Бабій Олесь Йосипович (17 березня 1897, Середнє, нині Калуського району Івано-Франківської області — 2 березня 1975, Чикаго, США) — відомий український письменник та літературознавець. Писав під псевдонімом Хмелик.

Середню освіту здобув у Львові. Служив в австрійській армії, потім в УГА. Після стрілецького походу на Київ опинився в польському полоні, звідки йому вдалось утекти.

У Львові разом з В. Бобинським, Р. Купчинським та Ю. Шкрумеляком організував групу поетів-символістів.

У 1924—29 рр. здобув у Празі вищу освіту, ставши доктором літературознавства в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. У 1944 році емігрував за кордон.

Автор поетичних збірок: "Ненависть і любов" (1921 р.), "Поезії" (Львів, 1923 р.), "Перехрестя" (Львів, 1930 р.), "За щастя оманою" (Львів, 1930 р.), "Поживя" (1930), поеми "Гуцульський курінь" (Прага, 1927 р.), "Остання офіра цісареві" (Львів, 1937 р.), "Жнива" (Мюнхен, 1946 р.), "Повстанці" (Чикаго, 1956 р.), книги нарисів "Шукаю людину" (Львів, 1921 р.), повістей "Перші стежі" (Львів, 1937 р.), "Дві сестри" (Станіслав, 1938 р.), досліджень про М. Шашкевича, Ю. Федьковича, М. Федюшка, монографії "Микола Федюшко — Євшан" (Станіславів, 1930 р.).

Помер 2 березня 1975 року у Чикаго. 

http://www.pisni.org.ua/persons/1061.html

http://i-pro.kiev.ua/content/115-rokiv-vid-dnya-narodzhennya-ukrayinskogo-pismennika-olesya-babiya

Підготувала Оксана Лісовець

15 березня 2012 року в приміщенні районного Будинку культури відбулась підсумкова нарада за 2011 рік за участю клубних, бібліотечних та працівників музичної школи району.

З підсумками  за пророблений рік перед присутніми виступив начальник відділу культури райдержадміністрації  Ковальчук Олексій Сергійович. У своїй доповіді Олексій Сергійович докладно підсумував роботу закладів культури у 2011 році, наголосивши про вісі здобутки та недоліки.

... Читати далі »

"Людина, яка в час масової безграмотності, працю задля просвіти народу зробила девізом свого життя і залишилася вірною тому девізові”.
(М. Сумцов)

Українську літературу кінця ХІХ- початку ХХ століть, окрім невідомих письменників, репрезентувало й чимало обдарованих, менш знаних сьогодні постатей. До них належить і талановита українська поетеса і педагог Христина Олексіївна Алчевська.

Народилася письменниця 16 березня 1882 року в Харкові. Батько її- Олексій Кирилович — громадський діяч, людина передових поглядів- брав участь в українських просвітницьких гуртках; мати- Христина Данилівна — була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Атмосфера, в якій зростала майбутня поетеса, інтерес і любов її рідних до народного слова, обрядів, звичаїв виховали в ній естетичні смаки, визначили подальший шлях у житті. Х.О. Алчевська навчалася в Харківській жіночій гімназії, а згодом пройшла педагогічну підготовку на вищих педагогічних курсах у Франції, в Сорбонні (1902).

Свої перші вірші та оповідання десятирічна Христя помістила в рукописному журналі «Товарищ». Незабутнім для молодої Алчевської стало особисте знайомство з українськими письменниками: М. Коцюбинським, Лесею Українкою, В. Стефаником, М. Старицьким на урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903).

Із 1903 року Х. Алчевська працює в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки. Водночас вона робила перші кроки в нелегальній діяльності, спробувала створити український жіночий гурток. Дебютувала у листопаді 1905 року поетичним зверненням «До дітей мого краю» у газеті «Хлібороб». 1905 р. Христина Олексіївна працювала викладачем української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами, в яких відбилися настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувалися соціальна нерівність й національний гніт. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та ін.

Протягом 1907-1917 рр. у різних видавництвах вийшло дванадцять поетичних збірок Х.О. Алчевської, а саме: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів» (1914), «Сльози» (1915), «Встань, сонце!», «Мандрівець», «Грезы» (1916), «Пробудження» (1917). Перу письменниці належать такі глибоко психологічні прозові твори, як «На отлет», «На роковину», «Несвідомо», «Метелик», «Хлоя», «Одірвана гілка». До 50-ї річниці з дня смерті Т. Шевченка Христина написала поезію «Співець великий, син народу» та інші твори, що увійшли до її збірки «Вишневий цвіт». Остання збірка поетки «Clematis» побачила світ у 1922 р. Її першу збірку «Туга за сонцем» позитивно оцінив І. Франко. За висловом поета Христя Алчевська належала до того покоління українського письменства, яке започаткувало ХХ століття в нашій літературі «досить значним піднесенням духу, зростанням ентузіазму, зростом праці на різних полях, виясненням мети, консолідацією сил, небувалим досі загальним ож ... Читати далі »

   Якби не було літературних премій та конкурсів, навряд чи існувало б поняття «відомий письменник». Чим більше титулів та нагород отримує літератор, тим охочіше його книжки друкують, читають та розкуповують. Тож премії – один зі шляхів «вийти в люди» для письменників, невідомих широкому загалу, та утвердитися і «примножити славу» для вже знаних.

В Україні щорічно вручається близько двох десятків премій, так чи інакше пов’язаних з літературною та письменницькою діяльністю. Не випадково більшість із них носять імена найвідоміших українських письменників – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Володимира Сосюри, Василя Стефаника. Крім них, існують також щорічні літературні конкурси, на яких відбувається нагородження найкращих творів та творців. Отож – «куди податися» письменнику?

Премія вручається у Всесвітній день книжки та авторського права – 23 квітня. Експерти газети «Друг читача» присуджують нагороду письменникам-початківцям, дебютні книжки яких стали помітним явищем у літературному процесі та здобули популярність серед читачів. Це єдина в Україні премія, яка вручається письменникам-дебютантам. Нагорода зовсім молода – вперше її вручили 2008 року письменниці Люко Дашвар за роман «Село не люди». 2009 року премію «Дебют року» отримав Антон Санченко за збірку «Баркароли». Лауреатом премії «Дебют року-2010» став Юрій Камаєв зі збіркою «Мед з дікалоном». Традиційну нагороду – пляшку молодого вина, розлитого у рік виходу дебютної книги та скарбничку для майбутніх гонорарів – письменнику вручили під час урочистого письменницького автопробігу до Всесвітнього дня книжки у Києві.

Як можна здогадатися з назви, це рейтинг книжок. Започатковано його було у 2000 році Центром рейтингових досліджень «Еліт-Профі» як благодійну акцію для просування українського книговидання. Тоді «Еліт-Профі» зробив перше експертне опитування щодо найпопулярніших секторів книжкового ринку. Експерти розподілили 235 кращих книжок, виданих в Україні, за 14-ма номінаціями, а результати рейтингу потрапили у пресу.

Наразі нагороду «Книжка року» вручають за 7-ма номінаціями: «Обрії» (Науково-популярна література та публіцистика), «Красне письменство» (Проза, поезія, драматургія), «Софія» (Гуманітаристика), «Минувшина» (Мемуари, біографії), «Дитяче свято» (Твори для дітей), «Візитівка» (Етнографія, фольклор) та «Хрестоматія» (Класика, літературознавство). Декілька років тому з’явилися номінації «Видавничий імідж року» та «Книжкова серія», а цього року організатори вирішили відзначати ще й авторів, чиї книжки увійшли до короткого списку два або більше разів. Найкраща книга серед усіх, які взяли участь у рейтингу, здобуває Гран-прі конкурсу. Переможці номінацій отримують дипломи.

26 лютого виповнюється    -    210 років від дня народження Віктора Гюго (1802-1885), французького письменника.

      ВІКТОР ГЮГО (1802-1885) - вождь французького романтизму, його теоретик. Він відіграв значну роль у створенні романтичного роману, у реформі французької поезії, у розбудові романтичного театру.

Творчість Гюґо дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи.

Віктор Гюґо вклав значний внесок в оновлення поезії і театру як лідер течії романтизму у французькій літературі. Він також дозволив багатьом поколінням розвинути думку, що ідеологічна позиція письменника в політичному житті завдяки численним зобов'язанням прирікає його на вигнання.

У період, що передував революції 1848, Гюґо майже повністю закинув художню творчість і активізувався як політичний діяч. Він став переконаним республіканцем і після 1848 брав активну участь у боротьбі за збереження і зміцнення республіканського ладу.

Французьку літературу XIX століття неможливо уявити без Віктора Гюго. Творчість Гюго, найвидатнішого французького романтика, вождя французького романтизму, його теоретика, вражаюче багатогранна й розмаїта: він великий поет, прозаїк, драматург, до того ж літературний критик і бойовий, темпераментний публіцист.

 Біографія.

... Читати далі »

      25 лютого день народження відомої української письменниці Ле́сі Украї́нки.

         Леся Українка (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; *13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський[3] — †19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах:  поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня ка ... Читати далі »

ШАНОВНІ КОРИСТУВАЧІ!

        В нашій бібліотеці формується фонд на електронних носіях. Твори письменників, поетів, літераторів можна взяти в нашій бібліотеці не лише в друкованому варіанті, а й в електронному на CD носіях.

На даний час найбільшим попитом користуються книги з повним текстом художніх творів з шкільної програми, та сучасних українських та зарубіжних авторів.

Та наша колекція постійно поповнюється електронними та аудіо- книгами.

 2 лютого виповнюється 115 років від дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897–1968) – видатний поет української еміграції, культуролог, літературний критик. Народився 1897 р. у Ново-Архангельському на Херсонщині, у родині українського активіста-просвітянина. У Єлисаветграді закінчив реальну школу (навчався разом із Юрієм Яновським), був студентом Петербурзького політехнічного інституту. В роки першої світової війни служив офіцером у царській армії, закінчив Київську військову школу. В період УНР (1917–1921) стає старшиною петлюрівської армії.

Після падіння української держави перебував у таборі інтернованих у Каліші, де в 1922–1923 рр. разом із М. Селегієм видавав щомісячник «Веселка». У 1923 р. переїздить до Чехословаччини. У цьому ж році у м.Подєбради закінчив Українську господарську академію і працює інженером на роботах у Варшаві й Празі. Активно друкується в галицькій та еміграційній періодиці, зокрема, в «Літературно-науковому віснику», «Віснику», часописі «Ми» тощо. У Варшаві й Празі знайомиться і зближається з ідеологом українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, письменником та історіософом Юрієм Липою, поетами Юрієм Кленом, Олексою Стефановичем та іншими і стає найбільш одіозною постаттю в культурному житті української еміграції. Після другої світової війни входить до МУРу (Мистецький Український Рух) і деякий час мешкає у Німеччині, викладає математику в Українській гімназії в м. Реґенсбурґ. Наприкінці 40-х переїздить до США і мешкає в Нью-Йорку. Помер 1968 р. і похований в «українському пантеоні» у Баунд Бруку.

Його перу належать 10 поетичних збірок – «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Влада» (1951), «П'ята симфонія» (1954), «Остання весна» (1954), «Серпень» (1959), «Перстень і посох» (1972, видана після смерті), а також «Книга спостережень» у 2-х томах, що містить літературознавчі, культурологічні, літературно-критичні та публіцистичні статті та есе, котрі друкувалися в еміграційних часописах. Творча спадщина Є. Маланюка в повному обсязі поки не видана.

У світоглядному плані поезія і проза (есеїстика) Маланюка становлять одне ціле. Найголовнішою, стрижневою була ідея української державності, яка становила енергетичне джерело творчості Є.Маланюка. Від перших сторінок табірного калуського альманаху «Озимина», що починався циклом «Держава Жовтня» і до останнього вірша «Ностальгії», посмертної книжки «Перстень і посох», де нездійсненна мрія постає в образі понтійської Навсікаї, не вгасає «державницький мотив» поезії Маланюка. Та її досить умовно можгна поділити на два основні періоди: поезія міжвоєнного часу, підсумована збіркою вибраного (1943), і доробок, написаний після другої світової війни.

... Читати далі »