17 лютого 2013 року у читальному залі Рокитнівської міської бібліотеки відбувся круглий стіл «Літературно-мистецький проект «Велике читання Україна, США: читаємо одну книгу (Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра»)». Працівники бібліотеки Ковальчук Г.Ф., Самойлюк К.Ю, познайомили присутніх із творчістю та життєвим шляхом Марка Твена (справжнє ім’я автора Самюель Ленгхорн Клеменс), а саме про його пригодницький твір «Пригоди Тома Сойєра», адже цей твір приніс світову  славу автору.

На думку учасників круглого столу цей твір «Гімн дитинства», адже більша частина пригод про які розповідається у книзі взяті із життя самого автора. Безлюдний острів на Міссісіпі, куди хлопчики тікали, щоб сховатися від «цивілізації» дорослих існував на справді. Хоча цей твір призначений в основному для хлопчиків та дівчаток, але читають його і дорослі. На кінець заходу для учасників була проведена літературна вікторина по творчості письменника та книзі «Пригоди Тома Сойєра».

Зав. бібліотекою Галина Ковальчук.

Микола Андрійович Вербицький-Антіох (1 (13) лютого ст. ст. 1843, Чернігів — 27 листопада ст. ст. 1909, там же) — український письменник, педагог, громадський діяч.

Народився у Чернігові у дворянській родині. Батько був секретарем губернської управи. Навчався в Київському університеті, звідки був виключений за участь у громадському русі. Продовжив навчання в Петербурзькому університеті, з якого також був виключений. У 1864 році закінчив Київський університет. Був активним членом Київської громади, брав участь у виданні її сатиричного журналу «Помийниця». Як «неблагонадійний» був висланий з України, вчителював у гімназіях Рязані та Орла. Через 30 років повернувся в Україну, був учителем у гімназіях Полтави та Чернігова.

Перші поетичні твори опублікував у журналі «Основа» (1862), пізніше друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газетах «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», «Киевский телеграф», альманахах «Розвага», «З потоку життя» тощо. Ранні вірші («Невольник», «Веселий час», «Веснянка» позначені волелюбним, оптимістичним настроєм. У пізньому циклі «Carmina secuntutis» («Пісні старості») домінують мотиви романсової лірики. Писав також російськомовні оповідання та нариси з мисливського життя. Здійснив переробку вірша П. Чубинського «Ще не вмерла України…», яка лягла в основу українського національного гімну.

http://incognita.day.kiev.ua/simejnuj-albom-ukraini3.html

http://leadership.kmpu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2160:13-170-18431909&catid=296:2008-08-06-13-14-14

http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1305

Шовкопляс Юрій Юрійович (нар. 24 січня (6 лютого) 1903 Гуляйполе, тепер Запорізької області — пом. 12 жовтня 1978, м. Харків) — український письменник, прозаїк.

Народився в селянській родині. Закінчив Харківський Інститут Народної Освіти (1927). Учителював.

Друкуватися почав у 1926 році, належав до літературної організації Пролітфронт. Член Спілки Письменників з 1934 року.

Учасник Другої Світової війни. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, Знак Пошани, медалями.

По війні — керівник кафедри журналістики Харківського університету (1949–1951) та Харківської організації СПУ (1953–1956).

Автор збірок оповідань: «Геній», «Пробудження вночі» (1929), «Проникливість лікаря Піддубного», «Студенти», «Професор» (1930), «Договір на змагання» (1931), «Пригоди песика Джемки», «Лист» (1934), «Скажені вовки» (1941); повісті: «Весна над морем», «Проект електрифікації» (1929), «Земляний похід» (1933), «Починається юність» (1938); романи: «Завтра» (1931), «Інженери» (ч. 1 — 1934, ч. 2 — 1937, нове, доповнене видання — 1967), «Людина живе двічі» (1962), «Лікарю, вилікуй себе самого!» (1964); зб. нарисів: «Електричний СРСР» (1932), «Народження електричного струму» (1936). Вибрані твори у 2-х томах (1973).

Джерела: http://uk.wikipedia.org/wiki/Шовкопляс_Юрій_Юрійович

http://1576.ua/people/4967

                                                              Підготувала, Оксана Лісовець.      

Попович-Боярська Климентина Карлівна (3 лютого 1863, с. Велдіж, нині село Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області — 7 травня 1945, с. Бабинці Борщівського району Тернопільської області) — українська письменниця, громадська діячка. Була діяльна в галицькому жіночому русі.

Біографія

Закінчила гімназію у місті Львів. Працювала вчителькою у селах Жовтанці та Честині (обидва нині — Кам'янка-Бузького району Львівської області).

1890 переселена на Буковину, 1900—1944 проживала у селі Новосілка-Костюкова (нині Новосілка Заліщицького району).

Підтримувала дружні зв'язки з Іваном Франком (відвідував її; зберегла листування з ним) і Наталією Кобринською, залишила про них спогади.

Після загибелі чоловіка — священика О. Боярського (розстріляв підрозділ ЧА на порозі храму) від 1944 проживала у селі Бабинці на Тернопільщині.

Творчість

Серед творів Попович-Боярської — вірші, оповідання, поема «Звичайна історія».

1990 у місті Львів видано збірку творів письменниці (упорядник Петро Баб'як).

Свої літературні праці, оповідання та вірші видавала в часописах «Зоря», «Діло», «Літературно-науковий вісник». Вперше надрукувалася в альманасі Наталії Кобринської «Перший вінок».

Пам'ять

У Бабинцях на будинку, де мешкала Попович-Боярська, відкрито пам'ятну таблицю (1988).

За матеріалами:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Попович-Боярська_Климентина_Карлівна

Підготувала Оксана Лісовець.

Тимофі́й (Тимотей) Гна́тович Бордуля́к (*2 лютого 1863, Бордуляки — †16 жовтня 1936, Великий Ходачків) — український письменник, священик УГКЦ.

Біографічні дані

Народився в селі Бордуляки Бродівського повіту на Львівщині у селянській родині. Початкову освіту здобув у селі Станіславчик. Згодом навчався у єдиній на той час в Галичині Львівській українській гімназії і на богословському факультеті Львівського університету, після закінчення якого був священиком і вчителем у селах Західної України, — Утіховичах Перемишлянського повіту, Заставцях Підгаєцького повіту Городищі (нині Зборівського району, Тернопільської області), Великий Ходачків(нині Козівського району, Тернопільської області). Брав активну участі в діяльності «Просвіти», громадському житті. Організував початкові школи з українською мовою навчання в селах Носівці та Городище. Знав понад 10 мов, серед них — грецьку, латину, російську, польську, німецьку, французьку, італійську, угорську. Мав великий авторитет серед простого народу та священства. Був обраний Ординаторським шкільним комісаром, містодеканом Козлівського деканату, радником Митрополичої Консисторії. Під час Голодомору 1932-33 років на Сході України разом з Іванною Блажкевич організував збір збіжжя на допомогу голодуючим.

Дружина — Антоніна Косович з відомого в Галичині роду священнослужителів. Подружжя мало 4 дітей — Тит, Наталя, Віктор, Марія. Родина часто відчувала матеріальну скруту, через що доводилося постійно займатися домашнім господарством. Це спричинилося до тривалої перерви в літературній діяльності о. Тимофія.

Помер Тимофій Гнатович 16 жовтня 1936 в селі Великий Ходачків на Тернопільщині

Творчість

Літературну працю розпочав у 1887 р., надрукувавши в журналі «Зоря» вірш «Русалка». Також перекладав українською мовою твори Гейне, Тургенєва, Достоєвського тощо. Згодом виступив з власними новелами та оповіданнями. В 1899 р. у Львові вийшла збірка оповідань письменника «Ближні». В 1903 р. Твори письменника друкувалися в часописах «Діло»(Львів), «Подільське слово» (Тернопіль), «Календар Просвіти», «Літературно-науковий вісник», «Товариш» (Чернівці". 1903 року у Києві видано книжку «Оповідання з галицького життя», в якій передруковано більшість творів першої збірки. Після того письменник опублікував у періодичних виданнях ще сім творів («Жура», «Передновок», «Прохор Чиж» та ін.). Збірки оповідань Т.Бордуляка виходили друком частіше на Сході України — Києві,Полтаві,Харкові,Черкасах. 1953 року у Львові було видано збірку «Вибрані оповідання». 1958 року у видавництві «Художественная литература» вийшла збірка «Тимофей Бордуляк. Рассказы».

Творчість Тимотея Бордуляка сповнена гуманізму, любові та пошани до людей, у ній правдиво показано важкі умови життя сільської бідноти та високі моральні якості простих людей («Дай, боже, здоровля корові», «Мати», «Дід Макар»), еміграцію галицьких селян до Америки та поневіряння їх за океаном («Ось куди ми підемо, небого!», «Бузьки», «Іван Бразілієць»). Трагічні події 1-ї світової війни знайшли відображення в новелах «Татари» та «Батюшка Спирідіон».

Письменник підтримував постійні контакти з Іваном Франком,Осипом Маковеєм,Дем'яном Гладиловичем,Іваном Белеєм,Михайлом Коцюбинським, Григорієм Величком,Володимиром Лукичем,Василем Стефаником,Андрієм Чайковським, Бо ... Читати далі »

27 січня  2013 року,  в  читальному  залі  Рокитнівської ЦРБ  біля  тематичної  виставки  «Голокост в Україні»  було  проведено  історичну  ... Читати далі »

27.01.2013 року в читальному залі Рокитнівської міської бібліотеки проведена історична година «Покоління пам’ятають», до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.

Бібліотекар Клавдія Юхимівна Самойлюк ознайомила присутніх з цією історичною трагедією, також присутніх ознайомили з літературою по темі.

Присутніх на заході 9 чоловік.

Підготувала, зав. Бібліотекою Галина Ковальчук.

Письменник переконаний, що «сміх врятує світ» і що українське суспільство можна оздоровити через гумор і сатиру.

Євген Михайлович ДУДАР — один із найвідоміших сучасних українських гумористів. Народився сатирик 24 січня 1933 року в селі Озірна Зборівського району на Тернопільщині в селянській родині. Гумористичні здібності перейняв від батька, звичайного кравця, який був великим жартівником і свою любов до дотепів передав синові. З дитинства Євген захоплювався читанням гумористичних творів Степана Руданського та Остапа Вишні. Закінчив Євген Дудар факультет журналістики Львівського університету в 1962 році. Працював редактором видавництва Львівського держуніверситету, друкував гуморески й фейлетони у пресі. Згодом переїхав до Києва і влаштувався на роботу до редакції журналу «Перець».

Про перші літературні спроби Євген Дудар з гумором згадував: «Писати почав змалечку. І одразу смішно. Плакала тільки вчителька. За перші спроби били по руках. Про наступні спроби мовчали...»

Бути сатириком у тоталітарному суспільстві — то велика сміливість. Євген Дудар одчайдушно став на цей шлях. Перша збірка його гумористичних творів «Прошу слова» побачила світ 1967 року у Львові. Усього їх вийшло друком аж два десятки, серед них «Коза напрокат», «Сеанс гіпнозу», «Профілактика совісті», «Шедевр за вуаллю», «Директор без портфеля», «Рятуймо жінку». У тих збірках, які з'явилися в роки незалежності України, ще різкіше зазвучали гумористичні та сатиричні мотиви: «Штани з Гондурасу», «Плацдарм», «Українці мої, українці...» та інші. Порадував письменник своїх шанувальників і вибраними творами у 2 томах «Галерея чудотворців».

Він — заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературної премії імені Остапа Вишні.

За матеріалами:

http://pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=article&id=209:2010-01-04-13-35-44&catid=52:2009-05-25-08-45-40&Itemid=77

http://uk.wikipedia.org/wiki/Дудар_Євген_Михайлович

Творчість:

http://humour.ukrlife.org/dudar.html

http://ukrlife.org/main/humor/kawa_dudar.htm

... Читати далі »

Сьогодні, 22.01 у районному Будинку культури о 15.00 годині відбулось урочисте святкування Дня Соборності та Свободи України.

            Всіх присутніх у залі привітав голова районної ради Микола Миколайович Грущак. А, далі розпочалось святково-пісенне дійство, яке підготували працівники районного Будинку культури.

            Бібліотечні працівники центральної районної, районної дитячої бібліотек оформили пречудову виставку декоративно-прикладного мистецтва «Барви Рокитнівщини». Хочеться відзначити, що майже половина робіт представлених на виставці, роботи самих працівників бібліотеки. Ото вже ці бджілки-бібліотекарі встигають і гарно працювати, і чудово господарювати, ну і пречудово вишивати.

            Тож, і ще раз всіх щиро зі святом Соборності та Свободи України.

Оксана Лісовець.

Кажуть, що під Новий рік,

Що не забажається –

Все завжди відбудеться, 

Все завжди збувається.

Протягом Новорічно-Різдвяних свят у читальному залі нашої бібліотеки була оформлена скринька привітань та побажань бібліотеці та бібліотекарям «Залиш своє побажання та привітання бібліотеці на 2013 рік».

І, сьогодні 22.01 ми цю скриньку «роз пломбували». І, яких ми тільки побажань тут не знайшли, як для бібліотеки в цілому так і бібліотекарям персонально. Ну, з традиційних, звичайно здоров’я, кохання, творчих успіхів, професійного зростання та досягнень, витримки. Побажали нам також великих зарплат (і щоб виплачували її без затримок).

Ну, а в бібліотеці наші дописувачі хочуть мати побільше комп’ютерів, бібліотечний кінозал,  безліч сучасних книг, сучасний інтер’єр, цікавих тематичних заходів, гарних, корисних, позитивних новинок…

Друзі, щиро вдячні Вам за дописи, сподіваємось всі Ваші побажання здійсняться у прийдешньому році, а все, що не стосується фінансових вливань працівники бібліотеки обов’язково втілять в дійсність, адже творчий потенціал у нас ого-го …

Перечитувала ваші дописи, Оксана Лісовець.