День Конститу́ції України — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України в 1996 році.

      День Конституції України — єдине державне свято, що встановлено власне Конституцією: «Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.»

У червні 1996-го депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію. Це сталося на п'ятий рік після проголошення незалежності. Народні обранці працювали усю ніч з 27 на 28 червня — загалом безперервно 23 години. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 парламентарів.

Основний закон нової вільної України, насамперед, задекларував ті демократичні перетворення, що відбулися. Він не лише своїм змістом, а самим фактом свого існування перекреслив авторитарне минуле та дав початок новій історії України.

Зі святом вас !

http://uk.wikipedia.org/wiki/День_Конституції_України

http://zapysy.com.ua/news/190.html

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

День молоді — свято України. Відзначається щорічно в останню неділю червня відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1994 року N 323/94 «Про День молоді».

Свято встановлене «На підтримку ініціативи молодіжних об'єднань і організацій України». 

 День молоді символізує юне начало, запал і невтомну енергетику молодої людини на шляху становлення її, як особистості. Це свято запалу та енергії, самоствердження і пізнання, натхнення і творчості, любові і романтики.

Юність і молодість – це прекрасні й пам'ятні етапи в житті кожної людини, крім того, це ще й особливий стан душі. Це час дерзань, пошуків, відкриттів і реалізації найсміливіших надій.

День молоді в Україні – одне з найбільш очікуваних свят серед молодих людей і, особливо студентів.

ДРУЗІ, з нагоди свята бажаємо Вам міцного здоров’я, успіхів у навчанні і роботі, творчої енергії, незалежних думок та сил, щоб втілити в життя все до чого прагне ваш розум, душа і тіло.

http://vv-hotel.com/index.php?page=89

http://uk.wikipedia.org/wiki/День_молоді

Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. і стрімке просування німецьких військ вглиб радянської території поставили керівництво НКВС-НКДБ СРСР перед необхідністю термінового вирішення питання щодо подальшої долі політв’язнів, які утримувалися в тюрмах, розташованих неподалік західного кордону. Зокрема, на 10 червня 1941 р. у тюрмах УНКВС по Рівненській області утримувалось 1687 в’язнів, з них у тюрмах №1 та №4, м.Рівне – 896, у тюрмі №2, м.Дубно – 738, у тюрмі №3, м.Острог – 53.

Відступаючи перед нацистами влітку 1941-го, радянська влада знищила у в’язницях на території Західної України, за різними оцінками, від 9 до 20 тисяч людей. Згодом знищення в’язнів тривало в центральних і східних регіонах.

 Одна з перших масових екзекуцій у рамках так званого «розвантаження тюрем» відбулася саме 23 червня 1941-го у в’язниці Луцька. Архівні документи свідчать, що станом на 10 червня у тюремному відділенні управління НКВД у Волинській області утримувалося 2117 ув’язнених: здебільшого активісти ОУН, священики, інтелігенція. У доповідних записках начальнику тюремного відділення зазначалося, що у зв’язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти звільнили малолітніх, «указників» і засуджених за дрібні злочини. Всього 84 особи. Решту розстріляли з кулеметів та закидали гранатами.

Винищення в'язнів на Рівненщині, відбулося  у червні 1941р. Це були масові розстріли органами НКВС та НКДБ політичних в'язнів у Дубенській в'язниці № 2 протягом 24-25 червня 1941 року. Відповідно до радянських документів призначалось до страти 320 політичних в'язнів. 24-25 червня 1941 року в Дубенській в'язниці № 2 було вбито і поранено понад 230 в'язнів. За німецькими документами та свідченнями було страчено понад 400 в'язнів, як по політичних так по інших статтях. Згідно з публікаціями у липні 1941-го у бельгійській пресі та «Краківських вістях» у Дубенській в'язниці № 2 було вбито 527 осіб.

Детальніше за посиланнями:

http://museum.rv.gov.ua/news/2020/06/24/do-richnici-rozstriliv-u-dubenskij-vyaznici-chervn/

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/kryvavyy-slid-nkvd-rozstrily-politychnyh-vyazniv-v-zahidnoukrayinskyh-tyurmah-u-1941-roci

22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни.

Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття.

Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території. Через це Україна найбільше потерпіла, як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.

Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України - Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл. Неменьш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в'язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель.

Цього дня вшановується пам’ять всіх тих, чиє життя було покалічено і зруйновано у тій страшній війні.

День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни — день пам'яті в України. Відзначається щорічно 22 червня, у день, коли німецька армія вторглася на територію СРСР/УРСР. Встановлений напередодні 60-ої річниці початку німецько-радянської війни 1941-1945 рр., війни в історії українського народу, яка забрала життя кожного п’ятого співвітчизника (всього ж загинуло понад 25 млн. радянських громадян).

День встановлено в Україні «…з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час німецько-радянської війни ... Читати далі »

Друзі!

Вітаємо Вас зі святою Трійцею!

Нехай це свято надихає всіх вас на добрі справи, наповнює серця любов'ю до ближніх, дарує кожному сімейний затишок і добробут, несе щастя, мир  і впевненість у майбутньому.

З повагою,  колектив бібліотеки.

     Миколайчук Іван Васильович (1941-1987) народився 15 червня в селі Чортория Чернівецької області.

     34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.

     Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років минулого століття. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. "Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко" — казав про Миколайчука великий Параджанов.

     В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок  "націоналіст".

     Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно.

     Народився в селі Чортория Чернівецької області.

     В 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської.

     1965 року Закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).

     У кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики "Двоє". В гарному обличчі, тонкій усмішці та приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна непомітити якоїсь таємниці, недоказаності, глибини — тих рис, які ляжуть через 2-3 роки в основу феномена особистості великого актора.

     Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі "Сон" та Івана Палійчука у "Тінях забутих предків" одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка "Тіні забутих предків", яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука.

     А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам'ятовувався в більшості картинах. Запам'ятовувався навіть тоді, коли йому, по суті, й не було чого грати, але Іван Миколайчук "витягував" роль завдяки своїй особистості і вмінню створити образ майже з повітря, створити його з нічого. Реальний і міфічний, ніжний і жорстокий, багатоликий і багатоманітний, в головній ролі чи в епізодичній, він міг внести у кінострічку щось неповторне, своє, те, що не виходило в інших. Про феномен Івана Миколайчука свідчить бодай те, що кожен український фільм з його участю відрізняється від тих, де він не знятий. "Коли б нині запитали, чи міг би інший актор зіграти роль Івана Палійчука в "Тінях забутих предків", я б відповіла б: "Ні-ні! Тільки Миколайчук!" Інакше то був би інший фільм, і було б все інше" — говорить Лариса Кадочнікова, та сама Марічка з "Тіней…".

     Іван Миколайчук відзначався допитливістю, прагненням до акторських вирішень. Ці риси допомогли акторові стати самобутнім митцем. Так, у фільмі "Комісари", він зіграв комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражав глядачів, примушував співпереживати і вірити. Картина ця стала помітним явищем у нашому кіноматографі, вона ж довела, що Іван Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

     Він не задовольнявся тою міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гірш від сусіда. Іван Миколайчук уособлював яскравого романтика, націленого на вертикальний рух — вгору, ввись! З фільму "Білий птах з чорною ознакою" (1971 р.) починається нова сторінка у творчості Івана Миколайчука-актора — він стає ще й сценаристом.< ... Читати далі »

10 червня 2021 року - 70 років від дня народження Василя Миколайовича Шкляра (1951), українського письменника, журналіста, політичного діяча.

Василь Шкляр − один з найвідоміших, читаних і «містичних» сучасних українських письменників, «батько українського бестселера». Його біографія сповнена пригод і романтики – їх Шкляр переносить і на сторінки своїх книг…

Народився Василь Миколайович 10 червня 1951 року під волоським горіхом у Холодному Яру (село Ганжалівка Лисянського району Черкаської області). 1963 року родина переїхала до міста Звенигородка, де 1968-го закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу.

Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довший час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах "Ранок" та "Дніпро". На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва "Дніпро" та заступника голови Національної спілки письменників України.

Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман "Золотий бабай" та "Коронація слова", лауреат премії "Золоте перо", міжнародної премії "Спіраль століть", австралійської премії "Айстра", премії Ліги українських меценатів "Ярославів Вал" та ін. Улюблена літературна відзнака Шкляра – "Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів".

2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман "Чорний Ворон" ("Залишенець"), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника.

Згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору "Чорного Ворона" було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману "Чорний Ворон".

Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози "Перший сніг" (1976), "Живиця" (1982), "Черешня в житі" (1983), романи "Праліс" (1986), "Ностальгія" (1989), "Ключ" (1999), "Елементал" (2001), "Кров кажана" (2003), "Залишенець" ("Чорний Ворон", 2009) та ін.

Сьогодні Василя Шкляра називають батьком українського бестселера. Кожен його роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві. Тираж "Чорного Ворона" уже сягнув за 150 тисяч. Культовий роман "Ключ" нещодавно витримав десяте видання. Постійно перевидаються романи "Елементал", "Кров кажана".

Письменник володіє вірменською мовою, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя "Тарас Бульба", за що "удостоївся" брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.

... Читати далі »

Вознесі́ння Господнє (Вше́стя) — вознесіння Ісуса Христа на небо, яке відбулося через 40 днів після Воскресіння Господнього. В християнстві ця подія відзначається великим святом, яке завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні — його відзначають на сороковий день після Великодня, і воно має збігатися з четвергом. З цього приводу народне прислів'я каже: «Не прийдеться в середу Вшестя». Згідно з християнським вченням після воскресіння Христа через сорок днів Бог забрав його на Небо, хоч до цього Він ходив по землі. Це останній день, коли можна вітатися словами «Христос воскрес!». Опісля Вшестя це вже заборонялося, бо у храмах ховають плащаницю.

На сороковий день після воскресіння Ісус Христос явився учням у Єрусалимі і сказав, щоб вони очікували Святого Духа, який буде їхнім помічником у проповідуванні Євангелія. Він доручив їм іти в усі кінці землі, щоб проголошувати Добру Новину про спасіння і хрестити людей «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». На Оливній горі Ісус поблагословив своїх учнів і почав возноситися на небо. Учні, зачаровані видивом, дивились у небо, поки хмара на закрила Христа. Й з’явились тоді два ангели в одежах білих та мовили: «Чого стоїте отут і на небо дивитесь? Ісус, який від вас був узятий, так само прийде».

Радісними поверталися учні до Єрусалима. З надією і вірою очікували зшестя Святого Духа. Та учні розуміли, що Учитель, хоч і вознісся на небо, не покинув їх, Він завжди перебуватиме з кожним, хто промовляє Його ім'я.

Тож вітаємо Вас зі святом. Божого Вам благословення.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Вознесіння_Господнє

http://www.sviato.in.ua/voznesinnya_rel.php

http://archiv.orthodox.org.ua/page-2155.html

Всесвітній день велосипеда. Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/72/272.

Свято було засновано ООН в 2018 році (резолюція 72/272), в честь надійного і екологічно чистого виду транспорту. З цього приводу в організації розробили Проект загальноєвропейського генплану стимулювання велосипедного руху. Таку ініціативу в ООН підтримали 56 держав.

Ініціатором заснування свята став соціолог Лешек Сібільський. Юнаком Сібільський входив у національну збірну Польщі з велоспорту, тож не дивно, що саме він став популяризатором велосипеда та засновником свята. Співавторами документу виступили 56 країн світу. Зрештою Генасамблея ООН, підтверджуючи унікальність, давню історію і багатофункціональність велосипеда, підтримала цю ідею.

Історія Всесвітнього дня велосипеда

Велосипед як вид транспорту з'явився майже 200 років тому. У 1818 році німецький професор барон Карл фон Дрез запатентував перший двоколісний самокат. Пізніше багато виробників почали випускати свої версії цього транспорту. У 1830-их роках Коваль Кіркпатрік Макміллан вперше спроектував велосипед з сідлом і педалями, схожий на сучасний.

У 1990-их роках велосипед став популярним видом транспорту в Європі. Але до недавнього часу власного свята винахід не мав. Лише у 2018 році Генеральна Асамблея ООН заснувала нове свято Всесвітній день велосипеда, а датою вибрала 3 червня.

Традиції Дня велосипедистів.

Кращий спосіб відзначити це свято - відправитися в поїздку або велопробіг, приїхати на роботу на велосипеді, або орендувати цей транспорт для прогулянки. Їздити на велосипеді не тільки приємно, але і корисно, адже це зміцнює серцево-судинну систему, знімає стрес і допомагає скинути зайву вагу. Сьогоднішнє свято - хороший привід навчитися кататися на велосипеді, якщо ви ще не вмієте.

До цієї дати приурочують різні велопробіги та змагання, відкривають нові маршрути, організовують благодійні поїздки. Також в День велосипеда підіймаються питання захисту навколишнього середовища, оскільки цей транспорт вважається дуже екологічним.

Джерела:

https://www.unian.ua/lite/holidays/sogodni-vsesvitniy-den-velosipeda-2021-tradiciji-ta-istoriya-svyata-11441071.html

https://np.pl.ua/2020/06/s-ohodni-vsesvitniy-den-velosypeda/

«Міжнародний день захисту дітей» (англ. «International Children's Day» ) - Святкується щорічно 1 червня. Був заснований в листопаді 1949 року у столиці Франції місті Парижі рішенням конгресу Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році.

Крім цього дня дітям присвячені «Всесвітній день дитини» (20 листопада) і «День захисту дітей Африки» (16 червня).

1 червня - одне з найстаріших міжнародних свят. Рішення про його проведення було ухвалено Міжнародною демократичною федерацією жінок на спеціальній сесії в листопаді 1949 року.

Перший Міжнародний день захисту дітей був проведений в 1950 році. ООН підтримала цю ініціативу і оголосила захист прав, життя і здоров’я дітей одним з пріоритетних напрямів своєї діяльності.

В Україні День захисту дітей встановлено відповідно до Указу Президента України від 30 травня 1998 року № 568/98 і відзначається щорічно, також 1 червня.

Міжнародний правовий документ, у якому закріплені гарантії прав дитини – це Конвенція про права дитини. Він поєднав у собі високі соціально – моральні та правові норми міжнародного стандарту й педагогічні основи спілкування дорослих і дітей.