Олександр
Петрович Довженко — український та радянський письменник, кінорежисер,
кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
В українській культурі XX століття навряд чи можна знайти постать величнішу
і більш трагічну, ніж Олександр Довженко. В останні роки неодноразово
висловлювалися думки про те, що Довженко являв собою найяскравіший зразок долі
потужного художнього таланту в країні-в'язниці. Досить складними,
амбівалентними були стосунки великого митця з офіціозом: з одного боку, його
визнавали, відзначали державними нагородами, а з іншого – Довженків образ
постав перед його сучасниками і майбутніми шанувальниками його таланту в
одіозно заміфологізованому вигляді, далекому від справжнього творчого портрета
митця.
Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр
Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного
повітового містечка Сосниці на Чернігівщині 10 вересня 1894 року у селянській
сім'ї.
Навчався Довженко у чотирикласній парафіяльній школі, потім у Сосницькому
міському чотирикласному училищі, і, закінчивши його на «відмінно», 1911 року
вступив до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читав,
малював, брав участь у виставках. В одному із сіл, неподалік від Глухова,
організовував етнографічний хор. У студентські роки Довженко заявляв про себе
як про людину мистецтва, демонструючи при цьому неабиякий талант яскравого просвітителя
і культурного діяча.
Після закінчення інституту з 1914 року вчителював. За розподілом Олександра
Довженка, як молодого фахівця, направили до другого Житомирського змішаного
вищого початкового училища, де довелося викладати фізику і природознавство,
географію та історію, навіть гімнастику. Втім, і при такому розмаїтті
навчальних дисциплін молодий учитель досить швидко завойовував дитячі серця.
У 1917 році Довженко переїхав до Києва, де спочатку продовжив вчительську
кар’єру, а невдовзі вступив на економічний факультет Комерційного інституту.
