Гавриленко Володимир Никифорович  (1905-­1995) письменник, прозаїк, публіцист .

    Народився 15 серпня (2 серпня за старим стилем) 1905 року в Херсоні, в родині  агронома. 1923  року закінчив політикопедагогічні  курси. Працював учителем  початкової  школи, далі перебував  на  комсомольській  і профспілковій  роботі. Навчався  у 1929—  1932  роках на  літературному факультеті Харківського педагогічного інституту  профосвіти, створеного на  базі  Харківського університету. Водночас  працював  секретарем журналу «Наймит», в якому було надруковане його перше оповідання «Іван  Рудик».

     Керував  літературною групою «Трактор» (засновано 1930 року). У 1930—1934  роках редагував  літературний  журнал  «Трактор». Автор книги  «Портрети друзів»  (1935) та роману «Щирість» (1941).

     Під час  війни  перебував  у армії як  військовий кореспондент і працівник армійських, а потім фронтової газет. У творчості письменника переважає зображення  героїчного подвигу народу, що захищав  свою Батьківщину. Нариси, написані  письменником на фронті, увійшли до збірки «Безсмертя» (1943). Героїзм молоді в часи  війни змалював у повісті «Москвичка Тоня» (1945).

    Про мужність  та  героїзм Гавриленка на  війні свідчать нагороди: орден  Вітчизняної війни  2­-го ступеня, медалі «За оборону Кавказу», «За  перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» та інші.

    Працював у газетах  і видавництвах, з  1946  по  1954  рік. Видав твори  «Хто  дорогий для мене», «Коли приходить щастя» —  про радянську молодь.

     На тему казок Максима Горького письменник написав лібрето  балету «Данко»  (композитор В.Нахабін). Балет  поставлено  1948  року на  сцені Харківського театру  опери та  балету імені Миколи  Лисенка.  Низку творів письменника  перекладено  російською мовою.

    Член Спілки письменників України з 1941 року.

    Помер у березні 1995 року в Харкові.

Джерела:

http://www.library.kherson.ua/dovidnyk/pdf/a-g/havrylenko.pdf

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80

... Читати далі »

    Іван Смолій — український письменник, творець різновидного літературного жанру. Народився 14 серпня 1915 р. в с. Михновиць, повіт Турка на Бойківщині серед мальовничої природи зелених Карпат.

    Почав свій письменницький шлях 1937 р. надрукуванням кількох поезій в літературно-мистецькому часопису «Назустріч» й оповідання «Зустріч» у львівському щоденнику «Новий час» та «Кар’єра будівничого» у щоденнику «Діло». Першою його книжкою була п’єса «Життя на вазі». Друкована того ж року 1939 повість «Гранатові історії» не появилася через воєнні події.

    Хвилі Другої світової війни перекинули його з родиною в Західнуу Німеччину, де 1947 р. в Реґензбурзі вийшла його перша збірка оповідань «Дівчина з Вінниці».

    З переїздом до США його праця розгортається буйніше, появляються його твори: «Кордони падуть» (1951), збірка оповідань «Манікени» (1956), опісля збірка оповідань «Зрада» (1959).

    У Видавництві часопису «Свобода» в Нью-Джерзі, з яким І. Смолій довгі роки тісно співпрацював, друкує не тільки свої прозові твори, але і статті на літературно-критичні теми. У «Свободі» була частково друкована повість «У зеленому підгір’ї» (1960).

    І. Смолій був головним редактором часопису «Народна Воля», офіційного органу Українського Братського Союзу, належав до Спілки Українських Письменників у екзилі «Слово» й Спілки Журналістів Америки, публіцист, есеїст, літературний критик, фейлетоніст (Максим Булька), автор повістей, оповідань, нарисів, п’єс, фейлетонів і ряду статей на політичні і літературні теми включно з творами для молоді — «Сонцебори».

    Творчість Івана Смолія здобула чимало признань, відзначень і нагород. У1981—1982 рр. двічі здобув нагороду його останній роман «Неспокійна осінь» (1981).

    Творчість Івана Смолія відзначалася не лише мистецькою формою і непересічним талантом, але твори були просякнуті любов’ю до своєї землі, любов’ю до українського народу з чітким виявом соборності. У його творах він відображував великі духовні вартості та моральні чесноти української людини.

    Помер Іван Смолій 24 лютого 1984 р. в м. Ютика недалеко від Нью Йорку, США, де його й поховано.

    Із-за життєвих обставин пришилося жити поза межами України, одначе він присвячував свої творчі сили землі свого кореня.

Джерела:

http://ukrlitera.ru/index.php/literatura/327-2013-02-04-07-18-13

https://uk.wikipedia.org/wiki/Смолій_Іван

     Микола Іванович Карпенко народився 14 серпня 1925 р. в с. Воронькові на Київщині в сім’ї хлібороба.

     В 1943—1950 рр. служив у Радянській Армії, учасник Великої Вітчизняної війни. Працював у районній та обласній пресі, був редактором у видавництвах «Каменяр», «Карпати». Кілька років очолював Івано-Франківську письменницьку організацію.

     Вірші друкує з 1950 р. Перша збірка поезій «Стежками юності» побачила світ 1960 р. Творчі інтереси поета визначаються звершеннями і турботами його покоління, якому випало пройти нелегкі фронтові дороги, брати участь у відбудові поруйнованого фашистами народного господарства, чесною працею зміцнювати Вітчизну і відстоювати мир на планеті. Успішно виступає він і в ятнрі гумору та сатири (кн. «Особиста каланча Гаврила Квача», 1963, 1972; «Скорочений Ціцерон», 1982).

     Основні збірки: «Невідправлені листи» (1965), «Озброєна муза» (1970), «Перевесло» (1975), «З висоти поля» (1978), «Дієслово» (1980), «Блискавиці» (1984), «Вибране» (1985).

    Після 1990 р. виходять нові книжки «Двоє з листопаду», «Благовіст», поетичні переспіви «Велесової книги» та біблійних книг — Йова, Еклезіаста, Ісаї, псалмів та приповістей Соломонових та ін. Він також автор ряду віршованих книг з Історії України («На Перуновій обмілині», «Шапка Мономаха», «Заступила чорна хмара та білую хмару»…), зокрема і з часів князювання Володимира Великого та Володимира Мономаха.

    2003 написав поему-роздум «Отаман Черпак», присвячену односельцю Іванові Черпакові — командиру Вороньківської сотні, що в лютому 1919 дала  ... Читати далі »

    Волошина А. М.

    Миттєвості життя / А. М. Волошина. - Рівне : Волин. обереги, 2015. - 88 с.

     У своїй восьмій поетичній збірці “Миттєвості життя”, звертаючи увагу на рух часу, на миттєвості одного дня, авторка намагається вповільнити час, щоб іще раз озирнутися на минуле і прочитати його як книгу пізнання самої себе. В своїх віршах вона закликає до непростих роздумів про прості істини, в яких якраз і розкриваються ті моменти буття, на які ми звертаємо увагу через призму своїх особистих страждань і тому не в змозі правильно збагнути, - що коїться і що робити?..

     Рано чи пізно людина через стрімкі промені роздрібненого на часточки внутрішніх страждань часу потрапляє в зону колосальної пере­оцінки своєї істотності та якихось особистих поміркувань своєї внут­рішньої світобудови. Через терно­вий вінець пошуків, знаходжень та болючих втрат вона зненацька помічає таємну тишу навколо себе. Вона починає підбирати слово для цього нового стану. І врешті решт знаходить лише одне відповідне формулювання, - самотність. Та сама самотність, яка замість довгоочікуваного спокою приводить людину до глибинного хвилювання. Та сама однина, яка боїться подальших жит­тєвих втрат і разом із тим чекає нових неприємних змін.

    Як правило, більшість із тих, хто проходить подібний іспит життя, дуже швидко втрачає життєві орієнтири і починає з образою дивитись на всіх і вся. Цей процес дуже болючий і майже безповоротній. І тільки креативне ставлення до дійсності та вогонь творчої натури здатні пробитися із цієї темряви забуття до світу вічності і невимовної радості. Тільки їм, - таким людям, людям творчим та змістовним, - на всіх стежинках свого особистого життя під силу приймати до всього бідоносного філософську позицію і легко рухатися в паралельному руслі до звершення своєї великої мети.

    В контексті вищесказаного хотілось би звернути вашу увагу на збірку віршів-роздумів Анни Михайлівни Волошиної під неоднозначною назвою «Миттєвості життя». В них якраз і розкриваються ті моменти буття, на які ми звертаємо увагу через призму своїх особистих страждань і тому не в змозі правильно збагнути, - що коїться і що робити? Дивно те, що власне таким людям як вона немовби відкри­вається спосіб бачити не саму проблему, а її сутність, і суть ця прихована в швидкому часовому русі. А помітити це може не кожен.

    В своїх вільно римованих творах вона підштовхує нас до свободи мислення. Лише там вона вбачає шлях до істинної свободи від залежностей сьогодення. В них вона намагається розповісти про те, що надія має право на існування: розмовляючи з осінню, вона просить її стати подругою, а не формою її особистого життя. Піднімаючи болючі соціально-політичні питання, вона призиває на допо­могу здоровий людський глузд та надію на спасіння. Розпо­відаючи про біль людської душі, їй вдається вийти на світло правди і звідти скерувати наше сприйняття реаль­ності на прикмети добра і правди Божої. Звертаючи увагу на рух часу, на миттєвості одного дня, вона намагається вповільнити час, щоб іще раз озирнутися на минуле і про­читати його як книгу пізнання самої себе. В своїх віршах вона закликає читача до непростих роздумів про прості істини. Вона нагадує про те, що час спливає, а далі - серйозна відповідь за все і потрібно думати: як відпові­дати?.. Адже ми мікронно торкаємося реальності і змушені проживати кожен день як останній...

    Хочеться побажати Анні Михайлівні якомога довше перебувати на цій творчій ниві і власне ... Читати далі »

    Миха́йло Євдоки́мович І́вченко ((9 серпня) 1890, Никонівка Чернігівської області — †16 жовтня 1939,Владикавказ, Осетія) — український письменник.

Біографічні відомості

     Михайло Івченко народився в с. Никонівка Прилуцького повіту (нині Срібнянський район Чернігівської області) в сім'ї селянина. Про свій родовід письменник згодом напише так у спогадах: «Батьки мої походять із козаків, із тих недобитків давньої гетьманщини, що по всіх змаганнях тихо посіли собі сотнями на землі хліборобствувати». І, немов віщуючи грядущі звинувачення, відповість своїм запопадливим опонентам: «Деякі спритні критики з цього дрібного факту хотіли б зразу залучити мене до куркулів. Але мені доведеться їх прикро розчарувати. В батька мого було 9 десятин землі на 9 душ родини. Отже, як не мудруй, а далі звичайнісінького середняка не дістанешся».

     Закінчив церковнопарафіяльну, потім учительську школу. За розповсюдження  ... Читати далі »

    Рекомендую книгу Володимира Лиса «Століття Якова». Ця книга наближує до реальності.

Віта Чубик.

     Запрошуємо до читання нового номеру журналу «Viva» число 13. «Viva» - це кращий журнал про зірок. Журнал вміщує історії про зіркові жяття, поради щодо відпочинку, краси та здоров’я… Також у номері зіркові інтерв’ю (Катя Осадча, Макс Барских), нова рубрика «Знамениті українці» (Катерина Білокур)…

    Журнал знаходиться у фонді читального залу бібліотеки.

ЦІКАВОГО ЧИТАННЯ!

    ДРУЗІ, 06 серпня об 11.00 годині  в читальній залі нашої бібліотеки відбудеться презентація книги «РУСЬ-УКРАЇНА. ФАКТИ І СЕНСАЦІЇ», наших земляків Анатолія Герасимчука, Григорія Таргонського.

Відвідавши презентацію Ви:

   - Познайомитесь з цікавим письменником;

 - Почуєте багато цікавої та корисної інформації;

- Приймете участь у  автограф-сесії.

Чекаємо на Вас.

Наша адреса:

вул. Піонерська, 2а

    Гранецька В. Л.

    Мантра-омана / Вікторія Гранецька. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. — 240 с.

    Єва пішла проти власної природи та зробила все, щоб стати закінченим стервом. Вдень вона живе для власного задоволення, а вночі поринає у світ химерних марень. Місце зустрічі з незнайомцем, якого вона зве Ловцем Снів, незмінне — це дах хмарочосу. І одного разу його запрошення стрибнути вниз подіяло. Єва повертається додому, але це вже не вона, а її привид, і з’ясовує, що в помешканні вона не сама...

Книгу в користування можна взяти у фонді абонементу.

ЦІКОВОГО ЧИТАННЯ.

    Дяченки М. та С.

    Печера: роман / М. та С. Дяченки; пер. з рос. О. Негребецького. — Харків: Фоліо, 2012. — 316 с.

    Дія роману Марини та Сергія Дяченок «Печера» відбувається в місті, в якому нема злочинів і замків на дверях. Ідеальний варіант суспільства? Так, але тільки на перший погляд. Тому що свідомість мешканців цього міста розділена. Удень вони живуть у реальності, яка регулюється звичайними нормами і правилами. А вночі до їх «послуг» Печера — світ поза свідомості, який наповнений дивними і жорстокими створіннями. Прокидаючись зранку, мешканці міста розуміють, що у світі Печери вони реалізують усі свої потаємні бажання, які заборонені у світі реальному. Але де проходить межа між світами? І чи є вона взагалі?..

    Як завжди, Дяченки, майстерно підкоряючи захоплюючим сюжетом, ставлять перед читачами філософські питання, відповідь на які кожен повинен знайти сам...

Книгу в користування можна взяти у фонді абонементу.

ЗАХОПЛЮЮЧОГО ЧИТАННЯ.