Євген Гуцало — український письменник, журналіст, поет і кіносценарист. Біографія Євгена Гуцала скорочено донесе основні події з життя письменника.

     Народився Євген Пилипович  Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів.

     Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села вирішив вступати до Київського університету ім. Т.Шевченка на факультет журналістики, але не пройшов по конкурсу. Євген Гуцало, через рік, вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім. М.Гоголя.

     У 1959 закінчив філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту.

     З 1961 року, Євген Гуцало почав працювати в«Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський письменник». Працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині.

     В 1962 році вийшла друком перша його повноцінна — збірка оповідань «Люди серед людей».

     Після поїздки до Франції видає книги «Яблуко з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965) «Олень Август» (1966), «Хустина шовку земного» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші твори.

     Як наслідок, плідний вінницький літератор Євген Гуцало ввійшов до плеяди українських письменників-шістдесятників.

     На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні», дилогія «Сільські вчителі» та «Шкільний хліб».

     Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.

     У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з’являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на юрі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989). Так рівно через 20 років після першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій» повертається письменник до лірики. 4 липня 1995 року, на 58 році життя, не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.

Євген Гуцало нагороди:

 Літературна премія імені Юрія Яновського (1982) — за збірники оповідань «Орлами орано», «Що ми знаємо про любов», «Полювання з гончим псом» и «Оповідання з Тернівки»;

Державна премія України ім. Т.Г.Шевченка (1985) — за дитячі збірки «Саййора», «Пролетіли коні»;

Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичів (1995) — за роман-трилогію «Позичений чоловік»;

Премія ім. Івана Огієнка (1995) — за публіцистичну книжку «Ментальність орди».

Джерела:

http://dovidka.biz.ua/yevgen-gutsalo-biografiya-korotko/

... Читати далі »

   КОЦЮБА Гордій Максимович (справжнє прізвище — Коцегуб)  - народився 14 січня 1892 р. на хуторі Костів (нині село Валківського району Харківської області) у селянській родині. Навчався у Валківській трирічній народній школі, згодом працював писарчуком у канцеляріях. Склавши екстерном іспити за повний курс гімназії, у 1912 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Паралельно студіював історико-філологічні науки.

     У жовтні 1917 р. вступив до партії українських есерів (УПРС), а згодом перейшов до партії боротьбистів, працював у партійних газетах. У жовтні 1921 р. поїхав до Варшави, де кілька місяців працював у прес-бюро радянського посольства.

     Був одним із фундаторів і редакторів журналу «Шляхи мистецтва», працював у газетах «Вісті ВУЦВК», «Комуніст», «Селянська правда», журналах «Всесвіт», «Червоний шлях», «Уж» та ін.

     У березні 1938 р. був заарештований «за участь в антирадянській організації, що готувала змову щодо повалення радянської влади»; засуджений до страти.

     Входив до складу літературних організацій «Гарт», ВАПЛІТЕ, Пролітфронту. Був членом Спілки письменників СРСР.

     Автор близько 30 книжок, зокрема збірок новел, оповідань та нарисів: «На межі» (1924), «Біля гудків», «Свято на буднях» (1927), «Змова масок» (1929), «За заслоною» (1930), «Дніпрові саги», «Бронзові люди», «Обличчя шахти» (усі 1931), романів «Нові береги» (1932), «Родючість» (1934), «Перед грозою» (1938) та ін.

     Загинув 17 червня 1939 р. Реабілітований у 1957 р.

Джерела:

http://pidruchniki.com/kulturologiya/kotsyuba_gordiy_maksimovich_spravzhnye_prizvische_kotsegub

https://uk.wikipedia.org/wiki/Коцюба_Гордій_Максимович

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=1166

     Василь Семенович Мова народився 13 січня 1842 року в сім'ї сотника Стародерев'янківського куреня Чорноморського війська Семена Івановича і його дружини Меланії Олексіївни на хуторі Солодкий Лиман, що біля станції Стародерев'янківської (Канівської) на Кубані. Кмітливого малого Василька запримітив наказний атаман Чорноморського козачого війська генерал Яків Кухаренко, батьків приятель, який часто приїздиву Солодкий Лиман рибалити. Письменник – отаман допоміг малому козаку стати учнем Уманського (станція на Кубані) пансіону (2-класного початкового училища). Яків Кухаренко опікувався хлопцем, прищепив любов до красного письменства. Завдяки йому Василь став письменником. Після Уманського пансіону Василь Лиманський навчається в Катеринодарському військовому пансіоні (воєнна гімназія) і починає писати вірші українською мовою. У 1860 році на кошти Чорноморського козачого війська стає студентом Харківського університету , який закінчив у 1867 році. Перші 2 роки він навчався на філологічному факультеті, а з третього курсу – на юридичному. Навчаючись в університеті, часто був і деякий час жив у Люботині у друга. В час навчання Василя Семеновича в Харкові навчалося в різних навчальних закладах багато кубанців. Разом зі своїми земляками В.Лиманський бере участь в українському студентському об'єднанні «Громада».

     У Люботині – Харкові, а потім на Кубані Василь Семенович пише поему «Ткачиха», що складається з 13 розділів. Вона виникла в результаті спостережень і роздумів автора над долею, життям ткачихи , що жила в Люботині , та її доньки (1865-1888) силою художнього слова письменник довів , що суспільні умови можуть привести на непевний шлях працьовиту людину з чесної трудової сім'ї. Вперше поема була надрукована в журналі «Науковий вісник», том 7 за 1899рік. 

     Отримавши диплом кандидата прав(юриста), В.С.Мова повертається на Кубань і працює вчителем словесності у Катеринодарському жіночому училищі. Одружується з Надією Іванівною Кокунько. У липні 1883 року присвячує їй поезію «Надколискова пісня».

     Після трирічної роботи в училищі, Василь Семенович працює за фахом, обійнявши послідовно посади судового слідчого, мирового судді та голови суду. І все ж чиновницька кар'єра його, як і Панаса Мирного, не приваблювала: «Обридла каторжна служба»,- зізнається у листі до О. Кониського. І все ж слжбову лямку тягнув 20 років і жив подвійним життям: огидним, осоружним чиновницьким, яке забирало більшу частину доби, і натхненним, творчим, для якого залишалося обмаль часу. Він був обережний, твори до редакцій газет і журналів передавав надійними людьми, підписуючи «Лиманський» Постійного напруження духовних і фізичних сил не витримало серце і 13 червня 1891 року В.С.Мова помер. Поховали в Катеринодарі (Краснодар). Залишилася чимала спадщина: вірші, рукописи, оповідання, драми, листи, незакінчений словник.Архівом заволодів брат дружини померлого Петро Іванович Кокунько До нас дійшли тільки твори, зібрані самим автором у збірці «Проліски». Укладаючи збірку, В.С.Мова згрупував у цикли: «Самотні пісні та думи», «До земляків – роботяг», «Твори соціально – побутового змісту», «Переклади» Із 4 написаних ним драм до нас дійшла тільки одна – «Старе гніздо і молоді птахи». З художньої прози – «Три мандрьохи».З епістолярної спадщини збереглися лише листи до Олександра Яковича Кониського. Перечитавши три повесті І.С.Нечуя-Левицького («2 московки», «Рибалка Панас Круть», «Причепа»), Мова в 1873 році пише вірш «До Нечуя – Левицького»

Хвала ж тобі, поете рідний,

Вкраїни-неньки вірний син!

     Внесок в літературу, незважаючи на несприятливі для творчості умови, значний.

Джерела:

http://lubotin.kharkov.ua/main/1739-vasil-semenovich-mova-limanskiy.html

http://ukrlife.org/main/kubann/1mova.htm

... Читати далі »

     Непоменко Федір Іванович – прозаїк. Народився 11 січня 1927 р. в с. Любо-Надеждівка Кіровоградського району Кіровоградської області. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Іллі Мечникова (1951). Працював учителем у Вінницькій та Кіровоградській областях.

     Друкуватися почав у 1956 році. Автор книг прози: «В ожидании» (1961), «Прекрасное мгновение» (1963), «Дороже золота» (1977), «Во всей своей полынной горечи» (1980), «Без суеты» (1991), «За дверью – тишина» (2001).

     Переможець Всесоюзного конкурсу на краще оповідання журналу «Крестьянка» (1973). 

     Член Спілки письменників України (1983).

     Помер 10 червня 2012 р. у Кіровограді.

Джерела:

http://www.karpenkokarymuseum.kr.ua/ach/p06_u.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/Непоменко_Федір_Іванович

http://oblast.kr.ua/catalog/n/963-nepomenko-fedir-ivanovich-11-01-1927-s-lyubo-nadezhdivka.html

Шановні друзі.

    Вітаємо Вас з Різдвом Христовим та Різдвяними святами! Бажаємо щоб з першою різдвяною зіркою у Ваш дім зійшло Боже благословення. Миру й щастя в Вашій хаті, щоб були Ви всі багаті, щоб колядочка лунала і кутя щоб смакувала.

Зі святом, колектив бібліотеки.

ШАНОВНІ ДРУЗІ!

     Щиро вітаємо Вас з Новим роком! Роком  - Червоного Вогняного Півня.

     Нехай усі невдачі та втрати стануть лиш пилинкою минулого, нехай цей рік подарує лише щастя та добробут, нехай у серці полихає яскравий вогонь любові, нехай вдачі та везіння достатньо буде на весь рік.

З Новим роком, з щастям новим!
Хай веселим, та чудовим
Буде рік, що наступає,
Негаразди всі минають,
Радість буде в домі й свято,
Та й гостинчиків багато,
Смачних смачностей в подолі,
Подаруночків від долі,
Незабутніх вражень більше,
Світлих радостей частіше!

Зі святом, колектив  Рокитнівської ЦРБ.

   Іщенко Микола Григорович (23 грудня 1926, Лузанівка, Кам’янський район, Черкаська область – січень 2013) – український журналіст, письменник, публіцист, учений, громадський діяч, доктор філологічних наук (1976).

     Учасник Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Нагороджений 6 бойовими медалями. Український письменник, член Спілки письменників СРСР (1960). Лауреат премії ім. Ярослава Галана (1972). 1976–81 – член правління СПУ. Депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання (1975–80). Нагороджений орденом Жовтневої революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Основні праці:.

Головний герой сучасності. – К., 1972..

Людина і слово. – К., 1972..

Від імені мільйонів. – К., 1969.

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Іщенко_Микола_Григорович

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12908

     Маргарита Юріївна Малиновська – відома українська письменниця, поетеса, публіцист, літературний критик.  Член Спілки письменників України з 1965 року.

     Народилася 1941 року у селі Уйма Локачинського району Волинської області.

     Закінчила Луцьку загальноосвітню школу № 1. Вчилася в Київському національному університеті на факультеті журналістики. Працювала керівником відділу критики журналу «Вітчизна» і заступником головного редактора газети «Літературна Україна».

     З-під її пера вийшли романи «Гримучі озера» та «Полісся», а також низка наукових літературознавчих праць. Померла письменниця у 1983 році в 42-річному віці при загадкових обставинах. За офіційною версією причиною смерті став серцевий напад.

Джерела:

http://www.volynnews.com/news/society/na_volyni_vshanuvaly_pamyat_marharyty_malynovskoyi/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Малиновська_Маргарита_Юріївна

     КОСТЕНКО Микола Павлович (04(17). 12. 1916, с. Дорогинка, нині Ічнянського р-ну Чернігівської області – 18. 12. 1976, Тернопіль) – письменник, публі­цист. Член спілки журналістів України (1957), спілки письменників України (1974). Учасник ІІ Світової війни.

     Народився 17 грудня 1916 року на Чернігівщині. Закінчив журналістські курси, Дрогобицький педагогічний інститут (1947), Вищу партійну школу при ЦК КПУ (Київ, 1952). Від 1935 – на журналістській роботі: літпрацівник Бахмацької районної газети «Прапор комуни», газети «Більшовик»; завідувач відділу газети «Молодий комунар» (обидві – м. Чернігів).

     1939–1944 – військкор ТАРС–РАТАУ, 1952–1957 очолював Львівське обласне управління. З 1957-го – в Тернополі на посаді редактора газети «Вільне життя».

     Автор нарисів і публіцистичних книг: «Нові горизонти» (1953), «Євгенія Долинюк» (1959), «У колгоспному музеї», «Королева праці» (обидві – 1961), «Під зорями балканськими» (1962), «Петро Макаров», «Народжені для щастя» (обидві – 1966, присвячені Болгарії).

     Написав спогади про М. Рильського, О. Десняка, В. Малишка. Виступав у періодиці зі статтями про творчість письмен­ників Тернопільщини.

     У 1983 році у Тернополі на фасаді будинку № 2 на вул. Гетьмана Сагайдачного, в якому жив Микола Костенко, встановлено барельєф. 1985 — Тернопільська обласна організація спілки журналістів України заснувала премію його імені.

Джерела:

http://irp.te.ua/kostenko-my-kola-pavlovy-ch/

http://www.library.te.ua/library_content/calendar/kalendar16/12_4.htm

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=3964

     Чередниченко Варвара (16 грудня 1896-22 квітня 1949), письменниця і педагог родом із Києва.

     Закінчила Історико-філологічний факультет Вищих жіночих Курсів у Києві, по революції працювала на педагогічній роботі в Полтаві (1917–1923) і Харкові.

     У 1919 зустрічалась з В. І. Леніним. В 1928–1938 роках жила в Осетії, потім повернулася до Києва.

     Почала друкуватися 1912 року, була членкинею літературної організації «Плуг».

Вийшли друком з6ірки оповідань:

«З життя українського вчительства» (1919),

«Весела компанія» (1928),

«Весняний дріб'язок» (1929),

«Жужіль» (1930),

«Осетинські оповідання» (1931),

низка оповідань, друкованих окремо і в пресі,

педагогічний порадник «Дитяча хата» (1921).

Авторка:

історичних романів «За плугом» (1926),

«Фастів» (опубл. 1971),

оповідання про А. Тесленка «Останній лист» (1936),

повісті про дружбу Ж. Занд і Шопена — «В Картезіанському монастирі» (1940), п'єс, творів для дітей.

     У Києві мешкала в будинку письменників Роліт.

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Чередниченко_Варвара_Іванівна

http://leksika.com.ua/19340117/ure/cherednichenko

http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/pisateli-publitsisty-dramaturgi?id=3385