Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [659]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [842]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [20]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [127]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [78]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1089
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Четвер, 15.04.2021, 19:47ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Подія дня
1 2 3 ... 65 66 »

…Я в серці маю те, що не вмирає.

Леся Українка

     Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.

     Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

     У 1879 р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”

     З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві.

     На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриває цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож до моря” і “Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов'ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”.

     1892 р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.

     Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір&rdquo ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 582 | Додав: Ксюша | Дата: 24.02.2021 | Коментарі (0)

У другий вівторок лютого міжнародна громадськість відзначає Всесвітній день безпеки в Інтернеті.

Всесвітній день безпеки в Інтернеті в 2004 році започаткувала Європейська комісія задля того, щоб об’єднати зусилля зацікавлених державних, суспільних та приватних організацій для збільшення рівня знань про безпечне і відповідальне використання Інтернет-технологій.

Головним координатором Всесвітнього дня безпеки в Інтернеті в світі стала некомерційна організація Insafe (European Safer Internet Network), яка складається з національних організацій, що створені за участі Еврокомісії. Основне завдання Insafe ― підтримка громадян, в першу чергу молоді, в безпечному, етичному і ефективному використанні Інтернету та інших інформаційних і комунікаційних технологій.

 
 
Джерела:
 
Категорія: Подія дня | Переглядів: 746 | Додав: WWWWW_W | Дата: 09.02.2021 | Коментарі (0)

24 січня 2021 року - 60 років від дня народження Олександра Васильовича Ірванця — українського поета, прозаїка, драматурга і перекладача.

Ірванець Олександр Васильович народився 24 січня 1961 року у Львові. Виріс у Рівному. 1980 року закінчив Дубенське педагогічне училище. Після – вчителював. 1989 року – Московський Літературний інститут. Один із учасників літературного гурту Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак). Підскарбій Бу-Ба-Бу.

З початку 2000-х працює в драматургії та прозі. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки. П’єси Олександра Ірванця були поставлені у різних країнах, зокрема у Німеччині, Україні та Польщі. Окремі вірші було перекладено англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською, російською мовами.

З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом.

Перекладає з білоруської, польської та англійської мов. У перекладах Ірванця побачили світ книжки Василя Бикова "Ходільці: оповідання" (2005), Уладзімера Арлова "Реквієм для бензопилки" (2005), Яноша Гловацького "Четверта сестра".

П’єси Олександра Ірванця ставилися у Німеччині, Україні та Польщі.

2001-го збірка драматургії "Recording i inne utwory" в перекладах Пшемислава Томанка вийшла у краківському видавництві "Ksiegarnia Akademicka". Автор "П’яти п’єс".

Член білоруського ПЕН-клубу.

Нагороди

лавреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США, 1995)

... Читати далі »
Категорія: Подія дня | Переглядів: 83 | Додав: Ксюша | Дата: 22.01.2021 | Коментарі (0)

Дорогі друзі, краяни, колеги, партнери!

Сердечно вітаємо вас з величним християнським святом –

РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ! 

Хай різдвяна добра казка
Подарує тепло й ласку,
Хай різдвяні світлі зорі
Знищать смуток весь і горе!
Щастя, радість і добро
Хай несе до вас Різдво!

Щиро, колектив бібліотеки.

Категорія: Подія дня | Переглядів: 411 | Додав: Ксюша | Дата: 06.01.2021 | Коментарі (0)

Категорія: Подія дня | Переглядів: 45 | Додав: Ксюша | Дата: 30.12.2020 | Коментарі (0)

Андрій Кокотюха — український письменник, якого називають засновником українського готичного детективу. Багаторазовий переможець конкурсу Коронація слова, Вибір видавців Гранд Коронації-2010. Золотий письменник України (2012).

Біографія, життєпис.

Кокотюха Андрій Анатолійович, народився у місті Ніжині, в родині зварювальника і медичної сестри. Перший художній твір написав у віці 7 років. Хоча власне художні якості цього твору досі ніким не оцінені. До 12 років читав і писав лише казки.

Мріяв стати бібліотекарем. Працював збиральником меблів, різноробом та муляром на будівництві. Але закінчив факультет журналістики Київського університету ім Т. Шевченка.

Перше оповідання опубліковане 1987 року. У 1991 році написав повість «Шлюбні ігрища жаб», яка, через брак інших зразків прози, отримала в 1995 році нагороду видавництва «Смолоскип». Після виходу окремою книжкою в 1996 році повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора, і широкий негативний розголос у пресі. Завдяки цій публікації А. Кокотюха відразу став одним з відомих сучасних українських письменників.

У 1993 році був одним із засновників Творчої асоціації «500». Працюючи у видавництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 по 1999 рік організував понад сто «гастролей» молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах України. Був їх безпосереднім учасником. У 1998 році звільнився з видавництва «Смолоскип» у зв’язку з переходом на іншу роботу, безпосередньо пов’язану з журналістикою. Співпрацю зі «Смолоскипом» не припиняв до 1999 року. Потім видавництво офіційно розірвало стосунки з молодим письменником через публічне прочитання фейлетону про сучасний стан української культури. Видавництво розцінило цей фейлетон як «антиукраїнський».

Від 2000-го року – постійний учасник Всеукраїнського конкурсу романів, сценаріїв та п’єс «Коронація слова». Пробував себе у жанрах горору (роману жахів), кримінальної мелодрами, трилера, комедії, соціального гостросюжетного роману, класичного детективу. Улюблені жанри – трилер та детектив із елементами містики й готики.

Від 1998 року по теперішній час як сценарист співпрацює з Національною студією ім. О. Довженка, українськими продакшн-студіями, провідними українськими телеканалами. В активі – 10 сценаріїв повнометражних стрічок та телесеріалів, доведених до стадії готовності. Частина з них розміщена на сайті «Сценарна майстерня». Спеціалізація – гостросюжетні драми, історичне кіно, пригодницькі та детективні фільми, бойовики.

Літературний критик Софія Філоненко вважає А. Кокотюху батьком «українського готичного детективу». Хоча в текстах присутня швидше неоготика, напряму пов’язана з актуальними суспільними та соціальними проблемами своєї країни. Звернення до готики та загалом фольклору збігається з традиціями давньої української літератури. Натомість використання засобів фольклору та містики для введення в оману людей із метою прикрити масу невирішених проблем присутнє в нинішньому житті. А отже, вповні відображене в кращих творах А. Кокотюхи.

Творчість

Основні твори: «Шлюбні ігрища жаб» (&la ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 113 | Додав: Ксюша | Дата: 17.11.2020 | Коментарі (0)

Оксана Стефанівна Забужко народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку. За словами письменниці, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявило КГБ, що переслідувало його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва.

Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Учасниця революції на граніті 1990 року. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко відвідували не тільки студенти Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського, де Забужко читала естетику, а й таких всесвітньо відомих університетів, як Гарвардський, Єльський, Колумбійський.

Починаючи з 1989 р., Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. 1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.

В Україні Забужко від 1996 року (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором. У її літературному доробку – кілька збірок поезій, повістей, оповідань, публіцистики, широковідомий роман «Музей покинутих секретів» ряд філософсько-літературних праць. Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу. 1997 року удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США).

Нагороди

1997 — Літературна премія Global Commitment Foundation (США) — за вірші з книжки «A Kingdom Of Fallen Statues»

1997 — Премія Фундації Ковалевих (США) — за повісті «Інопланетянка» та «Я, Мілена»

2002 — Літературний грант Фонду Мак-Артура (США)

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 164 | Додав: Ксюша | Дата: 18.09.2020 | Коментарі (0)

Агата Мері Кларисса Міллер народилася 15 вересня 1890 в англійському місті Торки, графство Девон. Виросла в заможній родині, першу освіту здобула вдома.

 

Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою в госпіталі. Пізніше також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: всього 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.

У 1914 році Агата Крісті вийшла заміж на Різдво за полковника Арчибальда Крісті. У них народилася дочка — Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті. У 1920 році був опублікований перший роман Крісті, «Загадкова пригода в Стайлзі».

У 1926 році Агата і Арчибальд розходяться, офіційно їх розлучать в 1928 році.

У 1930 році, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років.

У 1956 році Агата Крісті була нагороджена орденом Британської Імперії, а в 1971 році за досягнення в галузі літератури Агата Крісті була визнана гідною звання Кавалердама ордена Британської Імперії, власниці якого також здобувають дворянський титул «дама», що вживається перед іменем.

Детективні романи виявилися дуже успішними, а до 1958 року Агата Крісті навіть очолила Детективний клуб. Серед відомих творів Агати Крісті – «Десять негренят», 16 п’єс (одні з кращих – «Мишоловка», «Свідок звинувачення»).

У період з 1971 по 1974 роки здоров’я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати.

У 1975 році, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п’єсу «Мишоловка» своєму онукові.

Письменниця померла 12 січня 1976 року в місті Воллінгфорд, Оксфордшир після короткої застуди, і була похована в селі Чолсі.

Джерела:

https://dovidka.biz.ua/agata-kristi-biografiya/

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Агата_Крісті

http://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/agata-kristi-koroleva-detektivu/

 

Повні тексти творів:

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 118 | Додав: Ксюша | Дата: 15.09.2020 | Коментарі (0)

Ліна Василівна Костенко народилася в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

 Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.

 Книги Л.Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали не буденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.

 Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим до сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка.

 На початку 60-х Л. брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 піддавалася критиці за „аполітичність", був знятий з плану знімання фільм за сценарієм К. „Дорогою вітрів". 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба в дусі погромної березневої зустрічі М.Хрущова з діячами літератури й мистецтва („Ми проти мирного співіснування в сфері ідеології") сказав: „Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко". Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

 1963 з друкарні знімають книжку віршів „Зоряний інтеґрал", книжка „Княжа гора" знята з верстки. Фільм за сценарієм Ліни Василівни і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники" — про українських поетів, які загинули на війні, знятий у 1964, - на екрани не вийшов. Він був так перероблений під ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 891 | Додав: Ксюша | Дата: 18.03.2020 | Коментарі (0)

Максим Тадейович Рильський (український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч) народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Рильський Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського й княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базиліянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915 — 1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

       Pильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у понад пал. скороченому вигляді 1926).

       У 1920-х роках вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

       Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВД у 1931 році, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 613 | Додав: Ксюша | Дата: 18.03.2020 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2021 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов