Васи́ль Миха́йлович Гре́ба (*2 січня 1939, Залужжя) — прозаїк.

Народився 2 січня 1939 р. в с. Залужжя Мукачівського району Закарпатської області.

Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка. Працює заступником головного редактора Мукачівської газети «Панорама».

Окремими книгами вийшли «Зрушений пласт», «Гомін ранку», «Вже сходить сонце», «Поруч — ветерани», «Зелені висоти», «Честь», роману «Спаленої землі не буде».

Юрій Оліферович Збанацький - народився 1 січня 1914 р. в с. Борсуків (нині Чернігівської області). 1937 р. закінчив Ніжинський педагогічний інститут. Учителював, був на партійній та журналістській роботі.

У роки Великої Вітчизняної війни командував партизанським загоном, пізніше — з’єднанням. За бойові заслуги йому присвоєно звання Герой Радянського Союзу. У 1944 р. працював в Українському штабі партизанського руху, 1944—1945 рр. — в Комісії з історії Великої Вітчизняної війни. У 1945—1950 рр. викладав у Київському педагогічному інституті (1946—1949 — декан філологічного факультету). У 1972—1981 рр. очолював Київську організацію СПУ.

Друкуватися Ю. Збанацький почав з 1944 р. і спершу заявив про себе творами для юних читачів. Повість »Таємниця Соколиного бору» (1949) по праву ввійшла до скарбниці літератури для дітей та юнацтва. Писав твори для дітей і в наступні роки.

У збірках оповідань «Над Десною» (1951), «Старший брат» (1952), «Незабутнє» (1953), повістях «Лісова красуня» (1955), «Єдина» (1959), романах «Ми не з легенди» (1973), «Червона роса» (1981) та інших змалював мужність і героїзм народу в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Актуальні питання сучасного життя, зокрема громадянська активність, людяність, відображені в повісті «Між добрими людьми» (1955), романі «Хвилі» (1967; за цей роман отримав Державну премію УРСР ім. Т.Шевченка, 1970). В історично-біографічному романі «Сеспель» (1961; отримав літературну премію Чуваської АРСР ім. М. Сеспеля, 1967) створив образ мужнього чуваського поета-революціонера. У драмі «Пройти крізь вогонь» (1984) відтворив героїчні сторінки з життя генерала М. П. Кирпоноса.

За романи «Кують зозулі» (1975), повісті «Курилові острови» (1963), «Героподвія» (1966), «Ленінка» (1970) та ін. удостоєний премії ім. Лесі Українки (1975). Повісті «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог», роман «Сеспель» екранізовані на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка. За сценаріями Ю. Збанацького поставлені кінофільми 2Таємниця партизанської землянки», «Чекайте зв’язкового».

Твори Ю. Збанацького перекладено багатьма мовами світу.

Помер у 1994 р.

Ім'я Юрія Збанацкого занесено в Книгу Почесну Трудової Слави та Героїзму Чуваської АРСР. Меморіальні дошки встановлені в Києві на будинку по вулиці Михайла Коцюбинського, 2, в якому він жив в 1957–1994 роках (1996; бронза; барельєф; скульптор М. М. Суходолов) ​​і в Чернігові на будівлі колишнього педагогічного технікуму, в якому він навчався в 1930–1931 роках. У районі бойових дій партизанського з'єднання імені Щорса в межиріччі Дніпра і Десни встановлено пам'ятний знак.

Кацнельсон Абрам Ісакович (* 1 січня 1914, м. Городня Чернігівської області — † 21 серпня 2003, Лос-Анджелес, штат Каліфорнія) — український поет, автор багатьох збірок віршів та книжок про віршознавство, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій ім. Максима Рильського та ім. Івана Кошелівця, член Член Національної Спілки письменників України. Член міжнародного ПЕН-клубу з 1995 року.

Абрам Ісакович Кацнельсон народився 1 січня 1914 р. в м. Городні на Чернігівщині в сім'ї вчителя математики.

Закінчив Київський університет (1939) та аспірантуру з теорії літератури.

Працював кореспондентом «Литературной газеты» по Українській РСР.

Учасник Німецько-радянської війни.

Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 2-го ст., Червоної Зірки, медалями та Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР і Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

... Читати далі »

Василь Трохимович Бондар народився 31 грудня 1923 р. в с. Бурбино на Полтавщині.

Навчався в Лубенському вчительському інституті. З початком Великої Вітчизняної війни перебував на спорудженні оборонних укріплень. Потрапив до полону, звідти втік і продовжив боротьбу з окупантами. В липні 1942 р. знов потрапив до полону, був у концтаборах. У травні 1945 р. повернувся на Батьківщину. Закінчив Чернігівський вчительський інститут, вчителював, був на журналістській роботі. Друкувався з 1949 р. В 1959 р. вийшла перша збірка віршів поета «Маки на дроту». Поезія В. Бондаря розповідає про героїчний опір і боротьбу в’язнів концтаборів, вона пройнята ідеєю солідарності борців-антифашистів. Виступав і в прозових жанрах (повісті «Листя летить проти вітру», «Вільгельм Тель з-під Полтави», «Рідні пороги» та ін.)

Почав друкуватися 1947року.

1959 року вийшла перша збірка віршів поета «Маки на дроті», (помилково було надруковано «... на дроту»). Далі друкувались: повісті «Листя летить проти вітру» (1963), «Вільгельм Тель з-під Полтави», « Рідні пороги», збірка оповідань «Лебеді летять на південь» (1965), збірка «Поезії» (1968), «Зоре моя непогасная», «Сонце під хмарами» тощо. Поезія В. Бондаря розповідає про героїчний опір і боротьбу в’язнів концтаборів, вона пройнята ідеєю солідарності борців-антифашистів.

Помер 24 вересня 1969 р.

... Читати далі »

Василь Павлович Сичевський - український письменник, поет, режисер і драматург народився 31 грудня 1923 року в м. Фастові.

Воював на Північно-Західному, Степовому і Другому Українських фронтах. На пам’ять лишилися ордени і медалі, в тому числі і медаль „За оборону Києва”.

Після закінчення Київського інституту театрального мистецтва ім.. І. Карпенка-Карого обіймав різні посади: заступника редактора газети „Радянська культура”, режисера, директора Української студії хронікально-документальних фільмів та ін.

Василь Сичевський – заслужений працівник культури, член трьох творчих спілок: письменників, кінематографістів, театральних діячів. За його творами зняті кінофільми: „Ніч перед світанком”, „Украдене щастя”, „Платон мені друг”, „Спокута чужих гріхів”. Захоплюють читача п’єси: „Гордіїв вузол”, „Не зрадь себе”, „Чаклунка Синього виру”, „Земні тривоги”, романи „Чорний лабіринт”, „У кожного своє пекло”, „Підірваний рай”. Та ін.

Галина ЖУРБА (Галина Маврикіївна Домбровська, по чоловікові Нивінська) народилася 29 грудня 1888 р. в поміщицькому домі на Уманщині. Вихована в польській культурі, вже з юнацьких років нав'язала зв'язок з народом і повернулася до українства, що його віднайшла по лінії маминого роду Копистинських.

Писати почала ще в батьківському домі. Двадцятирічною студенткою почала і друкуватись за посередництвом літературознавця Андрія Ніковського, який підготовив і зредагував першу книжку оповідань Галини Журби "З життя”, що вийшла друком в 1908р. в Одесі. До цієї книжки увійшли три оповідання: "Солов'ї”, "Черешні” та "Ясний день”. Рецензії на це видання написали Іван Липа й Євген Чикаленко.

Журба переїхала у Київ і тут почала друкуватися в передовому на той час літературному журналі "Українська хата”; число "Української хати”, в якому було надруковане оповідання Галини Журби "Коняка”, підпало під цензуру. В 1919 р. вийшла друком друга збірка оповідань "Похід життя”.

Після визвольної війни Галина Журба разом з евакуацією уряду УНР переїхала у Польщу й опинилась у польському таборі полонених українських вояків у Тарнові, де написала сценічний етюд "Маланка”, що вийшов книжковим виданням в 1921 р. Поселилась на Волині, де присвятила час поширенню освіти між селянством, а далі переїхала до Львова, де продовжувала свою літературну діяльність. У Львові у видавництві "Батьківщина” були надруковані дві повісти, що їх темою була визвольна війна, а саме "Зорі світ заповідають” (1933) і "Революція йде” (1937); за першу повість письменниця була нагороджена премією Товариства Письменників і Журналістів.

Під час другої світової війни вийшов друком в Українському Видавництві сенсаційний роман "Доктор Качіоні” (1943). Війна змусила письменницю емігрувати, й вона через Німеччину переїхала в Америку, де поселилась у Філадельфії. Тут, живучи дуже вбого, написала дві книжки, що стали головним здобутком її літературної праці; це автобіографічна розповідь "Далекий світ”, що вийшла першим виданням в Буенос-Айресі в 1955 р., а другим в 1978 р. в Нью-Йорку, і роман на тлі історії "Тодір Сокір” (1967) як перша частина задуманої трилогії. Обі книжки — це картина життя отого "далекого світу”, з якого вийшла письменниця, коли упадав старий порядок з чужим панством і селянським бунтом, і в революції творився новий світ, в якому й Україна вимагала свого місця на землі. Ці два романи виносять Галину Журбу на перше місце між еміграційними письменниками та увійдуть у класику української літератури. Галина Журба посвятила багато уваги організації ОУП "Слово”, а ще активніше доп ... Читати далі »

Мелетій Смотрицький (світське ім'я — Максим Герасимович; *1577 — †27 грудня 1633) — письменник, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов. Автор «Граматики слов'янської» (1619), що систематизувала церковнослов'янську мову. Автор ідеї про відродження православ'я в слов'янському світі на базі Московського царства.

Мелетій Смотрицький народився у сім'ї руського (українського) письменника-полеміста Герасима Смотрицького, або у містечку Смотрич, тепер смт. Дунаєвецького району Хмельницької області, або у м. Кам'янець-Подільський цієї ж області. Навчався в Острозькій школі, потім (1594–1600) — у Віленській академії; слухав лекції в Лейпцизькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Імовірно, за кордоном одержав учений ступінь доктора медицини.

У 1601 році мешкав у маєтку Соломирецьких під маєтком, де навчав молодих князів. Близько 1608 року прибув до Вільного (Вільна), де, ймовірно, викладав у братській школі. Під псевдонімом Теофіл Ортолог 1610 року надрукував свій видатний полемічний твір «Тренос» («Θринос»). Приблизно в 1615–1618 викладав церковнослов'янську та латинську мови в Київській братській школі, був одним з перших її ректорів. У 1616 виходить його переклад староукраїнською мовою «Євангелія учительного… Калиста». У 1618 повернувся до Вільна, де в Святодухівському монастирі постригся в ченці під ім'ям Мелетій.

1619 року у м. Єв'ї (Вевіс) біля Вільна вийшла друком його славнозвісна праця «Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма». Деякі біографи Смотрицького пишуть, що він у 1617–1620 роках склав лексикон (але жодних слідів словника не збереглося), раніше (1615 року) у Кельні опублікував граматику грецької мови. Брав участь у написанні «Букваря языка славенска», надрукованого 1618 року в Єв'ї.

1620 року висвячений на архиєпископа полоцького, єпископа вітебського й мстиславського. Після цього видав низку антиуніатських творів, за що зазнав переслідувань польських властей.< ... Читати далі »

Данило Юрійович Харов’юк - український письменник-новеліст, громадський діяч, який писав твори про життя гуцульської бідноти початку ХХ століття.

Життєво-творчий шлях Д.Харов’юка був недовгий. Народився він 25 грудня 1883 р. в селі Підзахаричі, Вижницького повіту, в Карпатах. Закінчив Чернівецьку учительську семінарію, в якій українську мову і літературу викладав відомий український письменник О.Маковей, він помітив у Д. Харов’юка потяг до літературної творчості й радив йому писати новели та оповідання з гуцульського життя.

Змалечку виявляв інтерес до всього, що його оточувало, а тому сотні запитань сипались з маленьких вуст до всіх, з ким він спілкувався. Сусіди пророкували йому велике майбутнє, щасливу долю на многії літа.

Любив в свята та неділі ходити до церкви, слухати оповіді старших про видатних опришків Олексу Довбуша, Мирона Штолюка та їхніх побратимів, знав напам’ять багато легенд, пісень про цих людей, сам їх виконував не раз і мріяв разом з однолітками стати таким, як вони.

Наука давалась йому легко. Старався ретельно виконувати домашні завдання, прислухався до всього, що йому говорили на уроках. Не любив пропускати заняття, незважаючи ні на які причини. Щодня, взявши торбу з нехитрим харчем, - кулешем, квашеним огірком, бобами, а часом яйцем чи чуженицею, йшов стежками разом з однолітками в дощ, сніг чи сонячний день до нового, незвіданого в царстві науки.

Здавши вступні іспити, почав навчатися у семінарії. Йому дуже пощастило, бо в той час викладав в учительській семінарії Осип Маковей – відомий український письменник, дослідник творчості Юрія Федьковича

Після закінчення семінарії Д. Харов’юк з 1905 по 1914 р. працював учителем у карпатських селах Розтоки, Іспас-Велике Поле та ін..

... Читати далі »