Народився в м. Чернігові. 1899 р. закінчив
юридичний факультет Cанкт-Петербурзького університету. У студентські роки був
членом «Cоюзу боротьби за визволення робітничого класу», брав участь у
діяльності Товариства допомоги політичним в’язням і засланцям «Червоний Хрест».
1899 р. заарештований і висланий до Чернігова під нагляд поліції. У 1904—1913
рр. — гласний, у 1913—1917 рр. — мировий суддя Городнянського повітового
земства. Активно співробітничав з Конституційно-демократичною партією,
друкувався в її органі «Речь» та в журналі «Украинский вестник». Звільнений з посади
за участь у справі Бейліса (разом з іншими адвокатами). 1917 р. переїхав до
Києва. У 1920-х — на початку 1930-х рр. — керівник Комісії для складання
біографічного словника діячів України при ВУАН. Друкував літературно-критичні
статті та розвідки в журналах «Червоний шлях», «Життя і революція», «Нова
громада». Був близьким до літературного угруповання «неокласиків». Брав участь
у літературній дискусії 1920-х рр., виступаючи з критикою
вульгарно-соціологічного підходу і підтримуючи позицію орієнтації на Європу.
Після звинувачення рядом органів преси в «націоналізмі» і репресій проти
окремих членів родини (заслання сина, розстріл дочки) був змушений облишити
наукову діяльність у ВУАН і виїхати з Києва. У 1930-х рр. жив у м.
Дніпропетровську; помер під час війни в евакуації (с. Велика Мурта
Красноярського краю).
З першими
літературознавчими розвідками виступив на межі XIX-XX ст. — «Поезія Надсона»
(1897); «Критичні начерки» (1898). Ряд праць присвятив класикам української
літератури: «Художник слова. Пам’яті М. М. Коцюбинського» (1915); «Шевченкові
роковини 1916 року» (1916); «М. Коцюбинський», «І. Франко» (обидві — 1919) та
ін. Написав передмови до академічних видань творів П. Куліша, Марка Вовчка,
Ганни Барвінок, О. Cтороженка та інших письменників.
Перші власні
художні твори написав російською мовою — «Три вірші в прозі» (1895); драми
«Міраж» (1902); «Твань» (1904); «Утомлені» (1906). У пізніших творах
українською — «Оповідання» (1916); роман «Честь» (1929); і російською — романи
«Всюди пристрасті фатальні» (1939); «Хільда» (1941) мовами головним мотивом є
пошуки гармонії між особистим і громадським, питання професійної та
національної гідності. Ряд оповідань мають сатиричне звучання — «Поема в
повітрі», «Коротка рецензія», «Помилка» та ін. В оповіданні «Вбивство» (1926),
трактованому офіційною критикою як «націоналістичне», засудив повернення М.
Грушевського в Україну. Залишив спогади — «В дев’яності роки» (1924).
Перекладав російською мовою твори М. Коцюбинського.
Джерела:
http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/c6c99bfc507d0eb3/
http://pivnich.info/myhajlo-mohylyanskyj-represovanyj-ale-ne-skorenyj/
