Пили́п Семе́нович Мораче́вський (псевд.- Хвилимон Галузенко; 14 (26) листопада 1806 — 26 вересня 1879 за іншими даними 17 (29) квітня 1879) — український письменник, педагог, поет-романтик, філолог, перекладач.
Біографія
Пилип Семенович Морачевський народився 26 (14 за ст.ст.) листопада 1806 р в селі Шестовиця Чернігівського повіту в сім'ї небагатого шляхтича.
Навчався в повітовій школі в Чернігові. Потім у міській гімназії, яку через п'ять років успішно закінчив.
1823 року закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету.
У 1832–1849 роках викладав математику і російську словесність у навчальних закладах Сум, Луцька, Кам'янця-Подільського. Зокрема, у 1835—1840 роках викладав логіку та російську словесність, а в 1840—1849 роках працював інспектором у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії [2].
Почав писати поетичні твори з 1830-х рр. (найвідоміші поеми «Чумаки, або Україна з 1768 року» та «До чумака, або Війна янгло-хранцузо-турецька»).
В 1831 році в «Украинском альманахе» (Харків) друкуються перші вірші Морачевського — «Первое мая», «Монастырь», «Дорога».
В грудні 1833 пише віршовану п'єсу «Чудаки».
У 1849–1859 роках — інспектор Ніжинського ліцею князя Безбородька та міської гімназії.
В 1853 року Морачевський подав на розгляд Імператорської академії наук створений ним «Словарь малороссийского языка».
В 1854 році — в «Киевских губернских ведомостях» надрукований вірш «Великому цареві нашому». В 1855 — в Києві з'явилася окремою книжечкою поема «До чумака, або Война янгло-хранцузо-турецька у 1853—1854 роках», з доданими до неї трьома віршами-панегіриками царям Миколі І і Олександрові ІІ.
Поема «До чумака…» побудована у формі звернення до уявного образу чумака. Який десь подівся, може: «розхвабрувався і в чорноморці записався» і тепер воює проти чужинців. Так виникла можливість розповісти про різні етапи тієї війни, яка точилася на Чорному морі, в Криму, на Балтиці, на Білому морі, при обороні Петропавловська-Камчатського.
Ось один з епізодів поеми:
Чорна хмара від заходу: Небо покриває…
Україна плаче, тужить,
Що долі не має.
Вражі ляхи всі шляхи,
Мов сарана, вкрили,
Верховодять на Вкраїні,
Як зможуть їх сили.
Чванна шляхта по городах,
По селах гасає;
П'є, гупяє, що де зуздрить — : Собі загріб
...
Читати далі »