Миха́йло Євдоки́мович І́вченко ((9 серпня) 1890, Никонівка Чернігівської області — †16 жовтня 1939,Владикавказ, Осетія) — український письменник.
Біографічні відомості
Михайло Івченко народився в с. Никонівка Прилуцького повіту (нині Срібнянський район Чернігівської області) в сім'ї селянина. Про свій родовід письменник згодом напише так у спогадах: «Батьки мої походять із козаків, із тих недобитків давньої гетьманщини, що по всіх змаганнях тихо посіли собі сотнями на землі хліборобствувати». І, немов віщуючи грядущі звинувачення, відповість своїм запопадливим опонентам: «Деякі спритні критики з цього дрібного факту хотіли б зразу залучити мене до куркулів. Але мені доведеться їх прикро розчарувати. В батька мого було 9 десятин землі на 9 душ родини. Отже, як не мудруй, а далі звичайнісінького середняка не дістанешся».
Закінчив церковнопарафіяльну, потім учительську школу. За розповсюдження нелегальної літератури потрапив під нагляд поліції. 1907 року виїхав на Кавказ. У Ставрополі-Кавказькому працював у редакції місцевої газети, у статистичному бюро. Тут розпочав літературну діяльність, надрукувавши новелу «Їх було троє» в газеті «Кубанський край» (1910). Згодом переїхав в Україну, екстерном закінчив Московську землеробську школу, після чого поступив на службу в Полтавське земство. Учасник Першої світової війни.
На початку 20-х років редагував сільськогосподарські журнали в Харкові та Києві. Входив до літературних об'єднань«Музагет», Аспис, був помітним учасником літературних дискусій. Та після 1925 року відійшов від активного громадського життя і зосередився на творчій роботі. Окремими виданнями вийшли збірки оповідань та повістей «Шуми весняні» (1919) «Імлистою рікою» (1926), «Порваною дорогою» (1926), «Землі дзвонять» (1928), роман «Робітні сили» (1929). У журналах опубліковані п'єса «Повідь» та повість «У сонячнім колі» (1929).
Лірик-імпресіоніст за своїм творчим спрямуванням, Михайло Івченко зосереджувався в основному на проблемі взаємин людини і природи, пошуку гармонії людської душі і навколишнього світу. У вересні 1929 року письменника було заарештовано. В архіві Михайла Івченка збереглися нотатки дружини, теж письменниці, Людмили Коваленко-Івченко:
«Прийшли з трусом по 12 год. 14/IX, а пішли, забравши М. Є., о 4 годині ранку 15/ІХ. Сидів у бупрі на Лук'янівці… 17/ІХ мала з ним перше побачення… 30/ХІ мала друге побачення, й того ж таки вечора його перевезено до Харкова… 18/ХІІ вперше прокурор Крайній сказав мені, що його звинувачують за участь в контрреволюційній організації Союз визволення України… 21/11 вручили акт звинувачення, за яким М. Є. інкримінується стаття 54…»
|
Отже, Михайло Івченко в громаді 45 науковців, педагогів, священнослужителів, письменників потрапив до числа підсудних по сфальсифікованому процесу СВУ, що відбувся в Харкові з 9 березня по 19 квітня 1930 року. Під психологічним тиском на попередньому слідстві письменник «зізнався»: «Я виражав антирадянські ідеї, і в деяких творах є в мене націоналістичні моменти й ідеї». Погодився також із висновком суду, що літературну діяльність він використав як «трибуну для проведення антирадянської агітації, зокрема для запровадження ідей СВУ».
Та навіть за таких умов у вироку суду в справі Спілки визволення України було зазначено: «Вважати присуд Івченкові за умовний». Його в числі дев'яти підсудних було звільнено з-під варти, встановивши іспитовий термін у три роки. Але, переживши сильну психологічну депресію, письменник довго не міг повернутися до творчості. Та й узявшись за перо, нічого не зміг опублікувати з написаного. В його архіві залишилися рукописи оповідань, повісті, кіносценарію, роману, спогадів, подорожніх нотаток. А ще — переклади. Зокрема, улюбленого Рабіндраната Тагора, з яким листувався в середині 20-х років. 1934 року після розстрілу Г. Косинки, Д. Фальківського, О. Влизька, К. Буревія, після арешту Є. Плужника, М. Куліша, В. Підмогильного, В. Поліщука й інших письменників, Михайло Івченко під приводом лікування виїхав до Москви, а звідти — на Кавказ. Працював у Владикавказі агрономом-економістом на селекційній станції, а з березня 1939 року — викладачем англійської мови в сільськогосподарському інституті. Влітку того ж року інкогніто приїздив в Україну, побував у рідних на Чернігівщині, перевідав сім'ю у Києві.
19 жовтня 1939 року його брат Філарет, який жив із матір'ю у Никонівці на Чернігівщині, одержав телеграму про раптову смерть Михайла Івченка від зараження сибірською виразкою. Михайло Івченко реабілітований посмертно.
Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%
D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%
D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0
%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%84%D0%B2%D0%B4%
D0%BE%D0%BA%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%
D0%B8%D1%87
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=13667
|