Дереч Дмитро
Григорович (* 24 вересня 1914, Решетилівка — † 28 травня 2007, Вінниця) —
український прозаїк, драматург, перекладач. Перебував у Спілці письменників
України від 1953 р.
Народився в містечку Решетилівці на Полтавщині в сім’ї селянина-бідняка.
Було це 24 вересня 1914 р. Після закінчення в
Решетилівці семирічки влився в робітниче середовище, спочатку як учень
фабрично-заводського учнівства / ФЗУ /, а потім як слюсар. З осені 1935 року -
студент. Закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства й
відразу був призваний в армію. В Збройних Силах СРСР прослужив шість років, з
них три з половиною роки брав участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної
війни.
Службу починав рядовим учбової роти, а закінчив її у званні
інженер-капітана інженерно-дорожних військ. Був демобілізований у Львові в
червні 1946 року й відразу почав працювати - у видавництві, в редакції газети
"Вільна Україна”. На радіо, спеціальним кореспондентом газети
"Радянська Україна” по західним областях, кореспондент Укррадіо - спочатку
по Львівській, а з осені 1959 року по Вінницькій областях. З лютого 1971 року,
тобто одночасно з утворенням Вінницької письменницької організації -
відповідальний її секретар. А з осені 1974-го року - пенсіонер.
Першою літературною спробою треба вважати участь в літературному конкурсі Харківщини
у 1940 році, в якому його оповідання "Звичайні люди” (російською мовою) було
відзначене третьою премією.
Перші окремі видання з’явилися у 1949 році. Це нариси "Бійці” та
"Майстри прозорої стрічки” (остання брошура у співавторстві). З цього часу
жанри нарисів та літературних записів з уст цікавих людей стали для нього
постійними. До цих жанрів належать такі видані книги й брошури: "Широкі
обрії”, "Так здобувалася перемого”, "Вони випереджають час”,
"Львівські знайомі”, "Раціоналізатори”. Ряд нарисів і розповідей були
опубліковані в різних збірниках: "Овіяні славою імені” (про Героїв
Радянського Союзу, уродженців Вінниччини, десять нарисів), "Ми йшли до
тебе, Перемого” (в книзі вміщено два літзаписи письменника) та в деяких інших
збірниках.
У 1951 році вийшла перша збірка оповідань "Ясні шляхи”. Час від часу
над творами цього жанру письменник працює й понині. Вийшли окремими виданнями
українською мовою збірки оповідань та новел "Трави пахнуть медом” (1964
р.), "Дві зустрічі” (1982 р.), "Зіниця ока” (1987 р.). А балкарською
мовою збірка оповідань (з додатком невеликої повісті) "Таємниця старого
гуцула” (1989 р.).
Значне місце у творчості Д. Дереча займає також повістярство. Перша повість
"Крізь тенета” окремим виданням була надрукована у 1957 році. А наступні
повісті були видані у 1967 р. "Про хлопця звичайного”, "Зелений
хміль” (1973), "Світанкові роси” (1975), "Від Орші до Німану” (1990).
З написаних романів поки що опубліковано два "Професор Жупанський”
(виходив двічі українською й один раз у Москві російською). А роман
"Психологія злочину” друкувався лише на шпальтах вінницької газети
"панорама” (1991р.).
Чимало часу присвятив письменник драматургії, хоч належних контактів з
театрами на знайшов. Написав п’єсу для дітей "Старе добро не забувай”
(поставлена Вінницьким театром ляльок). Цим же театром кілька сот разів була
поставлена п’єса І.Штока "Чортів млин” у перекладі письменника українською
мовою. Обидві п’єси ставились у шістдесяті роки.
Дереч є популяризатором кабардинської й балкарської літератур на Україні. В
його перекладі вийшли повісті Шогенцукова "Весна Софіят” (1975) та Теунова
"Аслан” (1980), та роман "Рід Шогемокових” (у співавторстві).
Переклад для різних збірників, газет та для радіо понад 30 оповідань
кабардинських і балкарських письменників.
В перекладах Д.Дереча окремими виданнями вийшли повісті російського
письменника Бакланова "П’ядь землі” та "Навіки-дев’ятнадцятирічні”,
"Великий російський льотчик П.М.Нестеров” (автор В.Федоров), збірка
оповідань для дітей осетинського письменника Т.Бесаєва "Батьківський
заповіт” (у співавторстві).
Дереч автор більше як 1100 статей, нарисів, рецензій, кореспонденцій,
репортажів, памфлетів опублікованих в журналах, газетах та переданих по радіо.
Нагороджений орденами та медалями.
Джерела:
| 
