Є письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі —
дуже важкій, іноді малопомітній, літературній роботі. Серед них, ніби айсберг,
височить постать чудової поетеси Наталі Львівни Забіли, чиє життя покладено на
олтар служіння Дитячій Музі.
Народилася
письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з
великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл
був багатим на яскраві постаті. Його засновник Петро Забіла (1580-1689) славний
не тільки рідкісним (особливо на ті часи) довгим віком, а й багатьма справами:
як борзнянський полковник у часи Богдана Хмельницького, як генеральний суддя в
адміністрації Івана Брюховецького, нарешті як 105-річний генеральний обозний.
Рідний дід Наталі — Пармен Забіла (1830—1917) — прославився як скульптор,
академік Петербурзької академії мистецтв, автор відомих творів: бюстів Т.
Шевченка, М. Гоголя, пам'ятника О. Герцену в Ніцці. Парменів дядько Віктор
Забіла (1808-1869) був відомим українським поетом-романтиком, другом Тараса
Шевченка, автором популярних пісень «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми
в полі». А Надія Забіла (1868-1913) — це не просто Наталчина тітка та дружина
видатного художника Михайла Врубеля (1856-1910), а й відома російська співачка
з чудовим лірико-колоратурним сопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій
врубелівській картині «Царівна-лебідь» (1900 р.).
Батьки Наталі
вчилися в художньому училищі Штігліца. Отже, дівчинка зростала в атмосфері
захоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, вплинуло на її
розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Т. Шевченка, і вже
в дитинстві пробувала писати вірші, казки, оповідання. Писала, як пізніше
зазначить Наталя Львівна, «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій
справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».
1917 року сім'я
переїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин Харківської
області. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати,
щоб якось вижити. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних
посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки
вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона дістала чимало
безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюкові
особистість. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичне відділення
Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори
для дітей, прозу та поезію. У 1924 році у кам'янець-подільській газеті
«Червоний кордон» був надрукований перший вірш Наталі, який мав назву «Війна —
війні».
Після закінчення
інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській
книжковій палаті.
У 1926 році
вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей —
оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».
Видавши 1928 року
віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо
стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять
книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її
щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів
юних читачів. У 1930 році вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже
десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше половини з
тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з
автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина
книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних
збірок поезії для дорослих.
...
Читати далі »
