Щороку 16 лютого в Україні на державному рівні відзначатимуть нове державне свято — День єднання.

Відповідний до Указу № 53/2022 Президента України Володимира Зеленського від 14 лютого 2022 року. «З метою посилення консолідації українського суспільства, зміцнення його стійкості в умовах зростання гібридних загроз, інформаційно-пропагандистського, морально-психологічного тиску на суспільну свідомість».

Цього дня закликають підіймати національні прапори та прикріплювати до одягу синьо-жовті стрічки. Відповідно до Указу, в цей день будуть підняті Державні Прапори України на будинках і спорудах у всіх населених пунктах, о 10:00 буде виконано Державний Гімн України та проведено закордонними дипломатичними установами України в державах перебування відповідні іміджеві заходи, спрямовані на єднання та підтримку України.

Джерела:

https://www.president.gov.ua/documents/532022-41357

https://bit.ly/3rSpKmd

Міжнародний день дарування книг започаткувала американка Еммі Бродмур у 2012 році. Ідею підказав її маленький син, який запитав маму, чому немає особливого дня, коли люди дарують один одному книги. Згодом це починання підтримали у всьому світі. 

Це день заступника всіх закоханих, який відмічають в багатьох країнах світу. 14 лютого закохані (або, що вже теж стало традицією, просто близькі люди) освідчуються в коханні та повазі й дарують один одному приємні подарунки і «валентинки» - невеликі листівки, прикрашені сердечками, трояндами, котенятами, ангелочками, що цілуються та голубками.

Тож, нехай у кожного з Вас в День Святого Валентина знайдуться такі слова, щоб прекрасне в серці народжувалося. Щоб від щастя паморочилося Ваша голова, і любов'ю душа наповнювалася.

З Днeм Святого Валeнтинa! 

Пропоную вам дізнатись про «Традиції святкування Дня святого Валентина в різних країнах»

На відміну від України, де своїх історичних традицій Дня всіх закоханих не існує, в Італії 14 лютого називають «солодким днем», а головними подарунками там є шоколадки у формі серця, різноманітне печиво й цукерки. Приклад італійців наслідували й американці — колись у США закохані дарували одне одному марципани. Це був дорогий подарунок, оскільки марципан містив цукор, який коштував дуже дорого. З 1800 року завдяки використанню цукрового буряка американці налагодили виробництво карамелі. У День святого Валентина вони видряпували на червоно-білих цукерках слова кохання. У 50-ті роки цукерки вже продавалися в картонних коробках у формі серця.

14 лютого у Франції заведено дарувати білизну, романтичні подорожі, шоколадні муси, цукерки, рожеві йогурти, нарізану сердечками ковбасу, «щасливі» лотерейні квитки.

Популярно саме в це свято пропонувати руку і серце. Розпивши пляшку шампанського з десертом, француз дарує коханій коробочку з «фінсай» — так званою «каблучкою на заручини».

У Голландії подарунок дамі робить чоловік — зазвичай шовкову сукню. Саме 14 лютого голландські жінки мають шанс самі запропонувати чоловіку руку й серце, а якщо він не оцінить цього гарного жесту — муситиме розщедритися на подарунок.

В Уельсі закохані перед святом вирізають із дерева ложку, прикрашають її сердечками, ключами й замковими шпаринами. Такий подарунок означає: ти знайшов шлях до мого серця. До речі, в Англії вітають із Днем усіх закоханих не лише людей, а й улюблених домашніх тварин — коней, собак. А з подарунків найпопулярнішими вважаються м’які іграшки, особливо ведмежата Teddy.

Японські ... Читати далі »

 2 лютого - день народження Гребінки Є.П. (1812-1848), українського і російського письменника, славетного байкаря.

Євге́н Па́влович Гребі́нка (*21 січня (2 лютого) 1812, Убєжище, Пирятинський повіт — †3 (15 грудня) 1848, Петербург) — письменник, педагог, видавець.

Євген Павлович Гребінка народився на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині (тепер село Мар'янівка Гребінківського району) в сім'ї відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки. Початкову освіту здобув у домашніх умовах. У 1825—1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші. 1827 року написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки. 1831 року закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований твір Гребінки — вірш «Рогдаев пир».

У вересні 1831 року повітове дворянство відрядило Гребінку у званні обер-офіцера у 8-й резервний Малоросійський полк, сформований для придушення польського повстання, але полк з Пирятина не вийшов, і у вересні, після поразки повстанців у Варшаві, Гребінка вийшов у відставку. 1834 року Гребінка переїздить до Петербурга, де восени вийшла його збірка байок «Малороссийские приказки», працює у комісії духовних училищ. 1836 року вийшов переклад поеми Пушкіна «Полтава» українською мовою. У червні 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. З 1837 року працює вчителем російської мови у Дворянському полку. Бере участь в організації викупу Т.Шевченка з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу «Отечественные записки». Одержавши відмову, із зібраних для додатків матеріалів укладає альманах «Ластівка», який вийшов 27 квітня 1841 року. 1840 року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «Кобзаря». Того ж року в журналі «Отечественные записки» вийшла Гребінчина повість «Записки студента», а в «Утренней заре» — повість «Кулик». 1842 року пише повість «Сеня». У 1843 році Гребінка відвідав Україну, був у Харкові, разом з Шевченком побував у маєтку Т.Волховської в селі Мосівці. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано роман «Чайковський» з епіграфами, взятими із Шевченкових творів. 1844 року Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг. Того ж року вийшов його роман «Доктор». 1845 року познайомився з П.Кулішем, написав нарис «Петербургская сторона». У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. Того ж року вийшли повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации». З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів. Помер Гребінка 3 грудня 1848 року в Петербурзі. Тіло його перевезли в Убіжище, де й поховали.

Біографія.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Гребінка_Євген_Павлович

https://www.ukrlib.com.ua/bio/autho ... Читати далі »

Українська громадськість 29 січня відзначає День пам'яті героїв Крут. Молоді захисники щойно посталої Української Народної Республіки власною кров'ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.

Cаме в цей день 1918 року поблизу залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний-схід від Києва, 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі.

Бій тривав лише п'ять годин. У полон було захоплено і потім розстріляно 28 юнаків. Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на два дні.

Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва. Виступаючи на церемонії поховання, голова Центральної Ради (1917-1918) Михайло Грушевський назвав вчинок київської молоді героїчним.

Після цього про подвиг молодих звитяжців забули на більш ніж 70 років, а їхні могили за радянських часів було зруйновано.

Офіційно День пам'яті героїв Крут почали відзначати з 2007 року, згідно з указом Президента "Про вшанування пам'яті Героїв Крут". На місцях їх останнього бою та поховання встановлено пам'ятні знаки.

Джерела:

http://gazeta.ua/articles/life/_sogodni-vidznachayut-den-pam-yati-gerojiv-krut/479580

http://uk.wikipedia.org/wiki/Бій_під_Крутами

     Відзначається відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/60/7 від 21.11.2005 р. Цього дня 1945 р. радянські війська звільнили в’язнів концтабору Освенцим.

     Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!

     В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

     Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7 . Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати, за даними проекту DilovaMova.com, є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

     Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

Джерела:

http://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=495

http://www.nbuv.gov.ua/node/1939

Шановні краяни!

Прийміть наші щирі вітання з нагоди Дня Соборності України!

День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.

Завдяки виваженості, наполегливості та далекоглядності політичних лідерів, ініціаторів і безпосередніх творців Акту злуки, було об’єднано дві гілки українського народу, розділених історією.

Святкуючи сьогодні День Соборності України, ми вшановуємо нашу силу і міць в єднанні. Сама історія українського народу доводить правдивість мудрих слів. І наше суспільство повинно об’єднатись навколо національної ідеї – творення власної держави.

         Сердечно бажаємо вам, дорогі друзі, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідної України!

І нехай завжди національна злагода панує в нашій державі!

Колектив Рокитнівської ЦСБ.

Інтернет джерела:

http://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=13

https://bit.ly/33RvHWJ

15 січня 1992 року Верховною Радою України було затверджено музичну редакцію Державного гімну України, автором якої є Михайло Вербицький.

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш поширився серед українофільських гуртків, об’єднаних у громади.

20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання до Архангельської губернії під нагляд поліції.

Композитор Михайло Вербицький написав музику на слова Павла Чубинського.

У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР.

15 січня 1992 р. музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення у Конституції України. 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України».

Законопроектом пропонувалося затвердити як державний національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплету і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року.

Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

< ... Читати далі »

Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік, -
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!

     14 січня - Новий рік за старим стилем. Також цього дня християни східного обряду відзначають свято Обрізання Господнього та вшановують пам'ять святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської.

     Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 14 січня.
Церковні джерела характеризують Василя як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Саме йому належить вислів: “Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси сили душі”.

    Василя Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.

    За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії - Ісус.

Лякали дерева й догоджали печі...

    Новорічна ніч (з 13 на 14 січня) вважалася чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв і ритуалів. Існувало повір'я, що опівночі на 14 січня, як і на Великдень, гроші «горять», тож їх можна легко знайти. Під Новий рік, як і на Різдво, носили вечерю - сільській бабі-повитусі, або, як її називали «пупорізці». Зазвичай до неї ходили молоді батьки (жінки і чоловіки), у яких протягом року народилися діти. 

     Під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м’ясні страви. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. А ще випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”.

     Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха (соломи, що лежала на долівці від Святого вечора). Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири або палицею і промовляв: “Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати”. За дерево відповідала дружина: “Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану”. Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев’язувала його перевеслом.

     В народі вірили, що після таких процедур дерево злякається і обов’язково дасть гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини навіть самі розмовляють по-людському. До речі, тварини в цю ніч могли поскаржитись Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходяться. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.

     А ще на Маланки господині ретельно чепурять, підбілюють піч, “щоб не кляла, що не вимащена”. Ніхто в цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть. 
З настанням сутінків по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музика ... Читати далі »

 14 січня 2022 року - 85 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала  (1937-1995), українського письменника.

Феномен Євгена Гуцала — у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності. 

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

Серед перших книжок Євгена — Біблія. Ще не вміючи читати, хлопець познайомився із цією книгою, яка стала для нього згодом втіленням мудрості. Почувши про Тараса Шевченка, сам почав шукати „Кобзар” і зразу ж відчув магічну силу його слова. Згодом так само зачарований був творами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.

Важко сказати, коли відбулася перша проба пера майбутнього письменника. Сам він, жартуючи, згадував: „Здається, я писав завжди”. Якось йому задали писати твір на вільну тему. Українську мову та літературу викладав батько Євгена. І коли він прочитав твір сина, то на весь клас запитав: „Ти оце звідки списав?” У Євгена був і свій „робочий кабінет”: за хатою, у кущах бузку, він сам змайстрував стола з грабових жердин і спекотного літа, сховавшись у затінку, писав там оповідання та вірші, заклеював написане у конверти й надсилав до Києва.

У 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві „Радянський письменник” (нині „Український письменник”), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань „Люди серед людей”. Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: „Яблука з осіннього саду” (1964), „Скупана в любистку” (1965), „Хустина шовку зеленого” (1966), „Запах кропу” (1969) та інші.

Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, описуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози.

Назва першої книжки — „Люди серед людей” — програмова. її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.

У 1960-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями у прозі, з'являються друком дві повісті Є. Гуцала — „Мертва зона” (1967) та „Родинне вогнище” (1968, інша назва — „Мати своїх дітей”).

На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість „Дівчата на виданні”, дилогія „Сільські вчителі” та „Шкільний хліб”.

Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: „Олень Август” (1965), „З горіха зерня” (1969), „Дениско” (1973), „Саййора” (1980), „Пролетіли коні” (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. ... Читати далі »