ГО «Інститут Миру» за підтримки Галереї РА ініціює проведення Всеукраїнського молодіжного конкурсу творчих робіт «Образ Миру».

     Організатор:

Громадська організація “Інститут Миру”. Детальніше про конкурс тут.

     Про конкурс:

До участі у конкурсі запрошуються молоді громадяни України віком від 14 до 25 років. Участь у конкурсі є як індивідуальною, так і колективною (груповою).

Тема творчого конкурсу – МИР.  За умовами конкурсу молодь має зобразити у витворі мистецтва власне бачення світу без війни.

Вітається оригінальність та креативний підхід до втілення власної творчої ідеї на задану тему, а також використання змішаної техніки.

На Конкурс подаються самостійно виконані творчі роботи на задану тему, що відповідають запропонованим формам мистецтва. У роботах необхідно розкрити своє бачення теми Конкурсу. Учасник або група учасників може подати на Конкурс від 1 до 5 робіт (у т.ч. у різних категоріях).

Кращі роботи учасників будуть представлені на 2-тижневій виставці у Галереї РА у Києві 26.01.2017 року.

     Категорії конкурсу:

Роботи можуть бути представлені у будь-якому із запропонованих видів виражальних засобів мистецтва*:

живопис,

графіка,

скульптура,

декоративно-прикладне мистецтво.

короткометражні фільми соціального спрямування.

*Наприклад, роботи можуть бути виражені у будь-якій з цих форм мистецтва: малюнок, логотип, ілюстрація, скульптурна композиція, картина, 3-D малюнок, соціальна реклама і т.д.

     Вимоги до робіт:

відповідність заданій темі,

стовідсоткове авторство,

унікальність,

креативність.

Матеріали та техніка виконання робіт обираються автором довільно.

Розмір роботи для художніх (картин, малюнків, ілюстрацій і т д.) не повинен бути більшим за 2мх1,5м. Відео-роботи, зняті на будь-який зручний та доступний для конкурсантів засіб, має бути тривалістю до 3 хв.

     Конкурс проводиться у 3 етапи:

І – реєстраційний. Дедлайн подач ... Читати далі »

     Сингаївський Микола Федорович (12 листопада 1936 — 22 лютого 2013) — український поет.

     Народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.

     Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючим відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок». Упродовж багатьох років — головним редактором журналу «Піонерія».

     Перші твори друкувались у районній газеті «Радянське Полісся» та в обласній «Радянська Житомирщина». Пізніше в газеті з’явилась добірка віршів із напутнім словом Максима Рильського.

     У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Панасович Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових, з них — половина для дітей.

     У 1968 році поетичні книги «З березнем по землі», «Архіпелаги» були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги «Вогневиця» і «Поступ» Сингаївський удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.

     Багато мелодій, написаних на вірші поета, стали «співучими» серед людей: «Чорнобривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» та інші. Одна зі збірок має назву «Я родом із пісні» — свідчення любові автора до цього жанру.

     Дмитро Павличко у передмові до збірки пісень «Безсмертник» писав: «Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв’язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство.

     Болгарський народ, його минуле і сучасне, Балканський півострів і легендарна «Шипка», трояндові долини і плодоносна Фракія посідають особливе місце в його творчості. Вона певною мірою знайшла своє вираження у збірці «Лоза і камінь».

     Микола Сингаївський багато подорожував. Об’їхав весь колишній Радянський Союз — від смерекових Карпат до сяючих і туманних Курильських островів, під палючої Кушки до засніженого Мурманська.

     Помер 22 лютого 2013 року.

Основні книги

Земле, чую тебе. 1961

Гроно. 1962

Мої сторони світу. 1963

Моя радиостанция. 1964

Вибрані поезії. 1966

З березнем по землі. 1968

Архипелаги. 1968

Поступ. 1969

Вогневиця. 1970

... Читати далі »

     Леонід Миколайович Талалай народився 11 листопада 1941 року у с. Савинці Савинського району на Харківщині в селянській родині. Життя й творчість українського поета тісно пов'язані з донецьким краєм. У 1956 році його сім'я переїхала на Донбас, у Горлівку. Тут він розпочав свою творчу діяльність.

        Вірші почав складати з п'ятого класу, з 1956 року – друкувався в горлівській міській газеті «Кочегарка». Служити в армії Леоніду довелося в Білорусії й Казахстані в ракетних військах, де він зазнав опромінення, після чого довго й тяжко хворів, але одужав. У віршах Талалая можна вловити ноти глибокого прихованого болю за понівечену молодість, за вкрадену радість. Та й саме відчуття часу в поета, котрий буквально повернувся з того світу, особливе – позбавлене ситуативної марноти.

        У 1967 році в Донецьку вийшла перша збірка його творів «Журавлиний леміш». Тоді ж Леоніда Талалая прийняли до Спілки письменників та на Вищі літературні курси. У 1971 році закінчив Літературний інститут імені Горького в Москві. Повернувшись додому, він був запрошений до Донецька, де очолив обласне літоб'єднання, працюючи з творчою молоддю. У 1976-му році поет переїхав на постійне місце проживання до Києва, де й прожив до кінця життя.

       У 1993 році за збірку поезій "Вибране" Леонід Талалай отримав найвищу літературну нагороду – Шевченківську премію. Також поет був лауреатом премії імені Володимира Сосюри, а з 1967 року – членом Національної спілки письменників України.

        Останні роки поет вів усамітнене життя: жив на дачі, цілий рік купався в озері. Полюбляв рибалити. Якось хвалився, як на Дону спіймав 9-кілограмового коропа. "Я сидів на лавочці в очереті, а за мною спостерігала жабка. Ми з нею подружилися. Я назвав її Цариця", – так розповідав Леонід Миколайович.

        Леонід Миколайович Талалай помер 19 червня 2012 року. Він автор понад десятка поетичних збірок, остання з яких – "Безпритульна течія" (2011) започаткувала нову книжкову серію "Третє тисячоліття: українська поезія".

Джерела:

Біографія:

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=1080&type=biogr

https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/talalaj-leonid-biografiya/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Талалай_Леонід_Миколайович

Творчість:

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=1080&type=tvorch

http://ukr-lit.net/talalaj.html

    ГУ́БІН Леонід (Олексій) Іванович (11. 11. 1926, с. Слов’яносербськ, нині смт Луган. обл. – 21. 02. 1995, Київ) – письменник, журналіст. Член СЖУ (1967), СПУ (1982). Літературна премія ім. В. Короленка (1993). Учасник 2-ї світ. війни. Закінчив ВПШ при ЦК КПУ (1961). Працював у ред. газет у Луганській області (1950–57), на Держтелерадіо (1961–63), Держтелебачення (1963–79), студії «Укртелефільм» (1979–87). Творчість Губіна присвячена переважно історії Донбасу: повість «Первооткрыватель» (Сталино, 1957), документальний нарис «Рудознатец Капустин» (Д., 1970), історичний роман «Камень-уголье» (К., 1981; 1991). Автор збірки оповідань про патріотизм молоді під час 2-ї світ. війни «Вічно живі» (К., 1964; неодноразово перевид.). Серед творів про сучасність – романи «Большие грачи» (Сталино, 1960), «Вишневое око дьявола» (опубл. окремі частини у ж. «Радуга», 1991, № 10; про Чорноб. катастрофу), збірник повістей «Свадьбы играют в конце лета» (К., 1986). У 2001 у Києві вийшла книга поезій «Обома половинами серця – Обеими половинами сердца», яка містить раніше не опубліковані вірші українською та російською мовами. Написав кілька сценаріїв документальних фільмів, зокрема «Іван Микитенко» (у співавт. з О. Микитенком), «За рекою, за Луганской», «Заводу в наследство», «Уголь. Наши заботы», низку науково-публіцистичних статей, опублікованих у журналах «Вокруг света», «Радуга», «Україна».

Джерело:

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=32224