Павло Арсенович Грабовський - український поет,
перекладач, учасник революційного руху.
Біографія.
Павло Арсенович Грабовський – український поет-революціонер, публіцист і
критик, перекладач з багатьох мов світу.
Народився П.Грабовький в селі
Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське
Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена
і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім’ї. Батько був паламарем у
слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п’ятеро дітей.
Спочатку П.Грабовький навчався у
місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем
Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П.Грабовський
навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час Грабовський знайомиться
з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його
революційного світогляду. Вступає в організацію народників "Чорний переділ” і
мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.
У 18 років Грабовський за
переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії
і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості
поета.
Перебуваючи під гласним наглядом
поліції в Пушкарному Грабовький пише численні кореспонденції в газеті "Южный
край”, вірші і прозові твори.
В 1885 році після закінчення
домашнього арешту Грабовський знову повертається до Харкова, влаштовується
коректором. Але працював недовго. Поета було знову заарештовано. Чимало часу
П.Грабовський знемагав в харківській та ізюмській тюрмах і після тривалого
слідства та суду його було вислано на 5 років до Сибіру (в Іркутську губернію).
Шлях на заслання полегшили
Грабовському зустріч і дружба з Надією Костянтинівною Сигидою, революціонеркою,
людиною великої душі і мужнього серця. Вплив Сигиди на Грабовського був
величезний. Цій мужній людині письменник присвятив близько 18 поезій. Із
схвилюванням він розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок –
М.Ковалевської, Н.Смирницької, М.Калюжної, що тієї самої ночі померли,
прийнявши отруту як протест проти закатування Сигиди.
Смерть Надії Сигиди була великим
ударом для Павла Грабовського, але не похитнули його віри в необхідність і справедливість
революційної боротьби.
Це були важкі роки, але незважаючи на
несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П.Грабовський
багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета.
У Вілюйську Грабовський підготував
збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові
("Пролісок” (1894), "Твори Івана Сурика” (1894), "З чужого поля” (1895), "З
півночі” (1896) та інші.
У 1896 році Грабовський переїхав до
Якутська, а згодом, знесилений, хворий, він оселяється назавжди в Тобольську. У
Якутську поет укладає збірки "Кобза” (1898), "Песни Украины” (1898), "Хвиля”
(1899).
В кінці 1900 року – Грабовський
одружився з А.М.Лук’яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія
Миколаївна Лук’янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд
поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у
Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка.
Ще в Іркутській тюрмі П.Грабовський
зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Все
інше – воля, Україна, здоров’я – у нього вже було відібрано. Залишалася робота.
Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос
почують там, на рідній землі.
Павло Арсенович створив прекрасні
зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до
рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною
народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.
Творчість Грабовського була
неперевершеним зразком. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях
"Справжні герої”, "Уперед”, "Надія”, "До Н.К.С.”. Про громадські обов’язки
митця Грабовський пише у своїх віршах "Я не співець чудової природи”, "До
парнасців”, "Поетам – українцям”.
Інтернаціональні мотиви займають
значне місце в літературному доробку П.Грабовського. Про спільність інтересів
трудящих говориться у віршах "До Б.С-го”, "Текінка”, "Бурятка”, "Червоний
жупан”.
Поезії Грабовського "До українців”,
"Далеко”, "До України”, "Україна приснилась мені” мають патріотичний,
національно-визвольний характер. В поезіях Грабовського знаходимо чимало
майстерно змальованих картин природи, які є контрастом до нужденного,
підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика "Сон”, "Квітень”, "Вечір”,
цикл "Веснянки”.
Дитяча тематика приваблювала
Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів
до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання "До школи”,
"Дітям”. Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші
поета "Сонечко та дощик”, "Щоглик”, "Соловейко”, "Дніпр”, "Метеличок”.
Ім’я П.Грабовського перекладача
стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця 19 ст.,
які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського
народу з іншими народами.
Постать П.Грабовського важко уявити
без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі
порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних
питань.
Будучи вже тяжко хворий, за п’ять
днів до смерті поет пише Б.Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій
біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12
грудня 1902 року П.Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт –
поховали поруч з могилами декабристів.
Благородство і сила духу цієї людини
варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви,
моральна чистота, - ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.
Джерела:
ТВОРИ:
| 
