День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно, в День пам'яті жертв голодоморів перші особи держави відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні.

До 2008 року церемонія відбувалася перед пам'ятним знаком на Михайлівський площі, однак, після відкриття Національного меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, була перенесена туди.

О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

            Запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

В Указі сказано: «На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю: Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначати щороку у четверту суботу листопада ».

У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Українсь ... Читати далі »

Жінки-активістки всього світу з 1981 року відзначають 25 листопада як день проти насильства. 17 грудня 1999 Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (International Day for the Elimination of Violence against Women) (Резолюція 54/134).

ООН запропонувала урядам, міжнародним організаціям і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.

У посланні Генерального секретаря зазначається: «Насильство щодо жінок заподіює невимовні страждання, горе родинам, від якого страждають і старий, і малий, і доводить громади до зубожіння. Воно не дозволяє жінкам використати всі свої потенційні можливості, обмежує економічний ріст і підриває розвиток ».

Історичною передумовою Дню стала подія, що сталася в 1961 році в Домініканській Республіці. За наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухильо (Rafael Trujillo) були по-звірячому вбито три сестри Мірабал (Mirabal sisters), які були політичними активістками.

Біла стрічка є символом проти всіх форм насильства над жінками, збереження материнства, а також використовується в усіх схожих випадках. В останні роки її існування поступово стає відомим у дедалі більшій кількості країн.

Якщо говорити про окремих країнах, то в Канаді щорічно 6 грудня відзначається Національний день пам'яті і дій проти насильства над жінками (National Day of Remembrance and Action on Violence Against Women) на згадку про події Монреальського погрому (Montreal Massacre) 1989 року, коли 14 жінок були ізольовані і по-звірячому вбиті. У цей день у Канаді проходять нічні чергування, політичні дебати та інші заходи, спрямовані на ліквідацію насильства над жінками.

СКАЖІМО, НІ НАСИЛЬСТВУ ЩОДО ЖІНОК!

День визволення України від фашистських загарбників — свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.

Назва цього популярного в народі свята говорить сама за себе. Захист своєї Вітчизни від зазіхань з боку тих, хто час від часу намагається загрожувати державним засадам будь-якої країни - свята справа. Вона вимагає від людей сміливості, честі та відваги, дуже часто величезної самопожертви і колосальної самовіддачі.

     День захисників і захисниць України – свято на честь національних героїв, які віддали життя за свою Батьківщину. Це день, коли вітають військових в погонах, сильних, хоробрих і відважних чоловіків.

     З радянських часів День захисника вітчизни відзначали щорічно 23 лютого. Після розвалу СРСР на території багатьох країн колишнього Союзу, у тому числі і в Україні, дата святкування не змінилася. Довгий час українських чоловіків і військових вітали взимку.

     Однак останні події початку 2014-го року і неоголошена війна Росії проти України змусили переглянути багато поглядів українського суспільства. Відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 806/2014 від 14-го жовтня 2014-го року в Україні, з метою вшанування мужності і героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій та перемог українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві і на підтримку ініціативи громадськості, встановлено нове свято - «День захисника України», у 2021 році Президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» № 1643-ІХ, який парламент ухвалив 14 липня 2021 року. Згідно із законом, назва свята «День захисника України», яке щороку відзначається 14 жовтня, змінюється на «День захисників і захисниць України». Документ сприятиме гендерно збалансованому висвітленню ролі військовослужбовців у захисті нашої країни та належному вшануванню воїнів обох статей. Адже багато жінок нарівні з чоловіками беруть участь у захисті суверенітету й територіальної цілісності України. День захисників і захисниць України​​​ відзначається в  День українського козацтва та в день одного з великих православних свят запорізьких козаків - «Козацька Покрова» («Покров Пресвятої Богородиці»). 

     З 5-го березня 2015-го року День захисника України став неробочим днем. За відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України №2187 в цілому проголосували 244 народних депутата Верховної Ради України.

... Читати далі »

14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці, в нашій державі відзначається День українського козацтва.

З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці, зокрема, мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Окрім того, на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, що обирала гетьмана, визначала, як козацтву жити далі. Тому символічно, що це свято встановлене Указом Президента № 966/99 від 07.08.1999 р. припадає саме на цю дату.

У документі, підписаному Леонідом Кучмою говориться: «Враховуючи історичне значення і заслуги українського козацтва в затвердженні української державності і істотний внесок в сучасний процес державного будівництва, ухвалюю встановити День українського козацтва». І справді неможливо знайти у минулому України якесь інше явище, що б так глибоко і різнопланово вплинуло на історичну долю всього українського народу, як українське козацтво.

Цього дня у православних церквах відправляють служби, молебні, у тисячах міст України відбуваються святкові гуляння, фестивалі, кінні перегони, козацькі паради та змагання. Вперше українські козаки згадуються наприкінці XV століття, коли вони почали оселятися на землях Подніпров'я, нижче за дніпровські пороги. Козацтво постійно поповнювалося утікачами з різних земель України (хоч були серед них і представники інших народів), які з тих чи інших причин залишали місця свого проживання. Певний час козаки жили за рахунок воєнної здобичі у боротьбі з турками і кримськими татарами. У першій половині XVI століття кількість їх ставала все більшою, і з напіввійськового промислу козацтво перетворювалося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися і усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і звичаї. У XVI столітті українське козацтво утворило свій центр - Запорозьку Січ, що була столицею значною мірою незалежної військової республіки. У XVII столітті козацтво запорозьке, реєстрове вже утворило провідну верству українського народу і склало основу української держави, що постала 1648 року з початком Визвольної війни під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького. Козацький адміністративно-військовий устрій був поширений на значну частину України. 3 козацької старшини утворилася нова українська аристократія. Новий устрій проіснував на українських землях до кінця XVIII століття, а військові козацькі формування - до I-ї половини XIX століття. Цікаво, що святкування Дня українського козацтва збігається зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Окрім того, споконвіку на свято Покрови Пресвятої Богородиці в Україні відбувалася Велика рада, яка обирала гетьмана, визначала, як козацтву жити далі.

http://www.tneu.edu.ua/university/museum-of-university-history/191-14-zhovtnya-den-ukrayinskogo-kozactva.html

http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=152659

http://kinderlibrary.wordpress.com/2011/10/14/14-жовтня-день-українського-козацтва/

http://www.sviato.in.ua/den_kozatstva.php

Вітаю усіх українців, які відчувають себе козаками!< ... Читати далі »

14 жовтня - Покро́ва Пресвято́ї Богоро́диці — християнське і народне свято, відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками).

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земне, людське, але небесне й могутнє заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми постійно мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої допомоги й опіки, проти якої не може встоятися жодна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Пречистої Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого українського народу днем великого вияву любові і вдячності для Пресвятої Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем». В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки - пора наймасовіших шлюбів в Україні.

Історія відзначення свята

Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття, при князеві Андрії Боголюбським, який і збудував першу на Русі Покровську церкву — на річці Нерль біля свого загородного замку Боголюбове. Перші монастирі на честь Покрови Богородиці виникли в Північній Русі — Звєрін Покровський в Новгороді (12 ст.) і Покровський в Суздалі (1364). На території України найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця.

У Росії свято окрім того пов'язане з певними історичними подіями Середньовіччя. На Покров 1552 року армія царя Івана Грозного здобуло Казань. На честь цього у Москві постав величний храм Покрова, що на Рву. На Покров 1618 року російська армія князів Ф.Мстиславського і Д.Пожарського героїчно відбила нічний штурм міста польско-запорізським військом принца (і обраного царя) Владислава і гетьмана Сагайдачного. Оскільки це була єдина перемога московитів над поляками і запорожцями, але вона відстояла престол Михаіла Романова, то вражені цар і його вельможи відразу звели у своїх московських маєтках «по обету» декілька дерев'яних Покровських церков — в Покровському-Рубцові (цегляна з 1619—1626), в Мєдвєдкові (цегляна з 1635—1640), в Ізмайлові (цегляна з 1676—1682) і в Філях (цегляна з 1693)

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці деякими невипадково вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.

Прикмети на Покрову

... Читати далі »

Українська Повстанська Армія – збройно-політична формація, що діяла в Україні у 1942–1950-х роках.

УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.

Утворення Української Повстанської Армії.

22 червня 1941 року вибухнула німецько-радянська війна. Відступаючи, червоні війська чинили масу злочинів. В’язнів розстрілювали, виколювали очі, відрізали носи, вуха, розпорювали животи, по лікті рубали сокирою руки, шкіру дерли пасами і посипали сіллю, вирізали язики, розпинали на стіні, живцем варили у казанах, годували людським м’ясом. Приблизна кількість жертв  – 40–50 тис. чоловік.

Не дивно, що певна частина українського населення прихильно поставилася до німецької армії. Водночас лідери ОУН розуміли, що Берлін може зайняти стосовно української проблеми ворожу позицію. Тому було вирішено якнайшвидше проголосити утворення Української Держави.

30 червня 1941 року у Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили відновлення Української Самостійної Держави. На акт 30 червня 1941 року німці прореагували вороже. !5 вересня 1941 року гестапівці схопили С. Бандеру і Я. Стецька. Тоді ж було заарештовано близько 300 членів ОУН, 15 керівних діячів цієї організації розстріляно.

Німці не обмежилися тільки фізичним знищенням членів ОУН, вони почали застосовувати масовий терор проти українського народу. Німецька поліція спалила село Кортеліси на Волині (убито 2 тис. чол.), село Кам’янки (3 тис. чол.), село Цупань (4 тис. чол.). Майже 3 тис. мирних жителів знищили гітлерівці в Берестечку.

Становище українців, які перебували в румунській зоні окупації, було не легшим. Диктатор Румунії І. Антонеску заявив: «Мені байдуже, що ввійдемо в історію як варвари...».

Така політика викликала справедливий спротив українського народу. У багатьох місцях вибухали стихійні бунти проти загарбників. Поставлено питання про необхідність створення українських збройних сил.

Місцем народження УПА стали північно-західні землі. Чому саме вони? Ще в 1936–1937 рр. тут з ініціативи військової референтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою «Вовки», які вели партизанську війну проти польських окупантів. Їх вважали попередниками УПА. Отже, населення Волині мало навики партизанської боротьби.

Перші збройні формування виникають стихійно у волинських і поліських лісах у 1941 році під такими назвами: «Поліська січ» (нею командував М. Боровець (Тарас Бульба)), «Поліське лозове козацтво». Пізніше ці військові об’єднання отримають спільну назву – Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями (бульбашами).

... Читати далі »

     Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904р виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет.

     1910р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала).

     Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

     1914р. І. Кочерга переїхав в Житомир.

     П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою.

     1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю».

     1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».

     1928р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.

     В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

     Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток.

     Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано.

     В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp.

     Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933).

    Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935р. в Запоріжжі й тільки після цього почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів.

     П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

     1934р. І. Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

... Читати далі »

В першу неділю жовтня - День працівників освіти. 5 жовтня – Всесвітній день учителів.

Установа цього свята відбулася Указом від 11 вересня 1994 року Президента нашої країни Леоніда Даниловича Кучми.

Восени ми відзначаємо День працівників освіти – свято, яке звільняє від буденності й допомагає осягнути найголовніше у житті. Кожен з нас згадує свого Вчителя – того, котрий долучив до книги, запалив іскорку знань, був старшим другом і порадником, кому ми зобов’язані своїми життєвими і професійними перемогами.

Ми схиляємо голови перед мудрістю і жертовністю освітянина – учителя, вихователя, викладача, майстра, зусиллями якого твориться майбутнє нашого краю, всієї нашої держави. Ви сумлінно виконуєте свій професійний обов’язок, вчите нашу юнь пізнавати нове і пам’ятати про те, якого ми роду.

В День працівників освіти мільйони школярів, дошкільнят, студентів, аспірантів поспішають щиро привітати своїх педагогів з їх професійним святом. Педагогам підносяться букети квітів з щирими удячностями за цю нелегку, самовіддану та іноді ще й дуже нервову працю.

Лунають цього дня поздоровлення також від голови України та від інших високопоставлених осіб.

Прийміть щиру вдячність за високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, добро і щедрість душі. Впевнені, що ви й надалі докладатимете зусиль задля утвердження заможної, духовно багатої України.

Особливо, щиросердно хочемо привітати працівників освіти Рокитнівщини. Бажаємо Вам, шановні освітяни, міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги. Хай вам щастить у всіх ваших починаннях!

КОЛЕКТИВ РОКИТНІВСЬКОЇ ЦСБ.

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U513_94.html

http://www.calendarium.com.ua/ua/den_pratsivnikiv_osviti

«Ми є. Були . І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами» ( поема «Меченосці»).

Іва́н Па́влович Багря́ний (справжнє прізвище: Лозов'ягін (також: Лозов'яга); 2 жовтня 1906, Охтирка — † 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

      Інші псевдоніми — Полярний, Дон Кочерга та інші.

      Справжнє ім'я — Іван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягін).

      Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра.

      У 1912—1916 pp. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі.

      У 1920 році він став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Усе це народжувало протест у душі Івана.

      У 1922—1926 pp. він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

      Протягом 1926—1930 pp. Іван навчався в Київському художньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він входив до попутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогиль-ний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фаль-ківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.

      У 1928р. І. Багряний написав роман у віршах «Скелька», де використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з'явилася друком збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляють тільки до портфеля НКВС. Того ж року він написав поему «Аве Марія», де в присвяті розмістив таке звернення: «Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор». Цікаво, що книжка вийшла в світ без усякого цензурного дозволу на те, до того ж з вказівкою неіснуючого видавництва «САМ». Поки справжні наглядачі зорієнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірників встигли розкупити. Зрозуміло, що подібний твір не міг залишитись непоміченим владою.

      У 1930р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька». Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики — «Ске ... Читати далі »