 |
| Категорії розділу |
|
Подія дня
[669]
Висвітлюються цікаві новини
|
|
Книжкова новинка
[923]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
|
|
Наші інтерв’ю
[22]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
|
|
Колонка оголошень
[138]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
|
|
Book-симпатія
[88]
Читацькі вподобання наших користувачів
|
|
| Календар | | « Січень 2025 » | | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | | | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
Головна » Подія дня
« 1 2 ... 31 32 33 34 35 ... 66 67 »
Павло Арсенович Грабовський - український поет,
перекладач, учасник революційного руху.
Біографія.
Павло Арсенович Грабовський – український поет-революціонер, публіцист і
критик, перекладач з багатьох мов світу.
Народився П.Грабовький в селі
Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське
Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена
і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім’ї. Батько був паламарем у
слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п’ятеро дітей.
Спочатку П.Грабовький навчався у
місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем
Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П.Грабовський
навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час Грабовський знайомиться
з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його
революційного світогляду. Вступає в організацію народників "Чорний переділ” і
мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.
У 18 років Грабовський за
переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії
і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості
поета.
|
Олександр
Петрович Довженко — український та радянський письменник, кінорежисер,
кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
В українській культурі XX століття навряд чи можна знайти постать величнішу
і більш трагічну, ніж Олександр Довженко. В останні роки неодноразово
висловлювалися думки про те, що Довженко являв собою найяскравіший зразок долі
потужного художнього таланту в країні-в'язниці. Досить складними,
амбівалентними були стосунки великого митця з офіціозом: з одного боку, його
визнавали, відзначали державними нагородами, а з іншого – Довженків образ
постав перед його сучасниками і майбутніми шанувальниками його таланту в
одіозно заміфологізованому вигляді, далекому від справжнього творчого портрета
митця.
Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр
Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного
повітового містечка Сосниці на Чернігівщині 10 вересня 1894 року у селянській
сім'ї.
Навчався Довженко у чотирикласній парафіяльній школі, потім у Сосницькому
міському чотирикласному училищі, і, закінчивши його на «відмінно», 1911 року
вступив до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читав,
малював, брав участь у виставках. В одному із сіл, неподалік від Глухова,
організовував етнографічний хор. У студентські роки Довженко заявляв про себе
як про людину мистецтва, демонструючи при цьому неабиякий талант яскравого просвітителя
і культурного діяча.
Після закінчення інституту з 1914 року вчителював. За розподілом Олександра
Довженка, як молодого фахівця, направили до другого Житомирського змішаного
вищого початкового училища, де довелося викладати фізику і природознавство,
географію та історію, навіть гімнастику. Втім, і при такому розмаїтті
навчальних дисциплін молодий учитель досить швидко завойовував дитячі серця.
У 1917 році Довженко переїхав до Києва, де спочатку продовжив вчительську
кар’єру, а невдовзі вступив на економічний факультет Комерційного інституту.
|
Приємно мати багато друзів, а
коли твої друзі колеги бібліотекарі, тоді це ще і корисно можна поділитися досвідом, запозичити безліч нових ідей.
Саме з такою метою я,
бібліотекар ПШБ с. Блажове та бібліотекар с. Радомишль (Луцької ЦБС) Барда
Євгенія відвідали Старовижівську ЦРБ, що на Волині.
Бібліотекар-бібліограф Яскульська
Анна, що за сумісництвом являється нашою подружкою по Молодіжній Секції УБА J провела цікаву екскурсію по
всій бібліотеці, ми зазирнули у кожен потаємний куточок Старовижівської ЦРБ.
Бібліотека комп’ютеризована та сучасна, має великий фонд, приймає активну
участь у житті свого краю, ставши справжнім центром культури.
Анна розповіла нам про новий
міні-проект бібліотеки «Літературна кава по Старовижівськи», який заснований
для тих, хто любить зустрічатись з цікавими людьми за філіжанкою кави. Ще одним
цікавим проектом, який особисто мені припав до душі, є клуб «Золотий вік»,
діяльність якого спрямована на задоволення потреб людей старшого покоління у
спілкуванні, бажанні вирватися із обіймів самотності. Клуб має свій девіз та
емблему.
Екскурсія не оминула і дитячу бібліотеку, в якій
нас з Євгенією вразила велика кількість дитячих робіт. також я зацікавилася
діяльністю лялькового театру Старовижівської бібліотеки для дітей «Теремок».
Сподіваюсь, що в найближчому майбутньому зможу і в своїй бібліотеці створити
подібний.
|
Павло Юхимович
Ключина народився 8 вересня 1914 року в селі Великий Самбір Чернігівської
губернії Конотопського повіту. Він був дев’ятою дитиною в сім’ї.
Село початку ХХ століття, як і вся держава, переживало трагічні події:
світова війна, революція, громадянська війна. Про цей період сам П. Ключина
писав: «Через три роки після мого народження сталося те, що говорила над моєю
колискою мати: цар випав із свого трону. Не стало царя — мені байдуже. І за
вухом не засвербіло. Як там люди живуть без нього — то діло не мого розуму.
Того ж року серед зими помер батько… Підростав, спинався на ноги, здивованими
очима дивився на незрозумілий мені світ.
З навчанням я запізнився трохи. Дві зайві зими просидів на печі. Бо не було
ні чобіт, ні теплого піджака. У третій клас прийшов переростком … Таких, як я,
було півкласу».
У школі зародився потяг до книги, який став основою всього життя. Читав
усе, що потрапляло під руку.
Пізніше захоплювався творами Т.Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, своїх
сучасників — П. Тичини, В. Сосюри, М. Семенка, О. Олеся. Зачитувався «Чорною
радою» П. Куліша, творами Д. Антоненка-Давидовича, М. Куліша, «Історією
України» М. Аркаса.
Пізніше, за свідченням рідних, коли бували «тайні вечори спогадів», як їх
називали в сім’ї, міг годинами читати улюблені твори. У 20-х роках особливо
захоплювався тим, що стосувалося України, її минулого й сучасного. Хотілося іти
в ногу з часом.
П. Ключина разом з кількома друзями спробував провести в селі
«українізацію»: хотіли виконати пофарбований дубовий стовп, що зберігся,
мабуть, ще з часів Катерини II, на якому було написано: «Великий Самбург.
Крестьянских дворов… Пахотной земли …десятин». Спроба зазнала невдачі, але мала
продовження.
|
Мусій Степанович
Кононенко (псевдонім М. Школиченко) — український поет і прозаїк, активний діяч
кооперативного руху та Братства тарасівців.
Біографічні
відомості.
Мусій Кононенко народився в родині колишнього кріпака, освіту здобув
самотужки. З дитинства працював у наймах і прислузі. Через крайні матеріальні
недостачі Кононенко не міг скінчити навіть сільської школи і вдовольняв жадобу
знання з книжок самоосвітою. Відбувши військову службу, Кононенко оселився в
Києві, працював в управлінні Південно-Західної залізниці в Києві. Пізніше
Кононенко кілька років господарював на селі, 1905 р. був ув'язнений.
1913 року переїздить до Лубен де до 1917 року працює інструктором
кооперації. В той же час брав участь у роботі місцевого видавництва «Метелик»,
яке випускало невеликі белетристичні і науково-популярні книжечки для народу.
Тут випустив свої твори: поеми «Мати», «Свекруха», легенду «Покута», збірку
віршів «Хвилі». 1914 року видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту», де
подав немало цінного матеріалу з життя і побуту селян. 1917 року його обрано
членом правління Полтавського кредитного союзу кооперативів, так званого
Союзбанку, і письменник переїздить до Полтави.
Після встановлення в Полтаві радянської влади був заарештований, кілька
місяців провів в ув'язненні, звідки вийшов хворим на сухоти. На початку 1922 p.
дружина смертельно хворого письменника перевезла його до Нових Санжар, де він
невдовзі й помер.
|
Павло Павлович Білецький-Носенко (*16 (27) серпня
1774, Прилуки — †11 (23) червня 1856, Прилуки) — український письменник,
педагог і лексикограф.
Біографічні відомості.
Народився 16 (27 серпня) 1774 у місті Прилуках на Полтавщині в дворянській
сім'ї, що походила з давнього козацько-старшинського роду. Далекий предок його
Іван Ніс брав участь у Визвольній війні під керівництвом Б. Хмельницького, у
боротьбі зі шведами. Друга дружина І. Носа походила з роду Білецьких, і
нащадків їх названо Білецькі-Носенки. Дід його Георгій був прилуцьким сотником.
Батько лексикографа Павло загинув у війні з турками.
За родинною традицією Павла Павловича також готували до військової служби.
П'ятирічним хлопчиком (у 1779 році) його було віддано в петербурзький Шляхетний
сухопутний кадетський корпус. Через 14 років він блискуче закінчив курс
навчання і 1793 року в чині поручика був направлений у Катеринославський
єгерський корпус.
Восени 1798 року пішов у відставку й повернувся додому в Прилуки. Жив
переважно в своєму маєтку в селі Лапинцях біля Прилук, а певний час і в маєтку
своєї дружини в містечку Хмелові Роменського повіту.
У 1801 році був обраний підсудком у Прилуцький повітовий
...
Читати далі »
|
Народився в с. Станішівці Іванківського району Київської області в родині
коваля. Закінчивши семирічку, він працює в колгоспі, через якийсь час із
довідкою від того ж колгоспу їде навчатися до Києва: спершу технікум, а потім
рік інституту. Всього рік, бо через матеріальні нестатки довелося навчання
облишити. З 1932 року Мусієнко – вчитель початкових класів, після курсів при
Житомирському педінституті викладає українську мову та літературу в середній
школі, заочно навчаючись у тому ж інституті, який і закінчив 1938 року.
Першим полем випробування для Мусієнка як молодого поета була районна
газета „Червоний промінь” (Іванків). Коли відчув міцність пера, став надсилати
вірші до різних українських видань газет та журналів. Вірші поета опубліковані
також у збірнику „В єдиному строю” (1985).
Останній вірш поета датований 25 травня 1941 року. Кулеметник Мусієнко
загинув на підступах до Москви, в одному з найжорстокіших боїв під Вязьмою 29
жовтня 1941 року. Посмертно прийнятий у члени НСП України.
Джерела:
|
 Міністерство
освіти і науки України рекомендує у навчальних закладах спланувати цикл уроків
мужності, які стануть фундаментом формування у дітей та молоді сучасної
національної ідентичності на кращих прикладах мужності і звитяги, виявлених
нинішніми захисниками Батьківщини, на героїці сучасної боротьби за незалежність
і цілісність держави. Про це йдеться в листі МОН від
13.08.2014 року № 1/9-412 "Про проведення Уроків мужності".
Темами цих
уроків мають бути мужність українських військових та добровольців, їх вірність
Присязі українському народові, готовність віддати життя за мир і спокій в
Україні, а також героїзм простих українців, які з перших днів антитерористичної
операції допомагають забезпечувати війська захисним спорядженням, ліками,
продовольством та, не зважаючи на ризик, вивозять із захоплених міст і сіл
мирних громадян. Варто згадати і про українців, які приймають у себе родини, що
вимушені покинути свої рідні домівки.
Форми
проведення уроків мужності можуть бути різноманітними, на вибір навчального
закладу: зустрічі з учасниками бойових дій, волонтерами, відвідання
військовослужбовців, які отримали поранення внаслідок виконання бойових завдань
у рамках проведення заходів антитерористичної операції та проходять
реабілітацію, виступи дитячих творчих колективів, написання листів солдатам у
рамках Всеукраїнської акції «Лист пораненому», що триває.
Окрім того, Міносвіти радить розміщувати
анонси про проведення уроків мужності на офіційних сайтах органів управління
освітою, навчальних закладів.
Рекомендуємо
Вам сайти:
·
Лист Міністерства №1/9-412 від
13.08.2014 "Про проведення Уроків мужності"
...
Читати далі »
|
Юрій Адальбертович Федькович - визначний український письменник і
культурно-освітній діяч національного відродження українців Буковини.
Народився у с.Сторонець-Путилів на Буковині (тепер Путила - районний центр
Чернівецької області) в сім'ї управителя поміщицьких маєтків, шляхтича за
походженням Адальберта Гординського де Федьковича та Анни, вдови по священику
Дашкевичу. Хлопця хрестили за латинським обрядом і дали йому два імені - Осип
та Домінік. Пізніше, уже в зрілому віці (1863 р.), він перейшов на православ'я
і взяв собі ім'я Юрій, яке стало основним. Початкову освіту здобув приватним
способом у домашніх умовах. У 1846-1848 рр. навчався у німецькій нижчій
реальній школі в Чернівцях. У 1849-1852 рр. вивчав землемірську та аптекарську
справи в Молдавії (Ясси, Нямц). З 1852 до 1863 року служив у австрійській
армії, мав чин лейтенанта. У 1859 р. брав участь в австро-італо-французькій
війні, у зв'язку з цим перебував у Північній Італії (Трієст, Венеція, Брешчія,
Верона, Бергомо). У 1863 р. через хворобу очей залишив військову службу, оселився
в рідному селі Сторонці-Путилові. У 1866 р. був обраний війтом (старостою)
Сторонця-Путилова. У 1869-1872 рр. працював шкільним інспектором Вижницького
повіту на Буковині, у 1872-1873 рр. - редактором популярних книжок у товаристві
"Просвіта" у Львові. З 1876 до останніх днів свого життя жив і
працював у Чернівцях. З 1885 р. до початку січня 1888 р. редагував першу на
Буковині українську газету - "Буковина". Помер 11 січня 1888 р.
Похований у Чернівцях.
Ю.Федькович - поет, прозаїк, драматург, публіцист. Перші твори (вірші,
оповідання) написав німецькою мовою. Рідною мовою став писати у 1859 р. У 1861
р. (в додатку до брошури А.Кобилянського "Слово на слово до редактора
"Слова") опубліковані його перші українські вірші. У 1862 р. вийшла
збірка "Поезії Іосифа Федьковича", у 1867-1868 рр. - три випуски
"Поезій", у 1877 р. - збірка "Дикі думи". Численні поетичні
твори письменника друкувалися у західноукраїнській пресі свого часу
("Вечорниці", "Нива", "Правда",
"Буковина" та ін.). Більша частина поетичного доробку Ю.Федьковича
стосується жовнірської теми, має виразне антимілітаристське спрямування. У
поемі "Лук'ян Кобилиця" поет гостро виступив проти соціального і
національного гноблення українського народу, у багатьох віршах висловив любов
до України, віру в її кращу долю. Ю.Федькович створив високі зразки інтимної
лірики. Він залишив по собі і дві збірки німецькомовних віршів
"Gedichte" (1865) та "Am Tscheremusch"(1882). Ю.Федькович -
автор низки прозових творів (оповідань з народного гуцульського життя та казок).
З драматичних творів письменника найвідомішою є драма "Довбуш".
Ю.Федькович перекладав і переспівував твори багатьох письменників світу:
Й.-В.Гете, Ф.Шіллера, Г.Гейне, А.Бюргера, братів Грімм, В.Гауфа,
Г.-К.Андерсена, В.Шекспіра ("Гамлет", "Макбет"), Р.Готшаля
("Мазепа") та ін. Кращі твори Ю.Федьковича здобули світове визнання,
високу оцінку з боку відомих зарубіжних культурних діячів (німця Г.Адама,
росіян І.Тургенєва та М.Златовратського, поляка Абгара-Солтана, чехів
Ф.Ржегоржа, Яна Махала та К.Кадлєца, шведа А.Єнсена та ін.), перекладено
польською, чеською, сербською, російською, німецькою, англійського, румунською,
італійською мовами.
Джерела:
|
 День пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Київської Русі.
День Хре́щення Ки́ївської Русі́ — Украї́ни — державна пам'ятна дата в Україні на честь Хрещення Русі, що відзначається щорічно 28 липня — у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира.
Історія.
Державне свято встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року №668/2008 «Про День хрещення Київської Русі-України». В Указі сказано:
«Ураховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, громадськості постановляю установити в Україні День хрещення Київської Русі-України, який відзначати щорічно 28 липня, у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира — хрестителя Київської Русі»
Сама історична подія відбулася у 988 році. Вона стала ключовою і вирішальною в подальшому розвитку всієї Київської Русі. Хрещення пов'язують із ім'ям князя Володимира Великого, якого церква визнала святим рівноапостольним. У 983 році військо князя Володимира здійснило похід на ятвягів. Князь захопив Херсонес, який тоді належав Візантійській імперії і зажадав руки Анни, що була сестрою візантійських імператорів Василя і Костянтина. Інакше Володимир Святославович погрожував завоювати Константинополь. Однією з умов шлюбу стало прийняття Володимиром християнства.
Перед хрещенням Володимир раптово осліп, тому Анна вирішила прискорити процес прийняття віри Володимиром, щоб той зцілився. І диво сталося: під час обряду хрещення Володимир прозрів, вигукнувши: «Тепер я побачив Бога Істинного!». Оцінивши всю значущість події, багато людей пішло за князем. А в 988 році була хрещена вся Київська Русь. На її території почали активно зводити православні храми. Один з храмів Володимир Великий побудував в Херсонесі, який повернув Візантії в якості викупу за дружину.
 День пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича відзначається 28 липня. Він був внуком святої княгині Ольги, день пам’яті якої відзначають 24 липня. Князь Володимир не тільки сам навернувся до християнства, але й посприяв тому, що християнство стало державною релігією Київської Русі.
...
Читати далі »
|
|
|
|  |
