас з величним християнським святом –

РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ! 

Хай різдвяна добра казка
Подарує тепло й ласку,
Хай різдвяні світлі зорі
Знищать смуток весь і горе!
Щастя, радість і добро
Хай несе до вас Різдво!

Щиро, колектив бібліотеки.

Категорія: Подія дня | Переглядів: 139 | Додав: Ксюша | Дата: 05.01.2018 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2019 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов