Анатоль
Патрикійович Свидницький (Петриченко) (*1834—†1871, Київ) — український
письменник, громадський діяч і фольклорист, народився в с. Маньківцях
Гайсинського повіту, на Поділлі, в родині священика.
Життєпис.
Батько родини Патрикій Якович (1800–1870), розпочавши службу дячком, у 1836
р. одержав сан священника. Отець Патрикій був простою людиною, але любив книжку
і зібрав чималу бібліотеку.
Мати письменника, Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, дочка колишнього
уніатського пароха села Попова Гребля, походила з шляхти.
Сім'я Патрикія Свидницького була чимала — чотири сини і дві дочки.
У 1843 р. Анатолій вступає до Крутянської духовної школи (бурси). Закінчив
її у 1851 р., після чого вступає до Подільській духовній семінарії у
Кам'янці-Подільському і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського
університету, на медичний факультет. Згодом перевівся на філологічний
факультет, котрий через матеріальні труднощі не закінчив.
Згодом учитель у Миргороді (1860–1862), акцизний чиновник у Козельці (1862
— 69). Працював у Козелецькому повітовому земстві, котре розміщувалося у
Будинку полкової канцелярії.
У 1863 році одружується з дочкою козелецького лікаря — Оленою
Величківською. У червні 1868 року у зв'язку з алкоголізмом Свидницького
переводять на позаштатну роботу. На той час у нього вже було троє дітей.
28 березня 1869 року виходить у відставку і переїздить до Києва.
Влаштовується на посаду помічника завідувача архіву Київського
університету, де фактично виконує обов'язки вченого архіваріуса і за час
1869–1871 науково описав багато архівних матеріалів. Ця робота була видана вже
посмертно у 1879 році правлінням університету.
У вересні 1870 року подорожує до Кам'янця-Подільського у пошуках кращої
роботи, але безрезультатно.
Помер у Києві 18 липня 1871 р.
Свидницький розпочав громадську працю як член таємного
Харківсько-Київського студентського товариства, яке ставило своїм завданням
боротьбу з царським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося
заснування недільних шкіл тощо. Свидницький був ініціатором заснування
недільної школи на Подолі. У студентські роки починає писати, створює низку
високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. «В полі доля
стояла» спрямований проти кріпосництва і «сподіваної волі».
За життя була надрукована лише «Горлиця» (1860), інші твори опублікував у
1901 І. Франко в ЛНВ: «Коли хочеш нам добра», «Україно, мати наша», «В полі
доля стояла», «Вже більш літ двісті», остання, написана під впливом Т.
Шевченка, дійшла до нашого часу як популярна народна пісня; у ній Свидницький
засуджує діяльність Б. Хмельницького і Переяславську угоду 1654.
З низки етнографічних статей, написаних Свидницьким у 1860-62, надрукована
лише «Великдень у подолян» і статті, спрямовані проти сваволі царської
адміністрації «Из Миргорода» (обидві в «Основі», 1861). По закритті «Основи», коли
не стало жодного українського журналу, Свидницький опублікував російською мовою
ряд нарисів й оповідань у газеті «Киевлянин».
Титульна сторінка роману «Люборацькі» 1901 р. Ілюстрація з книги зібрання
творів Анатолія Свидницького 1958 р.
Головний твір Свидницького - роман «Люборацькі». Це хроніка (значною мірою
автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на
реалістично відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі, утисків
царського режиму і ворожого українству офіційного православія. Широке тематичне
полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним
романом на побутовому тлі».
Як змістом, так і мистецькою формою роман «Люборацькі»— посередня ланка між
прозою Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка та інших з одного боку — і пізнішою
реалістично-побутовою епічною прозою Івана Нечуя-Левицького і Панаса Мирного з
другого боку. Але на сучасну Свидницькому літературу роман впливу не мав, бо
його опублікував лише 15 років по смерті автора І. Франко у «Зорі» (1886). По
цьому роман багато разів перевидавано до і за радянського часу.
Докладна бібліографія видання творів Свидницького і літератури про нього в
«Українські письменники. Біобібліографічний словник» (т. III, 1963).
Джерела:
| 
