- Юля, скажи будь-ласка, чому ти обрала саме професію бібліотекаря, що вплинуло на твій вибір?

- Ще з самого дитинства книга в моєму житті відігравала важливу роль. Любов до читання мені прищепила моя бабуся, яка завжди перед сном нам читала казочку. Саме книга стала мені товаришем і помічником у житті, тому після закінчення школи я довго не думала яку професію маю обрати.

       - На твою думку у чому відмінність між колишнім бібліотекарем та бібліотекарем сучасним?

- В час новітніх технологій, коли наука так швидко розвивається, а комп"ютери і Інтернет заполонили все навколо, бібліотека, як осередок розумного, доброго та вічного, просто не має права не іти в ногу з часом, тому і напрямок та обсяг роботи бібліотекаря кардинально змінився. Стало трішечки важче прищепити молодим користувачам необхідність до читання, але головне те, що не змінилося саме призначення бібліотекаря - донесення до людей прекрасного.

- Чи задоволена ти своєю професією?

- Так, звісно! Мені дуже подобається моя робота, колектив, в якому я працюю та сам процес спілкування з користувачами. Особливо приємно бачити результати своєї роботи, коли вдається пробудити в душі людини, яка ніколи не читала інтерес до книги.

- Чим займаєшся поза роботою?

- Робота в моєму житті займає багато часу, але вдається і виділяти час для особистого життя. Я люблю проводити час з друзями, полюбляю фотографувати, спілкуюся в соц мережах також я захоплююся волейболом...ну і , звичайно ж читаю:)))).

            - Юля, дякую тобі за розмову. І хочу побажати, щоб з роками твій інтерес до професії тільки збільшувався. 

Спілкувалась Оксана Лісовець.

Бабій Олесь Йосипович (17 березня 1897, Середнє, нині Калуського району Івано-Франківської області — 2 березня 1975, Чикаго, США) — відомий український письменник та літературознавець. Писав під псевдонімом Хмелик.

Середню освіту здобув у Львові. Служив в австрійській армії, потім в УГА. Після стрілецького походу на Київ опинився в польському полоні, звідки йому вдалось утекти.

У Львові разом з В. Бобинським, Р. Купчинським та Ю. Шкрумеляком організував групу поетів-символістів.

У 1924—29 рр. здобув у Празі вищу освіту, ставши доктором літературознавства в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. У 1944 році емігрував за кордон.

Автор поетичних збірок: "Ненависть і любов" (1921 р.), "Поезії" (Львів, 1923 р.), "Перехрестя" (Львів, 1930 р.), "За щастя оманою" (Львів, 1930 р.), "Поживя" (1930), поеми "Гуцульський курінь" (Прага, 1927 р.), "Остання офіра цісареві" (Львів, 1937 р.), "Жнива" (Мюнхен, 1946 р.), "Повстанці" (Чикаго, 1956 р.), книги нарисів "Шукаю людину" (Львів, 1921 р.), повістей "Перші стежі" (Львів, 1937 р.), "Дві сестри" (Станіслав, 1938 р.), досліджень про М. Шашкевича, Ю. Федьковича, М. Федюшка, монографії "Микола Федюшко — Євшан" (Станіславів, 1930 р.).

Помер 2 березня 1975 року у Чикаго. 

http://www.pisni.org.ua/persons/1061.html

http://i-pro.kiev.ua/content/115-rokiv-vid-dnya-narodzhennya-ukrayinskogo-pismennika-olesya-babiya

Підготувала Оксана Лісовець

15 березня 2012 року в приміщенні районного Будинку культури відбулась підсумкова нарада за 2011 рік за участю клубних, бібліотечних та працівників музичної школи району.

З підсумками  за пророблений рік перед присутніми виступив начальник відділу культури райдержадміністрації  Ковальчук Олексій Сергійович. У своїй доповіді Олексій Сергійович докладно підсумував роботу закладів культури у 2011 році, наголосивши про вісі здобутки та недоліки.

... Читати далі »

Войтович В. М.

Пересопниця. Рівненський край: історія та культура.— Рівне: Видавець Валерій Войтович, 2011, — 816 с.: іл. ІБВИ 978-966-2016-14-7

Погоринський край — безпосередньо пов'язаний з Пересопницею. Пересопницьке Євангеліє — святиня українського народу — визначна пам'ятка української мови та книж­кового мистецтва XVI століття стало Божественним освяченням української народної мови, відтак первісним поштовхом, першопричиною для використання її в науково-літературній творчості і перекладах, стало служити не тільки для релігійної пропаганди, а й для просвіти та утвердження людської пам'яті, словесної творчості.

Пропоноване дослідження основане на багатому живомовному матеріалі. Для написан­ня книжки використані першоджерела, легенди, перекази, оповіді, спогади та авторські за­писи про 110 сіл і містечок історичного Погориння. Це наслідки багатьох експедиційних мандрівок і пошуків у рукописних архівах, працях самобутніх авторів, бібліотеках, музей­них сховищах. У книзі вміщено 2100 історичних фотокарток, більшість з яких раніше не друкувалися, та 414 світлин і малюнків, виконаних автором під час подорожей.

Для науковців, етнографів, фольклористів, краєзнавців, мистецтвознавців, усіх, хто ці­кавиться історією та культурою України.

"Людина, яка в час масової безграмотності, працю задля просвіти народу зробила девізом свого життя і залишилася вірною тому девізові”.
(М. Сумцов)

Українську літературу кінця ХІХ- початку ХХ століть, окрім невідомих письменників, репрезентувало й чимало обдарованих, менш знаних сьогодні постатей. До них належить і талановита українська поетеса і педагог Христина Олексіївна Алчевська.

Народилася письменниця 16 березня 1882 року в Харкові. Батько її- Олексій Кирилович — громадський діяч, людина передових поглядів- брав участь в українських просвітницьких гуртках; мати- Христина Данилівна — була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Атмосфера, в якій зростала майбутня поетеса, інтерес і любов її рідних до народного слова, обрядів, звичаїв виховали в ній естетичні смаки, визначили подальший шлях у житті. Х.О. Алчевська навчалася в Харківській жіночій гімназії, а згодом пройшла педагогічну підготовку на вищих педагогічних курсах у Франції, в Сорбонні (1902).

Свої перші вірші та оповідання десятирічна Христя помістила в рукописному журналі «Товарищ». Незабутнім для молодої Алчевської стало особисте знайомство з українськими письменниками: М. Коцюбинським, Лесею Українкою, В. Стефаником, М. Старицьким на урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903).

Із 1903 року Х. Алчевська працює в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки. Водночас вона робила перші кроки в нелегальній діяльності, спробувала створити український жіночий гурток. Дебютувала у листопаді 1905 року поетичним зверненням «До дітей мого краю» у газеті «Хлібороб». 1905 р. Христина Олексіївна працювала викладачем української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами, в яких відбилися настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувалися соціальна нерівність й національний гніт. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та ін.

Протягом 1907-1917 рр. у різних видавництвах вийшло дванадцять поетичних збірок Х.О. Алчевської, а саме: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів» (1914), «Сльози» (1915), «Встань, сонце!», «Мандрівець», «Грезы» (1916), «Пробудження» (1917). Перу письменниці належать такі глибоко психологічні прозові твори, як «На отлет», «На роковину», «Несвідомо», «Метелик», «Хлоя», «Одірвана гілка». До 50-ї річниці з дня смерті Т. Шевченка Христина написала поезію «Співець великий, син народу» та інші твори, що увійшли до її збірки «Вишневий цвіт». Остання збірка поетки «Clematis» побачила світ у 1922 р. Її першу збірку «Туга за сонцем» позитивно оцінив І. Франко. За висловом поета Христя Алчевська належала до того покоління українського письменства, яке започаткувало ХХ століття в нашій літературі «досить значним піднесенням духу, зростанням ентузіазму, зростом праці на різних полях, виясненням мети, консолідацією сил, небувалим досі загальним ож ... Читати далі »

В  Центральній районній бібліотеці читачам надається новий вид послуги - Пункт   Доступу Громадян (ПДГ)  – це інформаційний Центр, відкритий у бібліотеці, де громадяни мають можливість отримати інформацію органів державної влади та дізнатись, яким чином можна долучитись та впливати на законодавчий процес.

Ця мережа створена за проектом Української бібліотечної асоціації у межах  грантової діяльності з Програмою сприяння Парламенту України II . 

ПДГ у бібліотеці – це спеціально облаштоване безкоштовне комп’ютерне  місце з підключенням до Інтернету, де користувачі  можуть  самостійно  або з допомогою бібліотекаря отримати доступ до інформації влади будь-якого рівня. Користувачі бібліотеки мають змогу  знайти відповідь на різні болючі питання.

... Читати далі »

   Якби не було літературних премій та конкурсів, навряд чи існувало б поняття «відомий письменник». Чим більше титулів та нагород отримує літератор, тим охочіше його книжки друкують, читають та розкуповують. Тож премії – один зі шляхів «вийти в люди» для письменників, невідомих широкому загалу, та утвердитися і «примножити славу» для вже знаних.

В Україні щорічно вручається близько двох десятків премій, так чи інакше пов’язаних з літературною та письменницькою діяльністю. Не випадково більшість із них носять імена найвідоміших українських письменників – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Володимира Сосюри, Василя Стефаника. Крім них, існують також щорічні літературні конкурси, на яких відбувається нагородження найкращих творів та творців. Отож – «куди податися» письменнику?

Премія вручається у Всесвітній день книжки та авторського права – 23 квітня. Експерти газети «Друг читача» присуджують нагороду письменникам-початківцям, дебютні книжки яких стали помітним явищем у літературному процесі та здобули популярність серед читачів. Це єдина в Україні премія, яка вручається письменникам-дебютантам. Нагорода зовсім молода – вперше її вручили 2008 року письменниці Люко Дашвар за роман «Село не люди». 2009 року премію «Дебют року» отримав Антон Санченко за збірку «Баркароли». Лауреатом премії «Дебют року-2010» став Юрій Камаєв зі збіркою «Мед з дікалоном». Традиційну нагороду – пляшку молодого вина, розлитого у рік виходу дебютної книги та скарбничку для майбутніх гонорарів – письменнику вручили під час урочистого письменницького автопробігу до Всесвітнього дня книжки у Києві.

Як можна здогадатися з назви, це рейтинг книжок. Започатковано його було у 2000 році Центром рейтингових досліджень «Еліт-Профі» як благодійну акцію для просування українського книговидання. Тоді «Еліт-Профі» зробив перше експертне опитування щодо найпопулярніших секторів книжкового ринку. Експерти розподілили 235 кращих книжок, виданих в Україні, за 14-ма номінаціями, а результати рейтингу потрапили у пресу.

Наразі нагороду «Книжка року» вручають за 7-ма номінаціями: «Обрії» (Науково-популярна література та публіцистика), «Красне письменство» (Проза, поезія, драматургія), «Софія» (Гуманітаристика), «Минувшина» (Мемуари, біографії), «Дитяче свято» (Твори для дітей), «Візитівка» (Етнографія, фольклор) та «Хрестоматія» (Класика, літературознавство). Декілька років тому з’явилися номінації «Видавничий імідж року» та «Книжкова серія», а цього року організатори вирішили відзначати ще й авторів, чиї книжки увійшли до короткого списку два або більше разів. Найкраща книга серед усіх, які взяли участь у рейтингу, здобуває Гран-прі конкурсу. Переможці номінацій отримують дипломи.