Галина ЖУРБА (Галина Маврикіївна Домбровська, по чоловікові Нивінська) народилася 29 грудня 1888 р. в поміщицькому домі на Уманщині. Вихована в польській культурі, вже з юнацьких років нав'язала зв'язок з народом і повернулася до українства, що його віднайшла по лінії маминого роду Копистинських.

Писати почала ще в батьківському домі. Двадцятирічною студенткою почала і друкуватись за посередництвом літературознавця Андрія Ніковського, який підготовив і зредагував першу книжку оповідань Галини Журби "З життя”, що вийшла друком в 1908р. в Одесі. До цієї книжки увійшли три оповідання: "Солов'ї”, "Черешні” та "Ясний день”. Рецензії на це видання написали Іван Липа й Євген Чикаленко.

Журба переїхала у Київ і тут почала друкуватися в передовому на той час літературному журналі "Українська хата”; число "Української хати”, в якому було надруковане оповідання Галини Журби "Коняка”, підпало під цензуру. В 1919 р. вийшла друком друга збірка оповідань "Похід життя”.

Після визвольної війни Галина Журба разом з евакуацією уряду УНР переїхала у Польщу й опинилась у польському таборі полонених українських вояків у Тарнові, де написала сценічний етюд "Маланка”, що вийшов книжковим виданням в 1921 р. Поселилась на Волині, де присвятила час поширенню освіти між селянством, а далі переїхала до Львова, де продовжувала свою літературну діяльність. У Львові у видавництві "Батьківщина” були надруковані дві повісти, що їх темою була визвольна війна, а саме "Зорі світ заповідають” (1933) і "Революція йде” (1937); за першу повість письменниця була нагороджена премією Товариства Письменників і Журналістів.

Під час другої світової війни вийшов друком в Українському Видавництві сенсаційний роман "Доктор Качіоні” (1943). Війна змусила письменницю емігрувати, й вона через Німеччину переїхала в Америку, де поселилась у Філадельфії. Тут, живучи дуже вбого, написала дві книжки, що стали головним здобутком її літературної праці; це автобіографічна розповідь "Далекий світ”, що вийшла першим виданням в Буенос-Айресі в 1955 р., а другим в 1978 р. в Нью-Йорку, і роман на тлі історії "Тодір Сокір” (1967) як перша частина задуманої трилогії. Обі книжки — це картина життя отого "далекого світу”, з якого вийшла письменниця, коли упадав старий порядок з чужим панством і селянським бунтом, і в революції творився новий світ, в якому й Україна вимагала свого місця на землі. Ці два романи виносять Галину Журбу на перше місце між еміграційними письменниками та увійдуть у класику української літератури. Галина Журба посвятила багато уваги організації ОУП "Слово”, а ще активніше доп ... Читати далі »

Грицак В. М., Сичик О. В.

Село моє — душа моя. Літопис сіл Гориньград-І та Гориньград-ІІ Рівненського району Рівненської області. Історія. Факти. Сучасність. — Харків: ФО-П Залогін С. О., 2013. — 336 с.

 «Село моє — душа моя» — перше видання, яке присвячене літопису сіл Гориньград-І і Гориньград-ІІ Рівненського району Рівненської області. У книзі подано повний літопис життя цих населених пунктів у контексті найважливіших подій української і європейської історії, розкрито біографії відомих осіб, уродженців цих сіл.

Книга «Село моє — душа моя» багато ілюстрована, значний відсоток використаних у виданні архівних фотографій та репродукцій опубліковано вперше. Авторами книги та до­слідниками минулого сіл стали уродженці Гориньграда-І і Гориньграда-ІІ народний депутат України, генерал-лейтенант міліції і державний діяч Василь ГРИЦАК та учитель вищої кате­горії (вчитель-методист) Оксана СИЧИК.

Україна: Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.) / Верховна Рада України; заг. ред. В. О. Зайчука; відп. ред. Г. П. Скопненко; упоряд. В. І. Гапотченко. — К.: Парламентське видавництво, 2012. — 784 с.

 У довіднику «Україна. Адміністративно-територіальний устрій» відображені зміни, які відбулися з часу видання у 1987 році попереднього довідника «Українська РСР. Адміністра­тивно-територіальний устрій», що знайшло своє підтвердження у нормативно-правових актах (Указах Президії Верховної Ради і Постановах Верховної Ради Української РСР, Постано­вах Верховної Ради України), повідомленнях про зміни в адміністративно-територіальному устрої України, оприлюднених у бюлетені Верховної Ради України «Відомості Верховної Ради України».

Станом на 1 січня 2012 року наведені відомості про Автономну Республіку Крим, області, міста Київ і Севастополь, райони, міста обласного, республіканського Автономної Республіки Крим і районного значення, селища міського типу, міські, селищні, сільські ради, їхні центри і підпорядковані їм населені пункти, рік віднесення до категорії міст і селищ міського типу, адміністративне значення населених пунктів; алфавітні покажчики районів, міст, селищ міського типу, список міст, що мають районний поділ; алфавітний покажчик населених пунктів; алфавітні покажчики нових і старих найменувань; алфавітний покажчик населе­них пунктів, знятих з обліку у зв'язку з включенням їх у межі міст і селищ міського типу або об'єднаних з іншими населеними пунктами, а також з виїздом або переселенням жителів; подано перелік та зміст нормативно-правових актів і повідомлень з адміністративно-терито­ріального устрою, опублікованих у бюлетені «Відомості Верховної Ради України» після 1 січня 1987 року.

Призначений для працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, науковців, а також для широкого кола читачів.

Книгу в користування можна взяти в читальному залі бібліотеки.

Мелетій Смотрицький (світське ім'я — Максим Герасимович; *1577 — †27 грудня 1633) — письменник, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов. Автор «Граматики слов'янської» (1619), що систематизувала церковнослов'янську мову. Автор ідеї про відродження православ'я в слов'янському світі на базі Московського царства.

Мелетій Смотрицький народився у сім'ї руського (українського) письменника-полеміста Герасима Смотрицького, або у містечку Смотрич, тепер смт. Дунаєвецького району Хмельницької області, або у м. Кам'янець-Подільський цієї ж області. Навчався в Острозькій школі, потім (1594–1600) — у Віленській академії; слухав лекції в Лейпцизькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Імовірно, за кордоном одержав учений ступінь доктора медицини.

У 1601 році мешкав у маєтку Соломирецьких під маєтком, де навчав молодих князів. Близько 1608 року прибув до Вільного (Вільна), де, ймовірно, викладав у братській школі. Під псевдонімом Теофіл Ортолог 1610 року надрукував свій видатний полемічний твір «Тренос» («Θринос»). Приблизно в 1615–1618 викладав церковнослов'янську та латинську мови в Київській братській школі, був одним з перших її ректорів. У 1616 виходить його переклад староукраїнською мовою «Євангелія учительного… Калиста». У 1618 повернувся до Вільна, де в Святодухівському монастирі постригся в ченці під ім'ям Мелетій.

1619 року у м. Єв'ї (Вевіс) біля Вільна вийшла друком його славнозвісна праця «Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма». Деякі біографи Смотрицького пишуть, що він у 1617–1620 роках склав лексикон (але жодних слідів словника не збереглося), раніше (1615 року) у Кельні опублікував граматику грецької мови. Брав участь у написанні «Букваря языка славенска», надрукованого 1618 року в Єв'ї.

1620 року висвячений на архиєпископа полоцького, єпископа вітебського й мстиславського. Після цього видав низку антиуніатських творів, за що зазнав переслідувань польських властей.< ... Читати далі »

Данило Юрійович Харов’юк - український письменник-новеліст, громадський діяч, який писав твори про життя гуцульської бідноти початку ХХ століття.

Життєво-творчий шлях Д.Харов’юка був недовгий. Народився він 25 грудня 1883 р. в селі Підзахаричі, Вижницького повіту, в Карпатах. Закінчив Чернівецьку учительську семінарію, в якій українську мову і літературу викладав відомий український письменник О.Маковей, він помітив у Д. Харов’юка потяг до літературної творчості й радив йому писати новели та оповідання з гуцульського життя.

Змалечку виявляв інтерес до всього, що його оточувало, а тому сотні запитань сипались з маленьких вуст до всіх, з ким він спілкувався. Сусіди пророкували йому велике майбутнє, щасливу долю на многії літа.

Любив в свята та неділі ходити до церкви, слухати оповіді старших про видатних опришків Олексу Довбуша, Мирона Штолюка та їхніх побратимів, знав напам’ять багато легенд, пісень про цих людей, сам їх виконував не раз і мріяв разом з однолітками стати таким, як вони.

Наука давалась йому легко. Старався ретельно виконувати домашні завдання, прислухався до всього, що йому говорили на уроках. Не любив пропускати заняття, незважаючи ні на які причини. Щодня, взявши торбу з нехитрим харчем, - кулешем, квашеним огірком, бобами, а часом яйцем чи чуженицею, йшов стежками разом з однолітками в дощ, сніг чи сонячний день до нового, незвіданого в царстві науки.

Здавши вступні іспити, почав навчатися у семінарії. Йому дуже пощастило, бо в той час викладав в учительській семінарії Осип Маковей – відомий український письменник, дослідник творчості Юрія Федьковича

Після закінчення семінарії Д. Харов’юк з 1905 по 1914 р. працював учителем у карпатських селах Розтоки, Іспас-Велике Поле та ін..

... Читати далі »

     Спиридон Гнатович Кравчук народився 23 грудня 1938 року у селі Крилів Корецького району. В шкільні роки перечитав багато наукових та літературних праць із історії України, Рівненщини, по крупинах збирав відомості про минуле свого краю. Згодом почав навідуватися до місцевих архівів, архівних установ Києва і Львова, де перебирав гори матеріалів із цієї тематики. Тривалий час працюючи у Гощанському районі на журналістській ниві та в органах місцевого самоврядування, Спиридон Кравчук одночасно вів ще й глибокий краєзнавчий пошук. До цієї справи він залучив широке коло дослідників минулого із різних населених пунктів району. Як керівник районної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців Спиридон Кравчук всіляко сприяв і допомагав в організації та подальшій роботі музеїв і музейних кімнат (велику пошукову та виховну роботу ведуть ці осередки краєзнавства у районному центрі, Липках, Горбакові, Вовкошеві, Русивлі, Бугрині, Симонові, Тучині, інших селах).

        Працюючи у редакції районної газети "Рідний край" СКравчук заснував тематичну краєзнавчу сторінку і систематично готував до цього місцевих краєзнавців.

        Журналіст за фахом і з багаторічним стажем СКравчук не новачок на літературній ниві. Ним написані повісті "Триволя", "А пам'ятаєш, брате", "Зрадник", багато новел і гуморесок. В 2006 році вийшов друком роман-дилогія "Пекуча сльоза". Цей публіцистично-пригодницький роман - не тільки гірка оповідь про долю двох синів дбайливого невтомного господаря-хуторянина Андрія Москальчука, вивезеного з села Тудорів (нині Федорівка, Гощанського району) на спецпоселення до "білих ведмедів", а й багатьох інших людей нашого краю, хто пережив війну і післявоєнні репресії.

        На основі конкретних фактів з буття, порівняно невеличкого села, автор прагнув відтворити реальну картину періоду німецької окупації та повоєнні роки, згадавши багатьох учасників тих подій.

        Високе і світле почуття патріотизму починається з любові до рідного краю, до міста чи села, де з'явився на світ, де зробив перші кроки на землі. До цих роздумів повертаєшся коли читаєш нове історичне дослідження Спиридона Кравчука та його доньки Олесі "Перехрестя вождя Божа". В книзі є підзаголовок "Історія Дорогобузького Погориння в нарисах", який не лише вказує на тему, але й на жанр і особливості твору.

... Читати далі »