Мусій Степанович
Кононенко (псевдонім М. Школиченко) — український поет і прозаїк, активний діяч
кооперативного руху та Братства тарасівців.
Біографічні
відомості.
Мусій Кононенко народився в родині колишнього кріпака, освіту здобув
самотужки. З дитинства працював у наймах і прислузі. Через крайні матеріальні
недостачі Кононенко не міг скінчити навіть сільської школи і вдовольняв жадобу
знання з книжок самоосвітою. Відбувши військову службу, Кононенко оселився в
Києві, працював в управлінні Південно-Західної залізниці в Києві. Пізніше
Кононенко кілька років господарював на селі, 1905 р. був ув'язнений.
1913 року переїздить до Лубен де до 1917 року працює інструктором
кооперації. В той же час брав участь у роботі місцевого видавництва «Метелик»,
яке випускало невеликі белетристичні і науково-популярні книжечки для народу.
Тут випустив свої твори: поеми «Мати», «Свекруха», легенду «Покута», збірку
віршів «Хвилі». 1914 року видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту», де
подав немало цінного матеріалу з життя і побуту селян. 1917 року його обрано
членом правління Полтавського кредитного союзу кооперативів, так званого
Союзбанку, і письменник переїздить до Полтави.
Після встановлення в Полтаві радянської влади був заарештований, кілька
місяців провів в ув'язненні, звідки вийшов хворим на сухоти. На початку 1922 p.
дружина смертельно хворого письменника перевезла його до Нових Санжар, де він
невдовзі й помер.
Творчість.
Почав писати вірші у шіснадцятирічному віці, вперше опублікувався 1883 р.
видавши у Києві поему «Нещасне кохання». До раннього періоду творчості належить
«Ліра» (К., 1885) — збірник поезій, «Москаль, змій та царівна» (1889),
«Княгиня-кобзар» (К., 1889) та «З Богом не змагайся» (1895). Але далеко більша
частина поетичних і прозових творів Кононенка друкувалася в Галичині, в
часописах «Зоря», «Правда», «Дзвінок», «Літературно-науковий вістник». В
подальшому був автором збірок поезій «Струни» (1908 р.), «Хвилі» (кн. 1—6,
1917–1918 pp.). Серед віршів Кононенка є кілька, які були покладені на музику і
стали піснями: «За нелюбом» («Одружили мене силою»), «Вечір» («Сховалось сонце
за горою»).
До прозової творчості Кононенка належать оповідання «Злодій», «Вихрестка»,
повісті «Між народ», «На селі» (1898 p.), «Буденне життя» (1902 p.) тощо. У
1918 було відомо, що в Полтаві готується до виходу роман у 2-х частинах
«Свобода» та збірка оповідань і повістей. Проте їхня доля не відома. Становить
інтерес праця «Оповідання про Т. Шевченка: 3 народних уст» (1892) та нарис «На
Шевченковій могилі» (1894).
Джерела:
|
