Павло Юхимович
Ключина народився 8 вересня 1914 року в селі Великий Самбір Чернігівської
губернії Конотопського повіту. Він був дев’ятою дитиною в сім’ї.
Село початку ХХ століття, як і вся держава, переживало трагічні події:
світова війна, революція, громадянська війна. Про цей період сам П. Ключина
писав: «Через три роки після мого народження сталося те, що говорила над моєю
колискою мати: цар випав із свого трону. Не стало царя — мені байдуже. І за
вухом не засвербіло. Як там люди живуть без нього — то діло не мого розуму.
Того ж року серед зими помер батько… Підростав, спинався на ноги, здивованими
очима дивився на незрозумілий мені світ.
З навчанням я запізнився трохи. Дві зайві зими просидів на печі. Бо не було
ні чобіт, ні теплого піджака. У третій клас прийшов переростком … Таких, як я,
було півкласу».
У школі зародився потяг до книги, який став основою всього життя. Читав
усе, що потрапляло під руку.
Пізніше захоплювався творами Т.Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, своїх
сучасників — П. Тичини, В. Сосюри, М. Семенка, О. Олеся. Зачитувався «Чорною
радою» П. Куліша, творами Д. Антоненка-Давидовича, М. Куліша, «Історією
України» М. Аркаса.
Пізніше, за свідченням рідних, коли бували «тайні вечори спогадів», як їх
називали в сім’ї, міг годинами читати улюблені твори. У 20-х роках особливо
захоплювався тим, що стосувалося України, її минулого й сучасного. Хотілося іти
в ногу з часом.
П. Ключина разом з кількома друзями спробував провести в селі
«українізацію»: хотіли виконати пофарбований дубовий стовп, що зберігся,
мабуть, ще з часів Катерини II, на якому було написано: «Великий Самбург.
Крестьянских дворов… Пахотной земли …десятин». Спроба зазнала невдачі, але мала
продовження.
