Народилася 11 липня 1960 року у смт. Рокитне Рівненської області в сім’ї робітників. В 1977 році закінчила середню школу №1.

     Закінчила Новобузьке педагогічне училище та Рівненський економіко-гуманітарний технікум за спеціальність – юрист.

     Працювала на скляному заводі, заводі «Кристал».

     Працює у відділі РАЦС Рокитнівського районного управління юстиції. 

    Заміжня, мати двох дітей. Має трьох внуків. 

    Член спілки журналістів України.

    Член літературно-мистецького об'єднання "РОКИТА".

    Автор збірок поезій: "Осінь", "Я ні про що не жалкую", "Розмова з фото", "Музика вітру", "Моя душа і в сутінках відверта", "Хай береже Вас Бог", "Павутиння буденності".

Джерела:

http://rokitnekraj.at.ua/index/voloshina_anna_mikhajlivna/0-85

     Мико́ла Йо́сипович Сиротю́к (9 липня 1915, село Теклівка, нині Крижопільського району Вінницької області—10 жовтня 1984)—український літературознавець і письменник родом з Вінниччини.)

     Народився 9 липня 1915 р. в с. Теклівка Крижопільського району Вінницької області в селянській роди­ні. У 1941 р. закінчив історичний факультет Одеського університету. Учасник Великої Вітчизняної війни.

    Після демобілізації з армії в 1948 р. працював інспектором шкіл Одеського облвно, вчителював. По закінченні аспіранту­ри в Одеському педагогічному інституті був старшим науко­вим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Очолював кафедру в Київському театральному інститу­ті. З 1972 р. — професор Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

     Перша літературознавча праця «Микола Трублаїні» вийшла друком 1956 р. Згодом з'являються літературні портрети «Іван Микитенко» (1959), «Зінаїда Тулуб» (1968). Об'єктом постійної наукової уваги вченого був український історичний роман. Перше дослідження з цієї теми «Українська історична проза за 40 років» побачило світ у 1958 р. Найґрунтовніше цю проб­лему розроблено в монографії «Український радянський істо­ричний роман» (1962), де бачимо не тільки утвердження історії цього жанру, а й нове прочитання історії України.

    1961 р. М. Сиротюк опублікував збірку оповідань «На доро­гах тернистих». Дослідження гайдамацького руху надихнуло його на створення історичного роману «Побратався сокіл» (1964). Тривалі дослідження життєвого шляху П. Грабовського дали цікавий матеріал для історико-біографічного роману «За­біліли сніги» (1970).

    Помер 20 жовтня 1984 р. у Києві.

Джерела:

... Читати далі »

Родина, родина – від батька й до сина
Від матері доні добро передам.
Родина, родина – це вся Україна
З глибоким корінням, з високим гіллям.

Назарій Яремчук 

     Український День родини відносно молоде свято і відзначаєтся з 2012 року. Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" був підписаний 30 грудня 2011 року. Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.

     Родина являє собою організовану соціальну групу, а її представники пов’язані між собою не тільки спільністю побуту, але і взаємною моральною відповідальністю, а також соціальною необхідністю, яка зумовлює потребу суспільства в духовному і фізичному самовідтворенні, звідси, мабуть і пійшов вираз: сім’я - осередок суспільства . Звичайно ж, сім’я належить до найважливіших суспільних і державним цінностям. Деякі наукові теорії стверджують, що саме форма сім’ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрям еволюції основоположних макросоціальних систем.

    Для дітей родина - це своєрідне середовище, в якому у дитини складаються умови його психічного, фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку. Для дорослої людини вона є джерелом реалізації цілого ряду його потреб.

     Необхідно відзначити, що в міжнародному співтоваристві День сім’ї засновано Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1993 році і відзначається 15 травня, в Росії існує «День сім’ї, любові та вірності», який також відзначається 8 липня.

Джерела:

http://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=458

http://nashe.com.ua/song/960

    Друзі, запрошуємо до  Літньої тераси «Бібліотека під відкритим небом» - 2015 у липні. Тераса працює в рамках вихідного дня, кожну неділю, на території бібліотеки.

На липневій терасі на вас чекають викладки:

1. «Заходь народ, до нас на город».

05.07.2015р.

2. «Лікує природа».

12.07.2015р.

3. «Екологія рідного краю».

19.07.2015р.

4. «Чай, чайок, чаїще».

26.07.2015р.

Чекаємо саме на тебе!

 Наша адреса: вул. Піонерська 2, «а».

     Любов Антонівна Пшенична (нар. 29 червня 1955 року, с. Закриниччя, Баранівського району Житомирської області) — українська поетеса, педагог.

     Народилася 29 червня 1955 року в села Закриття Баранівського району Житомирської області. Закінчила дошкільне відділення Рівненського педінституту. Працювала учителем та вихователем.

     Відмінник народної освіти. Викладала у Лубенському педагогічному коледжі. Голова Лубенської регіональної письменницької організації.

     Окремими виданнями вийшли книги „Чорногузки" (1988), „День народження сопілки" (1989); „Весела абетка" (1992), „Боря з Мухомори та його друзі" (1991), „Дитейка" (1992), „Картопляна історія" (1992), ^Сонна лічилка" (1992), „Босоніж по материнці" (1995), „Вогник на калині" (2001), „Любавин дзвін" (2003), „Дика лілея" (2005), літературний портрет „Микола Жулинський" (2000).

     Твори Любові Пшеничної введені у шкільні підручники для учнів молодших класів, друкувалися в перекладах російською, білоруською, тувинською мовами.

     Член Національної спілки письменників України, Лауреат літературної премії імені Балерина Поліщука.

     Твори друкуються за виданнями: Любов Пшенична. День народження сопілки: поезії. — К.: Молодь, 1989; Любов Пшенична. Босоніж по материнці: поезії. — Рівне: Азалія, 1995; Любов Пшенична. Вогник на калині: поезії. — Львів-Дубно: Джерело-Дубен, 2001; Любов Пшенична. Любавин дзвін: поеми-легенди, 2003; Любов Пшенична. Дика лілея: поезії. — Рівне: Азалія, 2005. Окремі поезії друкуються вперше.

Джерела:

http://ogo.ua/rivnenschina/kultura/poets/pshenichna

http://uk.wikipedia.org/wiki/Пшенична_Любов_Антонівна

http://www.rdobd.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=259:-doc&catid=41:2010-08-30-15-16-19&Itemid=63

http://ualit.org/?tag=%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2-%D0%BF%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0

http://karplibr.at.ua/index/ljubov_pshenichna/0-62

     ДРУЗІ, всіх щиро запрошуємо 02 червня на 13.00 годину  до читальної зали нашої бібліотеки на поетичний бенефіс нашої землячки,  із с. Буда, «Краса слова Надії Богданець».

Бенефіс включає:

- Знайомство з творчою особистістю;

- Незабутні враження та позитивні емоції;

- Автограф-сесію;

ЗАПРОШУЄМО ВСІХ БАЖАЮЧИХ.

ЧЕКАЄМО НА ВАС.

Наша адреса:

вул. Піонерська, 2а

     Рокитнівщина, чарівний куточок на карті України. Багата наша земля чудовими мальовничими краєвидами, дарами лісу, працьовитими, талановитими людьми…

     Саме, про цих талановитих, багатогранних земляків хочеться Вам і розповісти. Адже, окрім зайнятості на роботі, сімейних турбот, домашнього господарства…, вони знаходять час для написання віршів, оповідань…, малюють, вишивають, в’яжуть…, займаються різьбою по дереву, ліпленням і т.д.

     Почитати про наших талановитих земляків та переглянути їх творчі шедеври можна відвідавши розділ «Таланти Рокитнівщини» на веб-сайті бібліотеки  «Рокитнівщина краєзнавча!»  за посиланнями:

- Літератори - http://rokitnekraj.at.ua/index/literatori/0-62

- Художники - http://rokitnekraj.at.ua/index/khudozhniki/0-119

- Народні умільці - http://rokitnekraj.at.ua/index/narodni_umilci/0-136

- Юні таланти - http://rokitnekraj.at.ua/index/juni_talanti/0-134

     Ви, також творча особистість і хочете поділитись своїми талантами з іншими??? Вам саме до нас. Окрім розміщення ваших напрацювань на веб-сторінці, також пропонуємо презентації творчості, персональні виставки,  зустрічі-спілкування з однодумцями.

     Тож, напишіть про себе, виберіть свою найкращу світлину, світлини своїх робіт, тексти творів, і надсилайте все це за е-адресою rvbiblio@gmail.com з позначкою «Таланти Рокитнівщини». Або завітайте до нашої бібліотеки персонально, чекаємо на Вас по вул. Піонерській, 2 «а», тел. (03635) 2-19-54.

Оксана Лісовець.

     Народився 25 травня 1905 р. на ст. Христинівка (нині місто Черкаської області) в сім’ї залізничника. Після закінчення літературного факультету Київського інституту народної освіти (1929) працював на Київській і Одеській кіностудіях.

     Друкуватися почав 1925 р. У 1928 р. написав п’єсу «На грані», що була поставлена в робітничому театрі, у 1930 р. п’єсою «Кам’яний острів» дебютував у театрі ім. І. Франка. Вже перші п’єси О.Корнійчука «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934) засвідчили його вміння орієнтуватися в політичній ситуації, використовувати її, що й забезпечило його стрімку кар’єру в літературі і громадському житті. Його п’єси понад сорок років заповнювали репертуар українських театрів, ставилися в близькому й далекому зарубіжжі. У свій «зоряний час» був удостоєний усіх можливих нагород, премій, титулів.

     У відзначеній на Всесоюзному конкурсі кращих п’єс про революцію «Загибелі ескадри» О. Корнійчукові вдалося показати, як мудро вождь революції вирішує долю Чорноморського флоту і як хитро обманює імперіалістів. П’єса з успіхом пройшла в театрах усіх тодішніх союзних республік. У 1935 р. молодий літератор представляв Україну на Міжнародному конгресі на захист культури, що проходив у Парижі. 1938 р. був обраний головою правління Спілки письменників України, 1939 р. — академіком АН УРСР.

     У роки Великої Вітчизняної війни в чині генерал-майора служив у Головному політуправлінні Червоної армії, створив низку п’єс («Партизани в степах України», 1941; «Фронт», 1942). В 1943 р. був призначений наркомом закордонних справ УРСР. З 1944 р. таке міністерство виконувало суто декоративну роль у зв’язках з ООН, бо своїх представництв в інших державах Україна не мала, всі міжнародні зв’язки були зосереджені у Москві.

     У повоєнні роки О. Корнійчук знову очолював СПУ і обіймав посаду заступника Голови Ради міністрів України.

     Помер 14 травня 1972 р. в Києві.

Джерела:

http://osvita.lutsk.ua/referats_show_item/?item=aHR0cDovL3d3dy5ici5jb20udWEvcmVmZ

XJhdHMvQmlvZ3JhcGh5Lzg2MzM4Lmh0bQ==

http://www.history.org.ua/?termin=Kornіychuk_O

http://uk.wikipedia.org/wiki/Корнійчук_Олександр_Євдокимович

     Рибчинський Юрій Євгенович (1945), відомий український поет, драматург, сценарист, заслужений діяч мистецтв України, один із основоположників сучасної української естрадної пісні.

     У творчому доробку пісняра понад три тисячі пісень, а поет продовжує дивувати своєю плідною роботою. З-під пера майстра виходять все нові й нові пісні, що прикрашають репертуар найпопулярніших виконавців не тільки в Україні, а й в Росії, Білорусії, Грузії.

     За вагомий особистий внесок у розвиток української культури і мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність Ю.Є. Рибчинському в 2000р. присвоєно звання Народного артиста України.

     Ю.Рибчинський народився в Києві, в старовинному районі міста — Подолі.
     Серйозно поезією він захопився в 60-ті роки ХХ ст.. То був період високого піднесення й розквіту літературного жанру. Своїми вчителями він вважає Є.О.Євтушенка, якому школяр показав перші поетичні спроби, та відомого українського режисера, поета, а тепер політика — Леся Танюка. Від Л.Танюка юний поет почув про такі імена, як Микола Зеров, Євген Плужник, дізнався про інших — не хрестоматійних — Т.Шевченка, П.Тичину, М.Рильського. Безперечно це відіграло певну роль у визначенні світоглядних позицій Ю.Рибчинського та у формуванні його літературних смаків.

     Навчаючись у Київському університеті, Рибчинський друкує свої поезії в періодичних виданнях. Коли Юрію було вісімнадцять років, його твори з’явилися в популярному журналі «Юність» та газеті «Комсомольская правда». Відтоді ім’я Ю.Рибчинського стало відомим далеко за межами України.

     Основою творчості поета була і залишається вічна тема світової поезії — кохання. В його віршах розкривається складний внутрішній світ людини, звучить тема природи. Він також пише вірші, пов’язані з історією України, її сьогоденням. У доробку Ю.Рибцинського є вірші, які мають політичне забарвлення. У 2003р. з’явився новий неординарний твір митця — поема «Поїзд».

     Доля подарувала Ю.Рибчинському зустріч з талановитим композитором Ігорем Покладом. Він допоміг Юрію відчути й опанувати закони пісенного жанру. Першою їх спільною роботою була пісня «Очі на піску», наступною — «Забудь». З цих пісень почалася творча кар’єра Ю.Рибчинського як поета-пісняра. Потім були широковідомі й улюблені пісні «Зелен клен», «Тиха вода», «Чарівна скрипка», «Дикі гуси» та ін. Пісня «Дикі гуси» набула такої популярності, що давно вже вважається народною.
     Співпраця з такими талановитими композиторами, як В.Івасюк («Кленовий вогонь», «У долі своя весна»), Б.Монастирський (шкільний цикл пісень), Є.Ханок («Верба») зміцнила успіх поета. Разом з незабутнім І.Шамо написана чудова пісня «Три поради» («Край дороги не рубай тополі»), що ввійшла до золотого фонду української естрадної пісні.

     З роками зростали популярність й авторитет Ю.Рибчинського, розширювалося коло композиторів, з якими він працював. Загалом їх понад 150. Серед них — М.Мозговий, В.Мулявін, М.Дунаєвський, І.Демарін, А.Укупник, Є.Крилатов. проте Юрій Євгенович завжди вважав основними своїми співавторами І.Поклада і В.Ільїна.
     Цілу низку пісень поет написав разом з Г.Татарченком. Однією з найпопулярніших є, присвячена Олегові Блохіну «Віват, король!». Цим творчим колективом створена відома вітчизняна рок опера «Біла ворона». Її успіх зумовлений злободенністю, цікавими образами й сучасною музичною формою.

    &n ... Читати далі »

     Марко Лукич Кропивницький (* 10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки, Новоукраїнський район, Кіровоградська область — † 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Ранні роки

     Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків).

     Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена^[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на  ... Читати далі »