«Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється, ожива, Як їх почує!»

— Тарас Шевченко

ДРУЗІ, запрошуємо Вас відвідати книжково-ілюстративну виставку «ТАРАС ШЕВЧЕНКО- ПРОВІСНИК ДОЛІ УКРАЇНИ», яка оформлена в читальному залі нашої бібліотеки до 199-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Завжди раді бачити Вас у бібліотеці.

Шляхами Тараса Шевченка. Чернігівщина : путівник/ авт. тексту: С. Л. Лаевський [та ін.] - К. : Богдана, 2012. - 276 с.: іл.

 «Шляхами Тараса. Шевченка. Чернігівщина». Путівник запрошує шанувальників Кобзаря по­дорожувати шляхами Чернігівщини - у міста, містечка і села, що відвідував за своє життя ве­ликий син України. Подані у виданні розповіді стануть мандрівнику за гіда, а понад 1000 фото­графій та ілюстрацій - зручним візуальним до­повненням. Книга містить поради, які допоможуть здійснити подорож з легкістю і ком­фортом.

Книгу в користування можна взяти на абонементі нашої бібліотеки.

Є письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі — дуже важкій, іноді малопомітній, літературній роботі. Серед них, ніби айсберг, височить постать чудової поетеси Наталі Львівни Забіли, чиє життя покладено на олтар служіння Дитячій Музі.

Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті. Його засновник Петро Забіла (1580-1689) славний не тільки рідкісним (особливо на ті часи) довгим віком, а й багатьма справами: як борзнянський полковник у часи Богдана Хмельницького, як генеральний суддя в адміністрації Івана Брюховецького, нарешті як 105-річний генеральний обозний. Рідний дід Наталі — Пармен Забіла (1830—1917) — прославився як скульптор, академік Петербурзької академії мистецтв, автор відомих творів: бюстів Т. Шевченка, М. Гоголя, пам'ятника О. Герцену в Ніцці. Парменів дядько Віктор Забіла (1808-1869) був відомим українським поетом-романтиком, другом Тараса Шевченка, автором популярних пісень «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми в полі». А Надія Забіла (1868-1913) — це не просто Наталчина тітка та дружина видатного художника Михайла Врубеля (1856-1910), а й відома російська співачка з чудовим лірико-колоратурним сопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій врубелівській картині «Царівна-лебідь» (1900 р.).

Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца. Отже, дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Т. Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші, казки, оповідання. Писала, як пізніше зазначить Наталя Львівна, «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».

1917 року сім'я переїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин Харківської області. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюкові особистість. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. У 1924 році у кам'янець-подільській газеті «Червоний кордон» був надрукований перший вірш Наталі, який мав назву «Війна — війні».

Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

У 1926 році вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів юних читачів. У 1930 році вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

... Читати далі »

      Іван Миколайович Бажанський народився 26 лютого 1863 року. Його рідне село Дорошівці, що на Заставнівщині, ніби чайка, вдарилося крилом об груди голубого Дністра і застигло у непорочній мальовничості. Сама природа розписала його, гейби писанку. А хата сільського кушніра Микола Бажанського була на ній, ніби цяточка, бо той, хто розписував, не від скупості поставив її таку маленьку, а через нестатки. Такою вона на все життя і запам'яталася Іванові.

Отут і проминуло босоноге дитинство майбутнього педагога та письменника. Свої перші естетичні враження він брав звідси, з навколишньої природи, з народної пісні, яку вечорами наспівувала мати. Більшість з них були журними, як сама доля, знівечена на чужих гонах. Єдиному селянському синові жилося нелегко. Постійний нестаток у хаті примушував і маленького Івана натруджувати руки за десятий сніп. Але ота щоденна скрута, ота непогамована жага пізнання і пробудила в хлопцеві ранній потяг до знань. Уже в дитинстві він складав пісні на народні мотиви.

У сільській православній народній школі вчився добре, говорив: «Наука в школі йшла мені легко і скоро, за три роки надігнав я тих, що ходили 6 років». Та про продовження освіти не могло бути й мови. Злиднів у сім'ї Бажанських вистачало і на десятьох, а от віддати сина на навчання грошей не було. І все ж з любові до сина, з надією, що хоч він виб'ється в люди, батьки стягнулись, як то кажуть, до останньої нитки і віддали таки в 1880 році його вчитися до Чернівців, в учительську семінарію.

У 1886 році І. Бажанський, успішно склавши іспити з української, німецької і румунської викладових мов, дістає диплом педагога. Нарешті - школа. Здавалося, мети досягнуто, мрія здійснилася. Навіть потішав себе тим, що влада почала трохи більше дбати про шкільництво, і на Буковині стали відкривати по різних селах школи. «Але було ще багато сіл, які про школу й не снили,- зазначив І. Бажанський в автобіографії,— а мене кортіло в однім з цих послідніх сіл учителювати, тому і подався я на Боянчук, де того року мали створити однокласову школу». Але в повітовій шкільній раді в Кіцмані сказали, що «кандидатові з трьома мовами належиться посада в Лужанах, а не в Боянчуку».

І ось 13 вересня 1886 року І. Бажанський перейшов туди і почав працювати вчителем. Наступного року його переводять у село Вікно Заставнівського повіту, де він був спершу старшим учителем, а згодом директором школи. Виховуючи дітей, працював з їхніми батьками, безкоштовно навчаючи грамоти. Широку освітянську роботу талановитий педагог поєднував з плідною громадською і літературною працею. У буковинській періодиці з'являються його вірші, оповідання, публіцистичні статті, в яких порушувалися гострі соціальні та морально-етичні проблеми того часу. Найпомітнішими з-поміж них є віршоване оповідання «Пропасть» (у 1900 році видане окремою книжкою), поезії «Похід», «В окопах», «Кривава весна», «Війна», «Надія», «Милі діти», поеми «Розлука» (1897) та «За морем» (1909), оповідання «Мертвецька Єлена», «Три дукати», «Жебрачка», «Рідна дитина», «Як Іван Дикий шукав правди», «Як старий Микола відвертав тучу», п'єси «Переконалися». «Горівка», статті «Русини а москалі», «Виховання дитини через дім і школу» та ін. Друкувався в часописах «Буковина», «Каменярі», «Українська ластівка» та ін.

27 липня 1911 року І. Бажанського переводять на посаду надучителя (директора) дівочої школи у Вашківцях. Пізніше він став інспектором українських народних шкіл Вижницького повіту. Працював тут до осені 1926 року, до виходу на пенсію. 20 травня 1933 року перестало битися серце педагога, який плідно працював і як письменник, і як автор низки педагогічних статей. Щедрим, чесним, відданим людям і своїй справі залишився він у пам'яті тих, з ким спілкувався, кому передав тепло і ніжність своєї душі, свого серця. ... Читати далі »

Протягом 20,21,22, та 25 лютого 2013 року з користувачами Інтернет-центру проводилась інформаційна година «Онландія – безпечна web країна». З учнями 5-8 класів місцевих шкіл говорили про безпечний Інтернет, присутні переглянули відео-презентацію «Правила Інтернет безпеки»,  завітали на сайт «Онляндія – безпека дітей в Інтернеті» звідки почерпнули багато корисної та цікавої інформації. В кінці заходу слухачам були роздані пам’ятки «Безпека дітей в Інтернеті».

Оксана Лісовець.

В неділю, 24 лютого 2013 року, в рамка літературної вітальні «У світі прекрасного» в читальному залі Рокитнівської районної бібліотеки відбулося засідання громадської організації літературного об’єднання «Рокита». Трошки з запізненням, але  жіноча половина привітала своїх чоловіків, членів «Рокити», з Днем захисника Вітчизни. Привітала з святом голова об’єднання Віра Терещук та вручила квіти. До привітання приєднались Вікторія Іваненко, Ольга Дорошенко, Олена Горпиніч, Людмила Троцюк.  Поповнилось об’єднання новим літератором, членом,  капітаном міліції Людмилою Володимирівною Троцюк. Присутні читали свої нові твори, ділилися враженнями про почуте. Цікаво і дуже швидко спливли дві години спілкування.

Валентина Лінкевич.

24.02.2013 року в читальному залі Рокитнівської міської бібліотеки пройшла літературна вікторина «Плекатимеш мову цвістимуть слова» (до Міжнародного дня рідної мови).

З вступним словом до присутніх звернулась зав. бібліотекою Галина Ковальчук, яка коротко ознайомила учасників заходу з історією свята. Після чого і розпочалась цікава, пізнавальна літературна вікторина, найактивнішим учасникам по підсумках вікторини бібліотекарі вручили символічні подарунки.

До літературної вікторини бібліотечними працівниками була підготовлена книжково-ілюстративна виставка «Мова – душа народу», біля якої учасники заходу продекламували свої найулюбленіші вірші про мову.

Захід відвідали 15 користувачів.

Галина Ковальчук.

Українські жартівливі пісні / упоряд., передмова, примітки М. М. Красикова. — Харків: TOB «Бібколектор», 2012. — 287 с.

«Серце наше звеселяймо!» — закликає відома українська пісня. Веселість духу — основа щасливого життя. Сміх робить людей вільними. Пісні, які ви знайдете на сторінках цієї книжки, були чудодійними ліками, які врятували мільйони людей від нудьги, туги і розпачу у складних соціальних і особистих перипетіях буття. Дай Боже, врятують і нас!

Книгу в користування можна отримати на абонементі нашої бібліотеки.

Ігор Адамович Кульпач, безробітний. 

-  - «Вдячний Рокитнівській центральній районній бібліотеці за безкоштовний доступ до ІНТЕРНЕТУ, а також за послуги, щодо користування та вивчення комп’ютера. У наш час світ переходить на цифрові технології, і тому незнання комп’ютера негативно впливає на людну таку як я, бо для мене інформація, це свіже повітря. Нещодавно я мав змогу пройти тижневе навчання «Основам комп’ютерної грамотності та робота в мережі Інтернет», після якого мій рівень знання роботи на комп’ютері значно підвищився. А головне це все БЕЗКОШТОВНО.»

Спілкувалась, Оксана Лісовець.