Міжнародний день театру був встановлений у 1961 році IX конгресом Міжнародного інституту театру (МІТ).

Діяльність організації, згідно з її уставом, повинна бути спрямована на «укріплення миру і дружби між народами, на розширення творчого співробітництва всіх діячів світу».

Членом МІТу Радянський Союз став ще в 1959 році. З 1961 року СРСР – постійний член виконавчого комітету МІТа.

Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня. Це не просто професійне свято митців сцени, це свято мільйонів глядачів.

Слово «театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) – рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою. Традиційно включає сцену – майданчик, де відбувається дія, – і зал для глядачів.

Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах.

Починаючи із ХІ століття відомі театральні вистави слов’янських скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ століття).

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл(16-17 століття).

Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

... Читати далі »

Народився 25 березня 1913 р. в с. Новоархангельськ (нині смт Кіровоградської області). Після закінчення сільської семирічки працював у Новоархангельському райкомі ЛКСМУ. Навчався на літературному факультеті Уманського інституту соціального виховання, а згодом закінчив філологічний факультет Київського державного університету (1938). Працював відповідальним секретарем редакції журналу «Радянська література».

З перших днів Великої Вітчизняної війни перебував у діючій армії: був командиром стрілецького взводу, брав участь в обороні Києва. Потрапивши в оточення, зв’язався з партизанським підпіллям, став одним із найактивніших його учасників.

Після звільнення рідного села від окупантів В. Козаченко брав участь у відбудовчих роботах, працював агітатором у райвійськкоматі та в редакції районної газети.

Навесні 1944 р. переїхав до Києва. Працював у редакціях республіканських журналів «Вітчизна» та «Дніпро». Друкуватися почав з 1938 р. Перші книжки — збірка оповідань «Золота грамота» (1939) і повісті «Пегас», «Данило Скоробагатько», «Перший взвод» були опубліковані ще до війни. У творах часів війни і повоєнних років — повістях «Ціна життя» (1942), «Атестат зрілості» (1946), «Серце матері» (1947), збірці оповідань «Три літа» — знайшла відображення героїчна боротьба партизан проти фашистських загарбників.

Вів активну громадську роботу: був членом правління та відповідальним секретарем правління Спілки письменників України, головою правління Київської організації СПУ, першим заступником голови правління Спілки письменників України.

1957 р. у складі української урядової делегації брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Повісті «Листи з патрона» (1967), «Яринка Калиновська» (1969), «Біла пляма» (1970) — пов’язані між собою часом і місцем дії. Ці твори становлять цілісну епічну картину партизанського, підпільного руху в тилу ворога. Тему відбудови українського повоєнного села відтворено у повістях «Нові Потопи» (1948), «Зорі назустріч» (1954). Морально-етичні проблеми порушено в повісті «Сальвія» (1956). Автор збірки оповідань та нарисів «Вісімсот мільйонів», «Віра»; художньо-публіцистичної книги «Нью-Йорк зблизька», «Вершники Ченліма» та ін.

Помер 25 березня 1995 р.

Джерела:

„Поезія – це завжди неповторність,

 Якийсь безсмертний дотик до душі”

                                           Л. Костенко. 

Колектив Рокитнівської районної бібліотеки щиро вітає членів  літературно-мистецького  об’єднання «Рокита» та всіх майстрів пера району з  нагоди Всесвітнього дня поезії. Бажаємо Вам  творчих успіхів, натхнення і солодких літературних перемог. Читайте і декламуйте, пишіть і присвячуйте.

Нехай слово, рифма і мелодія летять ніжними птахами із ваших сердець, торкають душі, роблять світ кращим. Поезія — це вічне і прекрасне. Будьте вірними їй.

Всім поетам віз здоров'я,

Строфам вільно їх літати,

Від душі всіх теплим словом

Піїтів станемо вітати!

Також наших відвідувачів хочемо ознайомити з окремими творами місцевих творців пера, які ви знайдете за адресою:

http://rokitnek ... Читати далі »

Дольд-Михайлик Юрій Петрович, справжнє прізвище - Михайлик. Народився 17 березня 1903 в селі Бутенки Полтавської області. У 1925 році закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти. Працював у газетах Херсона та Вінниці. Почав друкуватися в 1922 році. Автор нарисів, оповідань, романів, п'єс,  сценаріїв. У 1934-35 рр.. був головним редактором Української студії кінохроніки, 1936-37 - керівник "кінолітопису", 1937-42 - головний редактор Київської студії художніх фільмів. Написав популярну в радянський час трилогію про розвідника Григорія Гончаренка (він же - Генріх фон Гольдрінг). По першому, самому відомому роману трилогії «І один у полі воїн» у 1960 році на кіностудії ім. Довженка був знятий фільм. Далеко від Батьківщини за сценарієм самого Ю. Дольд-Михайлика. Фільм в тому ж році став лідером прокату.

Ø  Твори

Книги: збірки очерків та розповідей, повісті, романи

«Між двома батьківщинами» (1930)

«Колгоспні люди» (1931)

«Жіночі портрети» (1934)

«Степовики» Роман (1949)

«Степ прагне» (1951)

«Каховські оповідання» (1952)

«Портрет матері» (1954)

Ø  Роман-трилогія:

«І один у полі воїн» Роман (1956) - відзнятий фільм на кіностудії ім. О.Довженка рос. «Вдали от Родины» (1960)

«У чорних лицарів» Роман (1964) -

13 березня 2013 року з метою популяризації найкращих, надбань української і світової літератури, заохочення дітей до систематичного читання задля постійного підвищення рівня особистого розвитку, прищеплення любові дітей до книги, до знань, до вічного, до прекрасного у районній дитячій бібліотеці проведений II етап конкурсу «Найкращий читач України 2013 р.»

Розпочався конкурс словами І. Я. Франка:

«Книги — морська глибина!

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить»

У районному конкурсі дитячого читання прийняли участь користувачі-діти бібліотек району.

Цікаво і змістовно розповідали діти про свої улюблені книги, давали критичну оцінку героям і подіям улюбленого твору, вільно висловлювали власну  думку про твір, прекрасно представляли свою особистість.

Почесне журі оцінило виступи юних конкурсантів і присудило І місце — читачу Осницької публічно-шкільної бібліотеки Миколі Мільто, II місце — читачу шкільного відділу районної дитячої бібліотеки — ЗОШ І-ІІІ ст. Ользі Денисюк, ... Читати далі »

Макаренко залишив багату педагогічну спадщину,

написав понад 150 творів (романи, повісті, сценарії, науково-педагогічні статті). 

Анто́н Семе́нович Макаре́нко (*13 березня 1888, Білопілля, Харківська губернія — †1 квітня 1939, Голіцино) — український та радянський педагог і письменник, один із засновників радянської системи дитячо-підліткового виховання.

Здійснив у педагогічній практиці дослід, який не має прикладів, масового перевиховання дітей-правопорушників в трудовій колонії ім. М. Горького (1920-1928, під Полтавою, з 1926 в Куряжі поблизу Харкова) і дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова).

Розробляв теорію і методику виховання в колективі, теорію сімейного виховання.

Педагог і письменник

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в місті Білопілля Харківської губернії (нині районний центр Сумської області України). Батько був робітником (малярем) у вагонних залізничних майстернях.

1895 року семирічного Антона віддали в двокласне початкове училище. У січні 1901 року сім'я Макаренка переїздить у Крюків. Макаренко став учнем Кременчуцького чотирикласного міського училища.

1904 року Антон Макаренко закінчує Кременчуцьке міське училище на «відмінно».

У серпні 1904 року (у 16 років) Макаренко став слухачем однорічних педагогічних курсів при Кременчуцькому міському училищі, що мали на меті підготовку викладачів початкової школи.

Навесні 1905 року Макаренко успішно закінчив курси і отримав свідоцтво, що давало право викладати в початковій школі.

1 вересня 1905 року (у 17 років) Макаренко приступив до роботи в Крюківському двокласному залізничному училищі. Він став вчителем російської мови, малювання і креслення. 1 вересня 1911 р. за розпорядженням інспектора народних училищ Херсонської губернії Антон Макаренко був переведений у залізничне училище на станції Долинська. Антон Семенович став вихователем в учнівському гуртожитку.

... Читати далі »

10.03.2013 року у читальному залі Рокитнівської міської бібліотеки о 15.00 годині працівниками бібліотеки Ковальчук Г.Ф., Самойлюк К.Ю. проведена хронологічна гра–хроноскоп  «Слава живе Кобзаря» (до 199-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка).

            Захід мав характер змагання, учасників поділили на дві команди гравців, команди визначали хронологічну послідовність названих явищ із самого початку життя поета і до смерті. Учасникам команди переможців гри були вручені подарунки. Для всіх присутніх на заході був організований солодкий стіл.

            До свята була підготовлена книжково-ілюстративна вистава «Поки сонце з неба світить, тебе, Тарасе не забути».

Галина Ковальчук.

07.03.2013 року, напередодні свята 8-го Березня у приміщенні Районного будинку культури відбулось урочисте святкування до Міжнародного жіночого дня.

Представниць прекрасної статі району вітали представники райдержадміністрації, районної ради, селищної ради.

            Працівники Районного будинку культури та музичної школи підготували для присутніх чудовий концерт.

            У фойє будинку культури працівниками центральної районної бібліотеки була оформлена персональна виставка декоративно-прикладного мистецтва «Душі багатство в барви перелите». На виставці представлені чудові рушники сестер Марії  Іванівни Гуз, Валентини Іванівни Маринич, Ніни Іванівни Ковтун, картини Тетяни Василівни Гуз.

Роботи представлені на виставці не залишили байдужими жодного із відвідувачів виставки та додали прекрасні емоції до загального святкування.

Оксана Лісовець.

Тарас Григорович Шевченко
(09.03.1814 — 10.03.1861)

Класик української літератури,

національна гордість українського народу.            

Народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва.

У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті.

24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов'язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. — героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843—1845 роках написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим...", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув'язненні писав вірші, які згодом об'єднав у цикл "В казематі". У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856—1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі "

Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстр ... Читати далі »

ШАНОВНІ ПРЕДСТАВНИЦІ ПРЕКРАСНОЇ СТАТІ.

 У цей святковий день – 8-го березня - хочеться привітати всіх Вас з гарним святом, що відзначається у всьому світі. Весна в цей день особливо прекрасна, природа особливо красива, сонце найяскравіше і небо найчистіше. Так нехай і ваші обличчя в цей та послідуючі дні залишаться найщасливішими на всій земній кулі. 

Милі жінки!

  В цей день весняний,

                                     В цей день святковий

                                                      Бажаємо щиро, бажаємо радо

                                                          Безхмарного неба, сонця в душі

                                                          Здоров'я міцного, дитячого слова

                                                   Натхнення, кохання й краси.

Щастя Вам і любові,

колектив Рокитнівської ЦРБ.