|
Категорії розділу |
Подія дня
[669]
Висвітлюються цікаві новини
|
Книжкова новинка
[923]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
|
Наші інтерв’ю
[22]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
|
Колонка оголошень
[138]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
|
Book-симпатія
[88]
Читацькі вподобання наших користувачів
|
|
Календар | « Квітень 2024 » | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |
|
Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
Головна » Архів матеріалів
Рядченко Іван Іванович — український письменник. Писав
російською мовою.
Народився
25 січня 1924 року в Одесі в родині моряка. Помер 1997 року там же. Учасник
Німецько-радянської війни. Навчався у Львівському державному університеті
(1945–1949). Плавав на кораблях Одеського пароходства, працював на Одеській
кіностудії. Був членом Спілки письменників Україниі деякий час очолював Одеську
письменницьку організацію.
Друкувався
з 1952 року. Опублікував збірки віршів «Прапор над ратушею» (1949), «Наперекір
війні» (1952), «Назустріч штормам» (1956), «Перше кохання» (1957), «Доки на світі
є війна» (1958), «Нащадки перемоги» (1958), «Тривоги серця мого» (1962),
«Вулиці впадають в океан» (1963), «Лірика мандрів» (1964), «Кроки» (1966),
«Солодка сіль» (1967), «Після урагану» (1969), «Відголоси океану» (1969);
віршованих драм «Обіцяна зірка» (1961) та «Місто гарних» (1962). Його лірика
мала переважно громадянський характер, відзначалася публіцистичністю. Автор
сценаріїв фільмів «Координати невідомі» (1957) та «Якщо є вітрила…» (1969),
текстів пісень до стрічок: «Матрос зійшов на берег» (1957), «Зміна починається
о шостій» (1958), «Дивак-людина» (1962), «Про Вітю, про Машу та морську піхоту»
(1973). Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеню, Червоної Зірки,
«Знак Пошани», медалями.
Джерела:
|
Петро́
Дми́трович Рє́зніков (* 25 січня 1904, Кірове — † 20 вересня 1968) — журналіст
і письменник родом з Донеччини. Був членом Спілки письменників СРСР та Спілки
письменників України.
Народився 25 (12) січня 1904 р. в
с. Понівці (тепер село Кірово), Донецької області, в сім’ї селянина бідняка.
Закінчивши середню школу у 1917
році, пішов на заробітки. Більше року працював коногоном на вугільній шахті в
м. Лисичанську. У 1918 р. повернувся в рідне село, де працював до 1925 року.
У 1930 році вступив до Харківського
комуністичного університету ім. Артема на
факультет журналістики, а через два
роки до інституту мови та літератури. Був членом Всеукраїнської спілки
пролетарських письменників і "Молодняка”. Працював редактором "Наддніпрянської
правди” у Херсоні.
Декілька разів обирався до
Херсонської обласної і міської Рад, був членом обласного і міського комітетів
Компартії України.
З 1950 року член Спілки
письменників України. З 1959 р. був відповідальним секретарем Херсонської
обласної організації Спілки письменників України.
...
Читати далі »
|
Савчин Іван Петрович (* 23 січня 1934, Задвір'я, Буський район,
Львівська область) — письменник, краєзнавець, просвітитель, почесний громадянин
Буського району.
Біографія.
Іван
Петрович Савчин народився 23 січня 1934 р. в с. Задвір'я тепер Буського району
Львівської області в родині хліборобів.
1950-го
року закінчив місцеву середню школу і вступив до філологічного факультету
Львівського державного університету, але за два тижні був виключений через
сестру Марію, яка брала участь у ОУН(б), і був заарештований та ув'язнений у
тюрмі на Лонцького у Львові, після чого за два місяці разом з матір'ю і старшою
сестрою Ольгою та неповнолітніми сестрою Надею і братами Богданом і Зеновієм в
кінці січня 1951 р. опинився на засланні у Східному Сибірі (в Іркутській
області).
У
1956 р. почав на засланні працювати механіком в ліспромгоспі. У квітня 1959 р.
повернувся із заслання до с. Задвір'я, а наступного року і його родина та
дружина Людмила. У Задвір'ї він влаштувався робітником плодорозсадника
Львівського тресту зеленого будівництва.
З
1960 р. І. Савчин працює механіком у колгоспі «Прогрес» в Задвір'ї, а з кінця
1963 р. — учителем виробничого навчання в Задвір'янській середній школі. Того ж
року знову вступив на заочне відділення факультету журналістики Львівського
державного університету, який закінчив 1968 року.
...
Читати далі »
|
Євген Максимович Кротевич (23 січня 1884, Журавка — 29 травня
1968, Київ) — український письменник та драматург.
Біографія
Народився
23 січня 1884 року в селі Журавці (тепер Городищенського району Черкаської
області) в сім'ї вчителя. В 1911 році закінчив юридичний факультет Київського
університету. У пресі вперше виступив 1906 року, коли працював учителем у
волосному містечку Шендерівці.
Помер
29 травня 1968 року, похований на на Новобайковому цвинтарі в спільній огорожі
з дружиною артисткою Клеопатрою Миколаївною Кротевич (ділянка № 1).
Творчість.
Ранні
твори: лібрето опери К. Стеценка «Полонянка»; оповідання, п'єса «Сентиментальний
чорт» (1923).
Автор
п'єс на теми громадянської війни, реконструкції народного господарства,
революційного руху за кордоном:
«Син
сови»
...
Читати далі »
|
Гоголь. Містика та реальність: / упорядк.
Л.Цуріка .- К.: АВІАЗ, 2013 .- 128 с.;
іл.
МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ — письменник, відомий на
весь світ. В його творчому доробку величезна кількість найвидатніших творів.
Напевно, справедливо, спираючись на факти його життя, назвати його
наймістичнішим письменником XIX століття…
Книгу в користування можна взяти у читальному залі
бібліотеки.
ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ.
|
Чухліб,
Т. В.
Козацьке
коріння Миколи Гоголя
/ Т. В. Чухліб. — К.: Наш час, 2013. — 271 с. — (Сер. «Невідома Україна»).
У цьому виданні
автор простежує український родовід Миколи Васильовича Гоголя. В книзі
висвітлено біографії наказного гетьмана Євстафія Гоголя, полкового писаря
Миргородського полку Опанаса Гоголя та українського письменника Василя
Гоголя-Яновського, а також життєписи інших родичів Миколи Гоголя — козацьких
старшин Лизогубів, Забіл, Танських, Трощинських та Косяровських.
Крім того, у
виданні розкрито маловідомі факти і події з життя видатного митця слова у
Санкт-Петербурзі та Москві, досліджено історію козацького містечка Сорочинці,
хутора Яновщина (Василівка) і села Диканька поблизу Миргорода. Автор наголошує
на особливостях культурного середовища, в якому виховувався і творив геній, а
також захопленні Миколи Васильовича українською історією, збиранням народних
пісень, переказів та анекдотів.
Книгу
в користування можна взяти у читальному залі бібліотеки.
ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ.
|
Т. Шевченко:
невідомі сторінки життя:/
упорядк. Л. Цуріка. К.: АВІАЗ, 2013.-72 с.; іл.
ТАРАС
ШЕВЧЕНКО —
видатним українським поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і
громадський діяч. Існує думка, що перші десять років людини формують її життя,
філософію та майбутній життєвий шлях. Але метафізика буття формує людську долю
по-своєму, видаючи «життєві кредити» та ставлячи на деяких індивідуумів свої
ставки.
Саме прикладом таких явищ можна
вважати Тараса Григоровича Шевченка.
Книгу в користування можна взяти у читальному залі
бібліотеки.
ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ.
|
Білоус Іван Павлович – драматург, актор Рівненського
академічного українського музично-драматичного театру.
Народився 20
січня 1934 р. у смт Гоща Рівненської області. Батько – Білоус Павло Федорович.
Дружина – Білоус (Ткачук) Тамара Георгіївна. Має двох синів – Павла та Андрія й
доньку Марину. Освіта вища, закінчив акторський (1959–1963 рр.) та режисерський
(1969–1974 рр.) факультети Київського інституту ім. Карпенка-Карого, здобувши
спеціальність «режисер, актор-драматург». Працював у колгоспі ім. Шевченка
Гощанського району (1947–1949 рр.). Закінчив режисерські курси при
Теребовлянському культосвітньому технікумі (1949–1950 рр.). У 1951–1953 рр.
працював завідувачем клубу в с. Терентіїв Гощанського району. Служив на
Балтійському флоті (1953–1956 рр.). Працював хористом ансамблю Рівненської
обласної філармонії (1956–1958 рр.), солістом оркестру кінотеатру «Партизан»
(м. Рівне, 1958–1959 рр.), актором і солістом-вокалістом Житомирського театру
(1963–1969 рр.), актором вищої категорії Івано-Франківського театру (1969–1976
рр.), викладачем режисури Рівненського інституту культури (1974–1975 рр.),
режисером-постановником Рівненського театру (1976–1980 рр.),
режисером-постановником Івано-Франківського театру (1980–1987 рр.),
солістом-вокалістом та майстром художнього слова Рівненської філармонії
(1987–1992 рр.), актором драми Рівненського музичного театру (1992 р.). На
сьогодні – актор-режисер обласного українського академічного театру. З 1964 р.
надає допомогу в постановці вистав народним театрам та художній самодіяльності.
Основні праці: історичні драми «Данило Галицький», «Гальшка – княжна
Острозька», «Семен Височан» («Волинські обереги», м. Рівне, 2004 р.),
драма-притча «Марія – княгиня Рівненська (Несвицька)» (м. Рівне, 2007 р.).
Друкуються: драма «Несподівана пісня кохання», лірична комедія «Очі волошкові»,
лірична музична комедія «Шовкова косинка», драма «Коханка», музична драма
«Юлина», казка «Бурштинове намисто». Член Спілки театральних діячів. Вільно
володіє російською мовою. Захоплення – риболовля. Девіз: «Сподіватися тільки на
себе і працю». Мрія життя – створити дитячий театр.
ДЖЕРЕЛА:
Переглядів: 707 |
Додав: WWWWW_W |
Дата: 19.01.2014
|
|
Народився В.Колодій 19 січня 1939 року в м. Первомайськ
Миколаївської області, де і закінчив школу. Уже семикласником друкувався.
Закінчив механічне відділення Одеського нафтового технікуму. На той час уже мав
публікацію в колективній книжці.
З дипломом
механіка приїхав на Буковину і працював на Сторожинецькій нафтобазі.
Попрацювавши певний час, вступив до Чернівецького державного університету ім.
Ю.Федьковича на філологічний факультет. Закінчивши його в 1963 р., понад чверть
століття віддає журналістській і видавничій роботі в Одесі та Чернівцях. В
Одесі обіймав посаду відповідального секретаря газети "Чорноморська комуна”,
завідувача редакції художньої літератури і головного редактора видавництва
"Маяк” (70-ті роки). У Чернівцях завідував відділом культури газети "Радянська
Буковина” (60-80-ті роки).
У 1990-1991
роках редагував часопис "Буковинське віче”, а в 1997-1998 роках редагував
газету "Літературно-мистецька Буковина”. В.Колодій має в своєму активі більше
десятка окремих книжок найрізноманітнішого характеру, численні публікації у
періодиці та різного роду збірниках. До виходу кількох книг він спричинився як
упорядник і співупорядник видань "Дві хвилі”, "Береги” та інші). Поетичний
відділ книжкових видань, на яких значиться ім’я В.Колодія, започаткований
збіркою "Зажинки” (1967р.), він увібрав ще сім інших "Слов’янська дума”
(1969р.), "Серпень і птиці” (1973р.), "Північний вирій” (1978р.), "Зоряне
дерево” (1982р.), "Птахи на вітрах” (1983), "Погляд за видиму грань” (1986),
"За обрієм літа” (1989р.). Кілька віршів включено до шеститомної "Антології
української поезії” (1986р.).
|
Петро Олексійович Сліпчук
народився 19 січня 1914 р. в с. Мінинах на Житомирщині.
Вчився в Житомирському
кооперативному технікумі, потім — у
Коростишівському педтехнікумі. 1932 р. разом з іншими комсомольцями їде на
Донбас, працює в шахті. Згодом певний час учителював, а з 1934 р. був на
журналістській роботі. Заслужений працівник культури УРСР. Член КПРС.
Літературну діяльність як сатирик почав у роки Великої Вітчизняної війни.
Головний жанр — байка, гумореска. Перша
збірка «Байки» вийшла 1944 р. Сатирик писав на зовнішньополітичні теми (проти паліїв
війни та ін.) і на внутрішні. Об’єктом дошкульного висміювання П. Сліпчук
обирав усіляки підлабузників і пустомель, нероб і наклепників.
Помер поет 5 листопада 1979 р.
Видання: «Людожери» (1945), «Як
дбаєш, так і маєш» (1955), «Колоски та Будяки» (1957), «Отакі діла…» (1961),
«За і проти» (1963), «Мальований стовп» (1964), «Юшка з перцем» (1967), «Сміхом
по лиху» (1970), «Вінок байок» (1973) та ін.
Джерела:
Твори:
|
|
| |