Ліна Василівна Костенко народилася в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

 Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.

 Книги Л.Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали не буденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.

 Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим до сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка.

 На початку 60-х Л. брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 піддавалася критиці за „аполітичність", був знятий з плану знімання фільм за сценарієм К. „Дорогою вітрів". 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба в дусі погромної березневої зустрічі М.Хрущова з діячами літератури й мистецтва („Ми проти мирного співіснування в сфері ідеології") сказав: „Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко". Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

 1963 з друкарні знімають книжку віршів „Зоряний інтеґрал", книжка „Княжа гора" знята з верстки. Фільм за сценарієм Ліни Василівни і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники" — про українських поетів, які загинули на війні, знятий у 1964, - на екрани не вийшов. Він був так перероблений під ... Читати далі »

Максим Тадейович Рильський (український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч) народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Рильський Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського й княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базиліянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915 — 1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

       Pильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у понад пал. скороченому вигляді 1926).

       У 1920-х роках вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

       Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВД у 1931 році, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

... Читати далі »

13 березня 2020 року - 60 років від дня народження Юрія Ігоровича Андруховича (1960), українського поета, прозаїка, есеїста, перекладача.

Ю́рій І́горович Андрухо́вич (нар. 13 березня 1960, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Кандидат філологічних наук. Живе і працює в Івано-Франківську.

Навчався в спеціалізованій школі №5 з поглибленним вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М.Горького в Москві (1991).

Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991–1995). Співредактор часопису текстів і візій «Четвер» (1991–1996). Віце-президент АУП (1997–1999).

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

Був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу («Бурлеск-Балаган-Буфонада»). В ієрархії Бу-Ба-Бу займає посаду Патріарха, звідки й походить прізвисько «Патріарх української поезії». Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.

У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991 році — за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників. Наприкінці 1980-х відомий, як активний діяч первісного, ліберально-демократичного Руху.

На початку 1990-х років разом з Ю.Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал «Четвер».

З 1991 року публікується у великих літературних журналах України.

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада& ... Читати далі »

25 січня – 40 років вiд дня народження Жанни Володимирівни Куя́ви, української письменниці, журналістки, літературного критика.

Жанна Володимирівна Куя́ва (25 січня 1980, с. Датинь Ратнівського району Волинської області) — українська журналістка, письменниця, літературний критик, екс-керівник кореспондентського пункту газети «Сім'я і дім» у Києві. Володарка спецвідзнак літературного конкурсу «Коронація слова 2012», «Коронація слова 2014», дипломант «Коронації слова 2013». Лауреатка Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея (2019). Членкиня Національної спілки журналістів України. Членкиня Національної спілки письменників України з березня 2015.

Життєпис

Народилася 25 січня 1980 року в селі Датинь Ратнівського району Волинської області. Через п'ять років з родиною переїхала до села Смолярі, що на Старовижівщині. Там закінчила дев'ятирічну школу, відтак — десятий клас Датинської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ратнівського району.

1995—1999 рр. навчалася у Володимир-Волинському педагогічному училищі (нині — коледж) імені А. Ю. Кримського.

Чотири роки, з 1999-го до 2003-го, працювала вчителем Любохинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ... Читати далі »

19 грудня – 60 років вiд дня народження Марії Василівни Матіо́с, української письменниці та політичного діяча.

Марія Василівна Матіо́с (19 грудня 1959, Розтоки, Путильський район, Чернівецька область) — українська письменниця (поет, прозаїк, публіцист). Народний депутат України VII, VIII скликання. Лауреат Національна премія України імені Тараса Шевченка (2005). Заслужений працівник культури України (2008). Почесний громадянин міста Чернівців (2008).

Марія Матіос корінна гуцулка з Буковини. Перші вірші надрукувала у 15 років. Випускниця філологічного факультету Чернівецького університету, вона пишається тим, що була серед тих, хто добивався присвоєння навчальному закладу імені «буковинського соловейка» — поета Юрія Федьковича.

За освітою — український філолог, за покликанням — добровільний народознавець.

Деякий час керувала Спілкою письменників Чернівецької області, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного «Буковинського журналу». 1992 року дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр´яна і Довгопол».

Має унікальне дослідження своєї родини, що корінням сягає 1790 року.

Живе в Києві.

Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством.

Марія Матіос має некоронований титул «найбільш плідної письменниці України».

Критика її називає як не «чортиком, що вискочив із табакерки», то «грант-дамою української літератури».

Автор збірок віршів: «З трави і листя», «Вогонь живиці», «Сад нетерпіння», «Десять дек морозної води», «Жіночий аркан».

Найбільшу популярність здобули її книжки: «Щоденник страченої», «Нація», «Бульварний роман», «Життя коротке» (2001), «Фуршет» від Марії МАТІОС» (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2005), «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006), «Нація. Одкровення» (2006), «Майже ніколи не навпаки» (2007), «Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофора Колумба.» Видавництво «Піраміда» (2008).

В 2007 році в російському видавництві «Братонеж» вийшли об´єднані під однією обкладинкою переклади «Нації» та «Солодкої Дарусі». Ця книжка має назву «Нация», перекладена О. Мариничевою та С. Соложенкіним.

Переможець конкурсу «Книжка року 2008» в номінації «Красне письменство — Сучасна українська проза»: «Марія Матіос. Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофора Колумба.» Видавництво «Піраміда».

Гран-прі та перше місце конкурсу «Коронація слова 2007» за роман «Майже ніко ... Читати далі »

29 серпня, поточного року, українці вперше офіційно відзначатимуть День пам’яті загиблих захисників України.

Відзначати День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, 29 серпня постановив президент Володимир Зеленський. Цю дату було обрано, оскільки 29 серпня 2014 року – день, коли на Сході України загинула найбільша кількість українських військових. До того ж, у цей час саме поспіли соняхи, але збирати їх було складно, адже в серпні 2014 року в цих соняхах, зокрема, тривали бої й залишалися загиблі українські захисники. Тому сонях – символ скорботи за загиблими на Донбасі українськими воїнами.

Джерело:

https://www.unian.ua/society/10664775-sonyahi-skorboti-zavtra-v-ukrajini-vpershe-oficiyno-vidznachatimut-den-pam-yati-zagiblih-zahisnikiv-video.html

Всесвітній день книголюбів спочатку з'явився в Америці, але незабаром у нього з'явилися прихильники в інших куточках світу. Любов до читання у різних народів культивується по-різному, але традиція зберігається. Тому є кілька книжкових свят міжнародного статусу. Нині цей день відзначають поети, письменники, літератори, книгарні, друкарні, видавці і читачі. Адже саме для останніх створюється книга. Хтось в цей день дарує нову книгу близьким або собі коханому, хтось просто виділяє час на читання в спокійному місці, а хтось пише сам.

Джерело:

https://znaj.ua/society/252247-9-serpnya-yake-sogodni-svyato-istoriya-i-tradiciji

День фотографа за традицією відзначається 12 липня — це день святої Вероніки, яка вважається покровителькою фотографії.

Свята Вероніка, згідно з Біблією, подала Ісусу, що йде на Голгофу, тканину, щоб він міг стерти піт з обличчя. На цій тканині закарбувався образ Христа. Майже два тисячоліття тому, коли винайшли фотографію, Римський папа оголосив цей день Всесвітнім днем фотографа.

Перша фотографія була зроблена в 1826 році французом Жозефом Нисефором Ньепсом, і називається «Вид з вікна». Час зйомки тривав 8 годин. Відомо, що перші фотографії були чорно-білими. Перші кольорові фотографії з’явилися ще в середині XIX століття, причому для їх створення використовувалися три камери — на кожну встановлювали світлофільтр (червоний, зелений і синій), а потім з’єднували зображення.

Джерела:

https://ukr.media/culture/312888/

https://ukr.media/culture/312887/

http://myplanet.com.ua/?p=18433

Історія фотографії:

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Фотограф