Красю́к Петро́ Харито́нович (1 січня 1924, село Трахтемирів,
Черкаська область — січень 2008, село Висоцьк, Рівненська область) — відомий український
поет-сатирик, байкар.
Більше піввіку
жив у с. Висоцьк Петро Харитонович Красюк. Від широкого Дніпра до Горині
пролягла його життєва дорога, від нашого Поліського краю до столичного Києва і
до всієї України, а також далеко за її межі простелився його творчий шлях.
Народився він 1 січня 1924р. у селянській родині в с.Трахтемирів Канівського
району Черкаської області. Після закінчення семирічки вчився у
Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі, два курси якого встиг закінчити
до війни. У 1943р. гітлерівці вивезли юнака на примусові роботи до Німеччини.
Після війни завершив навчання і був направлений вчителем на Рівненщину.
Відтоді, з
1946р., почав працювати вчителем Висоцької середньої школи. У 1958р. заочно
закінчив українське відділення філологічного факультету Рівненського державного
педагогічного інституту. У цій школі працював усе життя.
Уже з перших
років учителювання він почав публікувати свої твори у місцевий і обласній
пресі. У 1957р. вийшла його перша книжка «Байки і гуморески». Згодом побачили
світу різні роки книги «Яке коріння, таке й насіння» і «Премійований Кіт». За
ці збірки, які викликали широкий резонанс серед читачів, у 1965р. Петра Красюка
було прийнято у члени Спілки письменників України. І ось уже сорок років він у
цій творчій організації.
За своє активне
життя видав уже два десятки книжок сатири і гумору, кілька з них вибраного.
Його творчість відзначена преміями ім. Миколи Максися (1967), ім. Валер'яна
Поліщука (1983) та ім. Микити Годованця (1987). У 2003р. в с. Нобель Зарічненського
району відбувся перший всеукраїнський фестиваль гумору «Лауреат Нобельської
премії». І першим лауреатом тут став Петро Красюк. І нині він плідно працює на
сатирично-гумористичній ниві Його нові твори часто з'являються на сторінках
рівненської газети «Вільне слово» (раніше «Червоний прапор»), постійним автором
якої він є уже більше 50 років. Друкується патріарх сучасного українського
гумору і сатири й у багатьох інших періодичних виданнях.
Його творчість
має широкий розголос, а його ім'я стоїть в одному ряду з відомими творцями
байки і сатирично-гумористичних творів в українській літературі Степаном
Олійником, Микитою Годованцем, Іваном Сварником, Олександром Ковінькою, Сергієм
Воскрекасенком, Петром Сліпчуком та іншими майстрами дотепного слова.
Високо оцінена
його творчість у багатьох рецензіях на його збірки, авторами яких, зокрема, є
відомі літературознавці, критики і журналісти Петро Лещенко, Григорій
Дем'янчук, Іван Пащук, Володимир Грабоус, Василь Попенко, Георгій Сербін тощо.
Наш земляк впевнено продовжував кращі традиції українського гумору, творчо
розвивав їх.
Про життєвий і
творчий шлях письменника йдеться у літературному портреті Георгія Сербіна
«Петро Красюк» (2001), де у розділах під промовистими назвами «Полісся - його
земля, душа і пісня», «Школа байкарства», «Весела штука - гумор» і «Роки дух не
зломили» сказано багато добрих слів про його життєві будні, широку художню
палітру його доробку, актуальність і злободенність звучання байок, гуморесок,
смішинок.
Творчість Петра
Красюка добре знають в уже його рідному Дубровицькому районі, її вивчають у
школах. Шанують земляка не тільки вчителі та учні, а й мешканці райцентру і
сіл.
Твори.
«Байки та гуморески»
(1957),
«Яке коріння, таке й
насіння» (1963),
«Премійований Кіт»
(1964),
«Виграш — програшем»
(1966),
«Поголений Їжак»
(1969),
«Сміття і Мітла»
(1971),
«Пасивний Бобер»
(1973),
«Ворона на естраді»
(1976),
«Непідкупний Ведмідь»
(1977),
«Обережний Півень»
(1983),
«Хід конем» (1989),
«Ретельний терпуг»
(1992),
«Самостійний син»
(1993),
«Регламент для Зайця»
(1997),
«З вогню та в полум'я»
(1998),
«Дипломатична розмова»
(2001),
«Двоюрідний чоловік»
(2002).
ДЖЕРЕЛА:
ТВОРИ:
| 
