Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [669]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [923]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [22]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [138]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [88]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1110
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


П`ятниця, 29.03.2024, 09:59ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Архів матеріалів
« 1 2 ... 144 145 146 147 148 ... 184 185 »

Народився 20 грудня 1953 року в селі Городище Шепетівського району Хмельницької області. Український поет і журналіст. Після Городищенської восьмирічки і Серединецької середньої шкіл у 1975 році закінчив філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту. Працював учителем Глиннівської середньої школи Рокитнівського району Рівненської області, заступником директора школи. З 1980 року трудиться на журналістській роботі в Рокитному, Острозі, Рівному, в обласній телерадіокомпанії. Нині - завідувач відділу художніх програм Рівненської обласної державної телерадіокомпанії, автор і ведучий популярних радіопередач "Перевесло", "У дзеркалі слова", "Недільна світлиця".

Окремими виданнями вийшли збірки поезій "Криниця дня" (1992), "Мамина грамота" (2001), "З немовлятком слова" (2003), "Кетяги зажурених калин" (2003), "На острівку твоєї доброти" (2005), "Громниця" (2006), "Ожинові очі" (2008), "Коли трава вигуляла" (2008), "Копитентний керівник" (2009). Микола Береза є лауреатом багатьох міжнародних та Всеукраїнських фестивалів телевізійних і радіопрограм, член Національної спілки письменників України, делегат V з'їзду письменників України.

        Рішенням ради Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України та Демидівської райдержадміністрації в 2008 році за книги "Громниця" та "Очі ожинові" поету Миколі Березі була вручена висока відзнака - літературна премія імені Валер'яна Поліщука.

Збірка поезій М. Берези "Очі ожинові" - це поезія високої проби, звучне й вагоме слово, що торкається глибоких душевних струн читача, відкриває широкий і змістовний внутрішній світ ліричного героя. До таких належать вірші "Регочуть халамидники-вітри...", "Прийшов у гості дощ...", "Як гілка на вітрі", "Юний кортеж", "Чуже вінчання", "Над Жулянами хмари в'янули" та інші. Мудрою життєвою філософією сповнені рядки вірша "Я не вірю..". Вони приваблюють задушевною сповіддю, відвертістю, злетом творчої думки, і зрештою реалістичним підсумком: "Я не вірю в щастя випадкове - Все закономірно у житті..."

        Хвилює, зачаровує своєрідна мандрівка у минуле в "Острозьких сонетах". У них бринить легкий смуток за непорочним почуттям юності, яке вже ніколи не повернеться, ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 594 | Додав: WWWWW_W | Дата: 20.12.2013 | Коментарі (0)

     Микола Григорович Філянський належить до тих письменників першої третини ХХ ст., постаті яких довгий час відсувалися за лаштунки, "призабувалися" або й умисне замовчувалися в історії розвитку літературного процесу.
     Мико́ла Філя́нський (* 19 грудня 1873, Попівка — †  12 січня 1938, Київ) — поет, прозаїк і музейний діяч; геолог.
 
Біографічні відомості.
     Народився в селі Попівка на Миргородщині, син священика. Закінчив геологічний відділ фізико-математичного факультету Московського Університету (1899). Одночасно з Університетом вчився в художній студії В. Сєрова та архітектурній майстерні професора Шехтеля. У 1906–1917 роках працював на Уралі як геолог.
     Після Жовтневого перевороту у 1918 році М. Філянський повернувся в Україну. Завідував агрошколою в с. Яреськи на Полтавщині, працював у лісництві в с. Сорочинці.

Репресії.
     Попри те, що Микола Філянський своєю творчістю, громадсько-культурною діяльністю після 1917 року засвідчив лояльність до Радянської влади, видав публіцистичну книжку про будівництво Дніпрогесу, опублікував чимало цінних праць із геології, проблем мистецтва, у час розгнузданого сталінського терору він зазнав переслідувань.
Категорія: Подія дня | Переглядів: 631 | Додав: WWWWW_W | Дата: 18.12.2013 | Коментарі (1)

Творчість Валерії Врублевської пов′язують з такими видатними особистостями, як Крушельницька, Кобилянська, Цвєтаєва. Усі вони стали героями її творів. Її п′єси з успіхом ставилися в Радянському Союзі і за рубежем. Тільки її п′єса «Кафедра» йшла у 80-ті роки більш ніж в 40 театрах країни, в тому числі на сцені Київського театру російської драми вона витримала 300 аншлагів. А фільм «Повернення Батерфляй» за її сценарієм увійшов у число 100 найкращих кінострічок України.

Народилася Валерія Василівна в Житомирі 19 грудня 1938 року. Читати навчилася в п′ять років з газет. Книжок до війни не бачила взагалі. На горищі старого будинку знайшла дитячі книжки з малюнками. Як згадує письменниця: «… З тієї хвилини до мене прийшло відчуття, що немає більшого щастя на світі ніж читати і писати».

По закінченні школи поступила в Житомирський геодезичний технікум. У 18 років вийшла заміж за викладача політекономії технікуму Віталія Врублевського, в 19 народила сина. Після того як технікум було переведено в Ярунь Нов.-Волинського району, сім′я переїхала за місцем нової роботи чоловіка. Згодом чоловік закінчує в Києві аспірантуру і стає викладачем Київського університету. Валерія вступає до університету на філологічний факультет, який успішно закінчує в 1968 році. Після закінчення аспірантури працює старшим науковим співробітником Київського філіалу інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

В ці ж роки починається її письменницька діяльність. Коли вийшла її перша дитяча книжка «Перстень» (1969 р.), чоловік, знаючи її суперечливий характер, радив писати тільки для дітей. Але вона жила протиріччями, властивими художнику. Чоловік в ті роки займав високу посаду в апараті В. Щербицького. Її вважали вдачливою, їй заздрили. Але за зовнішнім благополуччям завжди приховувався якийсь надлом.

Сьогодні Валерія Врублевська авторка книг: «Перстень» (1969), «Несподівані мандри» (1974), роману-біографії «Соломія Крушельницька» (1986), романів і ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 696 | Додав: WWWWW_W | Дата: 18.12.2013 | Коментарі (0)

Богачук Олександр Теофілович (народився 18 грудня 1933 року у с. Сокіл, нині Рожищенського р-ну Волинської обл.) - український поет.

Закінчив (1958) Луцький педагогічний інститут (нині Волинський Національний університет). Працював на Волині: у районній газеті, старшим редактором обласного управління у справах преси. Від грудня 1985 - очолював Рівненську обласну організацію Спілки письменників УРСР. Автор шести поетичних збірок та кількох десятків популярних естрадних пісень.

        Помер у Луцьку 18 травня 1994 року. Похований на міському цвинтарі у м. Луцьку.

        Десятки мелодій на слова Олександра Богачука створили Г.Майборода, А.Горчинський, В.Верменич, А.Пашкевич.

 

Джерела:

http://www.pisni.org.ua/persons/158.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/Богачук_Олександр_Теофілович

http://uaestrada.org/poeti_pisnjari/bohachuk-oleksandr

Категорія: Подія дня | Переглядів: 565 | Додав: Ксюша | Дата: 17.12.2013 | Коментарі (0)

Дмитро Андрійович Головко народився 17 грудня 1933 в селі Піски Бобровицького району Чернігівської області — український поет і прозаїк.

Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1958).

Працював в газетах «Київський комсомолець», «Київська правда», «Молодь України», двотижневику «Театрально-концертний Київ» (головним редактором), видавництвах «Молодь», «Радянський письменник», «Український письменник».

Він є автором книжок поезії: «Плем'я робітниче», «Зелена вісь», «Снага», «Просіка до обрію» (1986, «Радянський письменник»), «Два корені веселки», «Непочата вода», «Присмак брунки березневої», «Млиновеє коло»; повісті «Вогонь папороті», книги афор та оповідань «Журбина криниця» (2003, Український письменник); книги афор та образків «Хто і як завдає марноти?» (Київ, 2010); книг для дітей «Як окрайчик біг за хлопчиком», «Про Петрика, Кодика та його сестричок-перфострічок», «Телеграма», «Поштарська сумка», «Мандри Червоної Кульки», «Рахівничка», «Помста за Кенді» (2012).

Дмитро Головко був співорганізатором і є постійним членом журі літературно-мистецького районного конкурсу імені Павла Тичини «Добридень тобі, Україно моя!», що проводиться в Бобровицькому районі Чернігівської області.

Є членом Національної спілки письменників України (з 1974), членом приймальної комісії Київської міської організації НСПУ.

Лауреат премії імені Павла Тичини.

 

Джерела:

http://ukrainka.org.ua/node/571

http://uk.wikipedia.org/wiki/Головко_Дмитро_Андрійович

Категорія: Подія дня | Переглядів: 660 | Додав: Ксюша | Дата: 16.12.2013 | Коментарі (0)

Ластівка Корнило (1893–1975) — український поет, прозаїк, фольклорист, етнограф.

Псевдонім і криптонім: Вернигора-Вірленко, К. Л.

З біографії.

Народився 17 грудня 1893 р. у с. Горошівці тепер Заставнівського р-ну Чернівецької області. Закінчив теологічний факультет Чернівецького університету (1922), був священиком у селах Буковини. Почав друкуватися ще в студентські роки у чернівецьких і львівських виданнях, згодом у часописі «Українське слово» (Париж). Наприкінці Другої світової війни потрапив до Відня і там продовжив етнографічно-фольклористичну і літературну діяльність. Помер 17 грудня 1975 р. у Відні (Австрія).

Творчість.

Автор нарисів і повістей «Відірвані листки» (1968), праці «Північно-буковинські гагілки» (1936), монографії «Основи українських календарних обрядів» (за життя не друкувалася).

Окремі видання:

Ластівка К. Відірвані листки. - Буенос-Айрес: Наш клич, 1968. − 111 с.

Ластівка Корнило // Українські письменники діаспори: Матеріали до біобібліографічного словника /Авт.-укл.: О. Білик, Г. Гамалій, Ф. — Погребенник. — К., 2007. — Част. 2. — С. 3-4.

Джерела:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Ластівка_Корнило

http://goroshivtsi.at.ua/news/kornilo_lastivka_pismennik_publicist_gromadskij_dijach/2010-09-13-77

Категорія: Подія дня | Переглядів: 672 | Додав: Ксюша | Дата: 16.12.2013 | Коментарі (0)

Олексій Гаврилович Крилов (* 15 грудня 1913, Могильов, Білорусь, за іншою версією у Дніпропетровську — † 1991, Дніпропетровськ) — український дитячий поет, який творив російською мовою. Класик дитячої літератури XX сторіччя.

Біографія.

Народився в родині юриста. Початкову і вищу освіту отримав у Дніпропетровську — закінчив Національну металургійну академію України. Після війни працював слюсарем, механіком, інженером. Згодом отримав посаду літпрацівника в місцевій періодичній пресі. Тоді ж починає писати перші байки і знаходить перших прихильників. Сатиричні публікації Олексія Гавриловича в пресі зробили йому неабияку славу на Дніпропетровщині і за її межами — у 1948 разом з делегацією дніпропетровських письменників Крилов поїхав до Москви, де його байками зацікавилися журналісти «Комсомольської правди». Зі зміною керівництва СРСР у 1965 році, Крилова звільнюють з посади голови видавництва «Промінь», він переносить інфаркт.

1960-го року виходить його магнум-опус — дитяча книга «Кот Василий». Вірші «Кот Василий», «Сверчок», «Козёл Мефодий», «Хрыбрый заяц» і досі читають та люблять українські та російські діти. Загальний тираж книжок Олексія Гавриловича перевищує 9 мільйонів примірників — вони були перекладені німецькою та польською мовами.

У 1987 році, намагаючись підвісити віконний карниз, Крилов впав і сильно пошкодив хребет. Ще чотири роки письменник хворів і терпів нестерпний біль. Помер 1991 року.

 

Джерела:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Крилов_Олексій_Гаврилович

http://pedpresa.com.ua/blog/novyj-krylov-yakyj-perezhyv-i-stalina-i-vidlyhu-i-zastij.html

http://filosof-50.ucoz.ru/publ/3-1-0-123

Категорія: Подія дня | Переглядів: 656 | Додав: Ксюша | Дата: 13.12.2013 | Коментарі (0)

Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець, нині райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах, з 1921p. — живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — "Гарту”, "ВАПЛІТЕ”, "Пролітфронту”.

 Цикли памфлетів М. Хвильового — "Камо грядеши?”, "Думки проти течії”, "Апологети писаризму”, полемічний трактат "Україна чи Малоросія?” сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925 — 1928 pp.). Ці публіцистичні твори (а також його роман "Вальдшнепи”) викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

 Перші поетичні збірки М. Хвильового — "Молодість” (1921), "Досвітні симфонії” (1922), поема "В електричний вік” (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Ефремов, Ол. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів "Сині етюди” (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк — головний герой однойменної новели — лише в своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в своїй цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті. Для чекіста — головного героя новели "Я (Романтика)” — такий конфлікт постає в своїй особливій гостроті: в ім'я абстрактної ідеї, в ім'я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства, в такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це — сповідь героя, розповідь від першої особи. Взагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози — це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.

 Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, "українському буржуазному націоналізмі”, "намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської”. В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933p.


Джерела:
Категорія: Подія дня | Переглядів: 838 | Додав: WWWWW_W | Дата: 12.12.2013 | Коментарі (0)

Борис Грінченко (1863 — 1910) був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Этнографические материалы, собранные в Черниговской й соседней с ней губерниях»), педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф. Письменника шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники.

Народився Борис Дмитрович Грінченко (псевдоніми В. Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б., Вартовий П. та ін.) 9 грудня 1863р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської області) у збіднілій дворянській родині. У 1874 — 1879рр. він вчився у Харківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув'язнення Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовується вчителювати. За винятком 1886 — 1887рр., коли Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881 — 1894). Місцями його педагогічної діяльності були Села Введенське Зміївського повіту, Нижня Сироватка (нині Сумщина), Олексіївка, де він протягом шести років вчителював у приватній школі відомої просвітительки X. Д. Алчевської.

У 1894р. Грінченко переїздить до Чернігова. Тут, працюючи у губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним з керівників нелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницею М. Загірньою упорядковує музей української старовини В. Тарновського.

З 1902р. Грінченко живе в Києві. У 1905р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906р. — журнал «Нова громада»; того ж 1906р. стає керівником київського товариства «Просвіта».

В останні роки життя, з настанням реакції, посилюються переслідування Грінченка властями. Письменник зазнає недовгочасного арешту. Жандарми доводять до смерті його дочку — революціонерку Настю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще в шістнадцять років у харківській в'язниці, Грінченко виїздить на лікування до Італії і там 6 травня 1910р. у місті Оспедалетті помирає. Похований письменник на Байковому кладовищі у Києві.

 

Творчість Бориса Грінченка

Літературну діяльність розпочав у 80-тих роках 19-го століття. Грінченко автор близько 50 оповідань («Чудова дівчина», 1884; «Сама, зовсім сама», 1885; «Олеся», 1890; «Украла», 1891; «Дзвоник», 1897 та ін.), повістей («Соняшний промінь», 1890; «На розпутті», 1891; «Серед темної ночі», 1900; « Під тихими вербами», 1901), збірок поезії («Пісні Василя Чайченка», 1884; «Під сільською стріхою», 1886; «Під хмарним небом», 1893 та ін.). Історичній темі присвячені драми: «Серед бурі» (1897), «Степовий гість» (1897), «Ясні зорі» (1884–1900). Грінченко перекладав твори Фрідріха Шіллера, Йогана-Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго, та ін. Грінченко впорядкував і видав у трьох книгах «Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (т.т. 1-3, 1895-99). Йому належать цінні збірки народної творчості «Пісні та думи» (1895), «Думи кобзарські» (1897), «Веселий оповідач» (1898) та ін. Плідно працюючи в галузі народної освіти. Грінченко свої педагогічні погляди виклав у працях: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906) та ін. Грінченко боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив ряд шкільних підручників, серед яких «Українська граматика», «Рідне слово».

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 676 | Додав: Ксюша | Дата: 09.12.2013 | Коментарі (0)

Мистецтво є складним, багатогранним явищем. Воно охоплює всі види творчості – театр, кіно, музику, живопис, архітектуру та інші. Вони розвиваються як єдиний комплекс і органічно входять у життя народу протягом усієї історії людства. Воно відображає його смаки та вподобання, поняття про красу, морально-етичні норми й у своєму загальному значенні виступає «як ідеологія життєтворення».

     Мистецтво – особлива галузь, яка підпорядкована своїм законам. Основна його мета – естетичне освоєння матеріального світу. Митці своїми творами формують  естетичні погляди людини, активно впливають на її емоції, думки й почуття. Вони беруть участь у формуванні нової моделі українського світобачення, нових естетичних вимірів духовності і сприяють усвідомленню органічного єднання глибино національного та загальносвітового мистецьких процесів.
Цитата:    «Життя коротке, мистецтво – вічне».
                                                                              Гіппократ.
 
     Віртуальну виставку можна переглянути за посиланням http://roklibr.at.ua/index/bagatogrannij_svit_ukrajinskogo_mistectva/0-201 ... Читати далі »
Категорія: Подія дня | Переглядів: 599 | Додав: WWWWW_W | Дата: 06.12.2013 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2024 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов