Бажан Микола Платонович — український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР (з 1951 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 року), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964 року), народний поет Узбецької РСР.

 Народився Микола 9 жовтня 1904 року в Кам'янці-Подільському, але його юнацькі роки пройшли в Умані. Батько його, Платон, був військовим топографом, за неперевіреними чутками генеральського рангу.

Десь коло 1922 Бажан, який закінчив Уманський кооперативний технікум, їде до Києва учитися тут в Кооперативному інституті, а потім в Інституті зовнішніх зносин.

Початок літературної творчості

Михайль Семенко вводить Бажана в літературне життя (перший друкований вірш Бажана «Сурма юрм» у «Жовтневому збірнику панфутуристів», Київ, 1923). Та куди більший вплив, ніж Семенко, мали, мабуть, на юнака експресіоністичні вистави Леся Курбаса в «Березолі», а пізніше Олександр Довженко, з яким Бажан познайомився, працюючи у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Бажан був одним із перших відкривачів і захоплених пропагандистів геніального кіномистецтва Довженка, а пізніше видав книжку про нього («О. ДОВЖЕНКО». Київ, ВУФКУ. 1930, 32 стор.).

Співпраця з Хвильовим

Листи Хвильового до літературної «молодої молоді» та запекла дискусія навколо них остаточно розлучають Бажана із футуризмом, і він опиняється в числі 25 «вільних академіків», що утворили ВАПЛІТЕ. Роки життя в Харкові і співпраці з Хвильовим і «романтиками вітаїзму» під постійним вогнем партійної критики були найпліднішими творчими роками в усьому дотеперішньому житті Бажана.

Відносини із радянською владою

З юних дебютантів другої половини двадцятих років Бажан єдиний устиг за короткі п'ять хвилин до «дванадцятої» (1928 — 1931) вивершитись на богатиря поезії нашого сторіччя. Його виступ із першою книжкою стався в час, коли кремлівський Вій уже показав пальцем на викритого Кагановичем автора «Синіх етюдів» і «Камо грядеши». Москва вже йшла в другу фронтальну атаку проти України, і російсько-українська політична, культурна й усяких інших форм війна дійшла критичного пункту.

21-річний Бажан приєднується до найвідважніших, кличе іти назустріч бурі, «рубати ланцюги причалів»; «в часи смертельного авралу і компаса і серцю метнутись не даси убік». («Нічний рейс», 1927). І дійсно, наступних кількох аварійних років Бажан (подібно як Микола Куліш п'єсами) капітально зміцнює позиції молодого українського відродження своїми найкращими творами — «Будівлі», «Гетто в Гумані», «Розмова сердець», «Сліпці»... Тоді на межі тридцятих років російська радянська поезія вже нічого р ... Читати далі »

Врецьона Григорій Захарович (* 8 жовтня 1839, м. Винники ;— †  2 листопада 1901, Львів)— педагог і освітній діяч, редактор, видавець педагогічного журналу та автор підручників і популярних видань.

Біографія.

Григорій Врецьона народився і жив у Винниках. Батьки: Захарій Врецьона і Анастасія Банах. Початкову освіту здобув у 1850 р. у місцевого дяка Самойловича. Далі продовжив навчання у бурсі Ставропігійського інституту. Спочатку навчався у греко-католицькій взірцевій школі, потім - у бернардинській гімназії. Після навчання закінчив дворічні педагогічні курси.

Педагогічна діяльність.

Педагогічну діяльність Григорій Врецьона розпочав на початку 1862 року — спершу як шкільний практикант у взірцевій греко-католицькій школі при Народному домі Львова. З 1 березня 1862 р. працював учителем у селі Підгірці Золочівського повіту. Тут Григорій Врецьона працював упродовж 15-ти років — спершу вчителем, а пізніше-управителя двокласної школи.

З 1877 р. Григорій Врецьона — старший учитель, а наприкінці своєї праці — заступник управителя в єдиній на той час українській школі при чоловічій учительській семінарії у Львові. Г.Врецьона активно відстоював право українців на рідну школу, його позиція базувалася на засадах народності, демократизації, гуманізації навчально-виховного процесу. Саме у цей період найяскравіше виявився талант Григорія Захаровича як педагога, громадського діяча й видавця. Першу народну школу з українською мовою викладання він називав «єдиноє сонце на нашім небосклоні». Г.Врецьона вважав необхідним спільну працю навчального закладу, батьків і громади у вирішенні освітньо-виховних завдань.

Громадська діяльність.

Григорій Захарович Врецьона - відомий у Галичині громадський діяч. Член ряду українських товариств, директор Крайового Кредитового Союзу, один з організаторів товариства «Просвіта» у Львові. Разом з Г. Гірняком організував «Просвіту» і у Винниках (1896р.). Він здобув собі славу чесної, безкорисливої, відданої національній ідеї людини. Г. Врецьона активно публікувався в педагогічних часописах «Учитель», «Слово», «Газета шкільна», «Ластівка», «Діло», «Зоря».

Науково-видавнича діяльність.

У 1880 р. Григорій Захарович Врецьона заснував перший професійний вчительський журнал «Школьна Часопис» з метою «розбудити» вчителів і розпочати шкільний рух. Упродовж 10-ти років він був незмінним редактором цього журналу, з яким співпрацювали відомі в Галичині автори - Олександр Барвінський, Михайло Банах, Павло Кирчів, Іван Хабаровський, Роман Заклинський, Кирило Кахникевич, Наталія Гладилович, Стефан Ковалів.

... Читати далі »

Сергій Павлович Шелухін — український вчений, видатний юрист, відомий історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник (писав вірші під псевдонімом С. Павленко), педагог, член п'яти наукових товариств.

Народився 7 жовтня 1864 р. в с. Деньга Полтавської губернії. У 1881 р. закінчив Лубенську класичну гімназію, у 1885 — фізико-математичний і в 1889 р. — юридичний факультети Київського університету. Працював юристом у судових установах Єлизаветграда, Кам'янця-Подільського, Кишинева (1890—1899), прокурором і суддею в Одесі (1899—1917). Був членом Київського правничого товариства при університеті св. Володимира, Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Одеського товариства історії та старожитностей тощо.

На початку 1905 р. С. Шелухін активно включився в національно-визвольний рух в Україні. Після Лютневої революції 1917 р. вступив до Української партії соціалістів-федералістів, очолював революційний комітет в Одесі, був членом Центральної ради, генеральним суддею УНР. У лютому—квітні 1918 р. — міністр судових справ в уряді Центральної ради.

У червні 1918 р. С. Шелухін — голова делегації Української держави на мирних переговорах з урядом РРФСР, з грудня 1918р. — міністр юстиції в уряді Директорії, в

1919 р. — член делегації УНР на Паризькій мирній конференції.

З 1921 р. і до кінця життя С. Шелухін жив і працював у Чехословаччині, був професором і деканом факультету в Українському вільному університеті, а також викладав карне право і політичну історію України в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі, був членом Українського історико-філологічного і правничого товариств.

Його перу належить понад 60 статей і чимало книжок з історії українського права й держави, Найпомітніші з них: «Варшавський договір між поляками і С. Петлюрою» (Прага, 1926), «Звідкіля походить Русь» (Прага, 1929), «Додаткові лекції до курсу «Історії українського народу» (Прага, 1932), «Критика нового наукового підручника історії України» (Львів, 1935), «Україна» (Прага, 1937) та ін.

Помер 25 грудня 1938 р. у м. Ржевнице поблизу Праги.

ДЖЕРЕЛА: 

http://100v.com.ua/ru/node/3079

... Читати далі »

 Володимир Іванович Дарда (6 жовтня 1924, Скопці — 17 липня 1992) — письменник, поет, громадський діяч, член Спілки письменників СРСР з 1983 року.

Володимир Іванович Дарда народився 6 жовтня 1924 року в селі Скопцях (так тоді називалось с. Веселинівка) Баришівського району Київської області. Батьки його були вчителями, батько викладав математику, а мати — українську мову.

Потяг до віршування виник у хлопця ще в шкільні роки, бо дуже любив читати художню літературу. Ще до війни 14-річним школярем надіслав Володимир Іванович вірш «Три брати» на конкурс, оголошений до 20-річчя Червоної Армії республіканською дитячою газетою «На зміну». Вірш відзначили. Згодом було опубліковано і його перше оповідання «Щастя».

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, батько пішов на фронт. У душі майбутнього письменника вирували гнів і ненависть До загарбників-фашистів. І він не раз береться за олівець, пише схвильовані рядки поезії. В них — палка любов до Вітчизни, до рідних.

В. І. Дарда — член Спілки письменників СРСР з 1983 року.

З кожним новим твором усе виразніше відчувається спостережливість письменника, його закоханість у життя, людську красу, уважність до найпотаємніших глибин людської психології, вміння побачити прекрасне там, де інший може і пройде байдуже.

А в книзі «Земля, яку сходив Тарас» Володимир Іванович розповідає про життя великого поета, героїчну боротьбу українського народу, подає яскраві картини мальовничих куточків нашої Батьківщини. З особливою любов'ю змальовує письменник м. Березань, де був Т. Г Шевченко.

Повість «Його кохана» (1964 р.) - історико-біографічний твір про Шевченка, про його перший приїзд на Україну в 1843 р та знайомство з княжною Варварою Репніною.

... Читати далі »