В історії української літератури та вітчизняної культури на схилі минулого та початку нашого століття увійшов поет і невтомний культурно-громадський діяч Павло Думка.

Павло Андрійович Думка народився 21 березня 1854 р. в с. Купчинцях на Тернопільщині в хліборобній селянській родині. Він був шостою і останньою дитиною в сім'ї. Його батьки скоро повмирали від важкої праці, і малий Павло залишився жити у свого старшого брата Михайла.

Здібний, допитливий хлопчина успішно закінчує початкову школу в Купчинцях, далі тягнеться до науки. Деякий час працює і навчається в купчинецького дяка. Самотужки оволодіває різьбою. Вчиться на майстра по дереву в Тернополі, згодом опановує столярство і різьбярство у двох приватних школах у Львові.

Зі Львова повертається знову додому, займається майстеркою у рідного брата Михайла і поповнює свої знання самоосвітою.

У 1876 р. наймається на роботу до відомого москвофільського письменника і громадського діяча Івана Наумовича у місті Скалаті. Робить вулики для пасіки, привчається практично до бджільництва, читає різноманітні літературні видання з багатої бібліотеки Наумовича.

Повернувшись додому, заробляє гроші із своєї майстерки, веде пасіку разом з братом Михайлом. А коли заробив трохи грошей, то вирішив купити хату, частину якої згодом віддає для читальні «Просвіти». З ініціативи П. Думки при купчинецькій читальні «Просвіти», що була заснована в 1895 році, були організовані невдовзі хоровий, драматичний І сільськогосподарський гуртки. Діяло тут активно і товариство твере­зості. Ще молодим та енергійним він прийме діяльну участь у славному хорі пароха Вітошинського (1838—1901) у сусідньому селі Денисові.

У 1890 р. П. Думка, С. Гарматій, М. Южин активно вливаються в українську радикальну партію, засновану у Львові І. Франком і М. Павликом. Стають її лідерами. До речі, П. Думка майже на всіх з'їздах української радикальної партії входив до її керівного органу як активний громадський діяч та оратор, захисник селянських низів, української культури та освіти.

За ініціативою П. Думки 28 червня 1892 р. у с.Купчинцях вперше було організоване товариство «Сокіл».

... Читати далі »

Тарас Григорович Шевченко — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.

Цікаві факти із життя Тараса Шевченка є і в біографії, а цікаві перекази очевидців про деякі випадки та ситуації в житті Шевченка також є пізнавальними, оскільки їх не зустрінеш в біографії, про них в школі не розповідають.

Дата народження — ^Ср 09 Березня 1814 р.
Знак зодіаку — РИБИ
Дата смерті — ^Нд 10 Березня 1861 р.
На момент смерті було — 47 р.

Тарас Шевченко народився в сім’ї кріпосного селянина 9 березня 1814 року (в сімї було 5 дітей). Дитинство Шевченка пройшло в його рідному селі Моринці Київської губернії. Тарас дуже рано осиротів і сповна відчув на собі всю гіркоту кріпосного життя.

Освіту Шевченко отримав у сільського дяка. У 1828 році він почав служити у поміщика Енгельгардта. В цей час юнак почав проявляти непогані здібності до малювання, тому пан зробив з нього свого особистого живописця і навіть відправив Тараса на навчання до художника В. Ширяєва.

У 1836 році відбулося знайомство Тараса Шевченка з такими видатними людьми того часу, як Брюллов, Григорович, Жуковський. Вони задалися метою звільнити юного художника від кріпацтва.

У 1838 році Брюллов написав портрет Жуковського і продав його за 2500 рублів. За ці гроші і був викуплений Шевченко. Здобувши свободу, Тарас Григорович вступив до Академії мистецтв.

... Читати далі »

Вороний Марко Миколайович (псевд. — Марко Антіох; 18.03.1904, м. Чернігів — 13.11.1937, урочище Сандормох поблизу м. Медвеж’єгорськ, Карелія, Росія) — поет. В’язень радянських таборів.

Народився в сім’ї поета М. К. Вороного. Навчався в Чернігівській гімназії, у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, пізніше — у Київському інституті народної освіти. Після закінчення навчання працював на Київській кінофабриці.

У 1933 р., рятуючись від репресій, виїхав до Москви, де майже рік працював у редакції журналу «Наши достижения». У 1935 р. був заарештований органами НКВС як член контрреволюційної націоналістичної групи і після примусового визнання себе «зрадником, ворогом народу» засуджений до 8 років концтаборів. Покарання відбував на Cоловках. Після повторного перегляду справи у 1937 р. розстріляний.

Перші поетичні твори опублікував у журналі «Літературно-науковий вісник» у середині 1920-х рр. Пізніше друкувався в журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Глобус». Видав збірку поезій «Форвард» (1932), шість книжок дитячих віршів — «Червоні краватки», «Будівники», «Коники», «Носоріг», «Cтавок», «Трюки в кіні» (усі — 1930).

У віршах 1920-х рр. виявив себе як «культурний і цілком сформований поет з неоромантичними рисами» (Я. Cлавутич). Виступав переважно в жанрі філософської лірики, зокрема з міркуваннями над призначенням митця в суспільстві («Cлово»), над питанням віри і дійсності («Різдвяна елегія», «Великдень», «Церква», «Янголи»), одвічними людськими почуттями («Любов і страх»). В окремих творах наявна романтична, пафосна тональність («Земля» та ін.). У віршах 1930-хрр. відтворив трагедію українського народу, уярмленого голодом і репресіями («Отчизна», «Бондарівна»), відкрито засудив терористичну політику сталінізму («Її ім’я», «Пісні помсти», «Молитва»). Поезії М. Вороного притаманні різноманіття ритміки, вишукана символіка образів, яскрава публіцистичність.

Народився Юрій Дараган 16 березня 1894 року у Єлисаветграді на Херсонщині в родині інженера. Мати - грузинка. Батько - українець, помер за три місяці до народження сина, тому невдовзі після народження Юрія осиротіла сім'я переїздить у Грузію, до Тифліса, де малюка і хрестили.

Навчався Дараган у Тираспільській реальній школі, але закінчити її не довелося - хлопця забрали на першу світову війну. Там Юрій Дараган – підпоручник російської армії. Був поранений.

Після Лютневої революції 1917 року Дараган – у лавах військ УНР. Спочатку - як командир кулеметної сотні в Житомирській військовій школі, а потім - старшина Кам’янецької школи.

Після поразки у визвольних змаганнях Дараган разом із іншими вояками в 1920 році інтернований в таборах Польщі (Ланцут, Вадовиці, Каліш) для військовополонених. Тут і прийшла до нього непереборна жадоба творчості. Але голодне та холодне життя в таборах також спричинило важку хворобу.

Після переїзду до Чехословаччини, в Прагу, у 1923 році вступає до Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Але йому не судилося його закінчити.

Через сухоти легень і горла (іншими словами - туберкульоз) Юрій Дараган помер 17 березня 1926 року у туберкульозному санаторії «На Плеше», у м.Плешове поблизу Праги. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.

Писав Дараган переважно українською. Перший росій ... Читати далі »

Лідія Компанієць (1914-2003). Дитинство — золота пора. Коли Лідія Олександрівна згадує своє дитинство, то в уяві постає причепурена бабусина хата, у якій долівка встелена пахучою травою, а на покуті — Шевченків портрет у барвисто­му рушникові...

Народилася Лідія Компанієць у селі Новогригорівці Запорізької області. Її батьки працювали позмінно на залізниці, тому не могли при­діляти дітям належної уваги. Ліду та двох її братиків відвезли на вихо­вання до бабусі в село Астраханку на Мелітопольщині. Там дівчинка ро­сла, там і пішла в школу. У десять років пробувала складати вірші і записувала їх у потаємний зошит. А на канікули діти їздили до батьків. З ініціативи Ліди вони «видавали» журнал «Колючка», у якому поміщали різні жарти, дотепи, навіть «критикували» дорослих: брати — у прозовій формі, а Ліда —віршами.

Згодом сім'я переїжджає в Ленінградську область і Ліда навчається в Ленінградському технікумі культосвітньої роботи на бібліотечному відділі. Вона з головою поринає в неосяжний книжковий світ. Любов до книги, до слова так і залишилася в неї на все життя.

Лідія Олександрівна перебула страшні тридцять третій і тридцять  ... Читати далі »

Володи́мир Ви́хрущ (* 4 березня 1934, Августівка —†1999, Тернопіль) — поет, доктор економічних наук, член Спілки письменників України.

Народився в 1934 році в с. Августівка Козівського району на Тернопільщині.

Професор, заслужений економіст України, член-кориспондент Академії Наук України. Навчався у Конюхівській 8-річній школі, у 1952 році закінчив Лвівський фінансово-кредитний технікум, по тому Одеський кредитно-економічний інститут, аспірантуру.

Працював завідуючим відділом у районній газеті, головою колгоспу, завідуючим райфінвідділом, деканом факультету Тернопільського фінансово-економічного інституту, упродовж багатьох років — заступник голови Тернопільського облвиконкому.

У доробку В. Вихруща більше 100 наукових праць. Рання збірка поета — «Барви сонця», згодом побачили світ збірки «Утверджую день» (1975), «Чебрець» (1977), «Веління серця» (1979) та інші.

Він — автор багатьох популярних пісень. Його поезії «Осипу Маковею на честь 100-річчя від дня народження», «Підемо до Дністра» — посвяти Заліщанщині. Місцеві композитори Я. Смеречанський, Т. Хмурич написали музику до багатьох його поезій, серед яких «Якщо ти українець», «На хвилях Дністра».

В. Вихрущ був лауреатом республіканської літературної премії ім. братів Лепких.

... Читати далі »

3 березня по рішенню конгресу від 1986 року Міжнародного ПЕН-клубу відзначається Всесвітній день письменника.

ПЕН-клуб — це організація поетів-романістів, яка була заснована в Лондоні ще в 1921 році. Ініціатором створення даної структури була англійська письменниця Кетрін Емі Доусон-Скотт. Найперший склад ПЕН-клубу очолив Джон Голсуорсі. Після першого конгресу ПЕН-клубу  Лондона регіональні центри цієї організації з'явилися в 11 країнах світу. Зараз їх налічується вже близько 130.

Всі структурні підрозділи ПЕН-клубу виступають за принципи вільного поширення інформації на території всієї планети. Активісти організації, завдяки якій з'явився Всесвітній день письменника, публічно виступають проти придушення свободи слова і цензури. Вважається, що вільна критика — це необхідний елемент процесу економічного і політичного  розвитку країн. Саме ці принципи озвучуються під час офіційних заходів, присвячених Всесвітньому дню письменника.

        Леонід Іванович Смілянський (27 лютого 1904 – 1966) - український письменник, літературний критик, драматург та кіносценарист. Член літературних груп Гарт, ВУСПП і «Молодняк».

Родом із Сумщини; 1928 закінчив Київський Інститут Народної Освіти, 1928—31 в аспірантурі при Київській філії Інституту літератури ім. Т. Шевченка.

Друкуватися почав з 1925, належав до літературних організацій Гарт, ВУСПП і «Молодняк». Смілянський розпочав з індустріальної тематики, притаманної епосі фашизму: «Нові оселі» (1928), «Злочин бригадира» (1930), повісті «Машиністи», «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), роман «Зустрічі» 1936). Під час війни написав «На заставі» (1941), «Топки погашені» (1941), «Підслухані новелі» (1942), «Серце» (1943).

Якийсь час працював як журналіст і літературний критик.

На перевалі 20 — 30-х років творчою уявою Л. Смілянського повністю заволоділа ідея «жити комуною». Одна за одною пишуться повісті «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934), пізніше дописана і трансформована в роман «Зустрічі» (1935).

Другим «масивом» творчості Л. Смілянського є проза про Другу світову війну. За період з 1941 по 1950 рік він написав у відповідному ідеологічному ключі роман, п’ять повістей, оповідання.

Перші повісті — «Золоті ворота» і «Дума про Кравчиху» (1942) засвідчили: прозаїку дозволили лірико-романтичну манеру письма, але з однією метою – посилити емоційний вплив сталінізму на тимчасово звільнених від впливу Москви українців.

У романі «Євшан-зілля» (1943) прозаїк веде відверту квазі-літературну пропаганду сталінського зразка, демагогічно закликаючи українців до повернення сталінських військ. Сама совєцька пропаганда вважала цей твір другорядним, непереконливим.

Лише недавно знято тавро забуття з повісті «Софія», яка була надрукована тільки в журнальному варіанті (Укр. літ. 1944. № 1). У центрі уваги автора повісті — представники української інтелігенції — архітектори, науковці, діячі культури, митці, які втекли з України за Ура ... Читати далі »

Володимир Іванович (15.ІІ 1884, с. Горішні Шерівці, тепер Заставнівського р-ну Чернів. обл.— 16.ІХ 1908, с. Верхні Станівці, тепер Кіцманського р-ну Чернівецької обл.) — український письменник і перекладач. Навчався в першій на Буковині Чернівецькій гімназії „з руськими та (українськими) класами", а згодом в Чернівецькому університеті на теологічному факультеті, який закінчив в 1908 році. Та працювати священиком не довелось.

За життя написав біля 20 віршів, декілька новел на ліричну тематику, новел, статей, які друкував у газеті „Буковина" під псевдонімом Володимир Іванов. На сторінках цієї ж газети друкувалось твори перекладені на українську мову В.Карбулицьким відомих письменників І.Тургенєва, А.Чехова, С.Скитальця, Л.Толстого, М.Горького. Популяризував літературну діяльність молодих письменників Буковини, зокрема, Сергія Канюка, Дмитра Макогона, Костя Ганусенко (Краколію), свого брата Іларія.

Помер 16 вересня 1908 року про що свідчить запис в книзі реєстрації, яка велася церковним дяком Богатирьовим, та похований на цвинтарі в селі Верхні Станівці.