14 жовтня - Покро́ва Пресвято́ї Богоро́диці — християнське і народне свято, відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками).

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земне, людське, але небесне й могутнє заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми постійно мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої допомоги й опіки, проти якої не може встоятися жодна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Пречистої Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого українського народу днем великого вияву любові і вдячності для Пресвятої Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем». В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки - пора наймасовіших шлюбів в Україні.

Історія відзначення свята

Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття, при князеві Андрії Боголюбським, який і збудував першу на Русі Покровську церкву — на річці Нерль біля свого загородного замку Боголюбове. Перші монастирі на честь Покрови Богородиці виникли в Північній Русі — Звєрін Покровський в Новгороді (12 ст.) і Покровський в Суздалі (1364). На території України найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця.

У Росії свято окрім того пов'язане з певними історичними подіями Середньовіччя. На Покров 1552 року армія царя Івана Грозного здобуло Казань. На честь цього у Москві постав величний храм Покрова, що на Рву. На Покров 1618 року російська армія князів Ф.Мстиславського і Д.Пожарського героїчно відбила нічний штурм міста польско-запорізським військом принца (і обраного царя) Владислава і гетьмана Сагайдачного. Оскільки це була єдина перемога московитів над поляками і запорожцями, але вона відстояла престол Михаіла Романова, то вражені цар і його вельможи відразу звели у своїх московських маєтках «по обету» декілька дерев'яних Покровських церков — в Покровському-Рубцові (цегляна з 1619—1626), в Мєдвєдкові (цегляна з 1635—1640), в Ізмайлові (цегляна з 1676—1682) і в Філях (цегляна з 1693)

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці деякими невипадково вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.

Прикмети на Покрову

... Читати далі »

Українська Повстанська Армія – збройно-політична формація, що діяла в Україні у 1942–1950-х роках.

УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.

Утворення Української Повстанської Армії.

22 червня 1941 року вибухнула німецько-радянська війна. Відступаючи, червоні війська чинили масу злочинів. В’язнів розстрілювали, виколювали очі, відрізали носи, вуха, розпорювали животи, по лікті рубали сокирою руки, шкіру дерли пасами і посипали сіллю, вирізали язики, розпинали на стіні, живцем варили у казанах, годували людським м’ясом. Приблизна кількість жертв  – 40–50 тис. чоловік.

Не дивно, що певна частина українського населення прихильно поставилася до німецької армії. Водночас лідери ОУН розуміли, що Берлін може зайняти стосовно української проблеми ворожу позицію. Тому було вирішено якнайшвидше проголосити утворення Української Держави.

30 червня 1941 року у Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили відновлення Української Самостійної Держави. На акт 30 червня 1941 року німці прореагували вороже. !5 вересня 1941 року гестапівці схопили С. Бандеру і Я. Стецька. Тоді ж було заарештовано близько 300 членів ОУН, 15 керівних діячів цієї організації розстріляно.

Німці не обмежилися тільки фізичним знищенням членів ОУН, вони почали застосовувати масовий терор проти українського народу. Німецька поліція спалила село Кортеліси на Волині (убито 2 тис. чол.), село Кам’янки (3 тис. чол.), село Цупань (4 тис. чол.). Майже 3 тис. мирних жителів знищили гітлерівці в Берестечку.

Становище українців, які перебували в румунській зоні окупації, було не легшим. Диктатор Румунії І. Антонеску заявив: «Мені байдуже, що ввійдемо в історію як варвари...».

Така політика викликала справедливий спротив українського народу. У багатьох місцях вибухали стихійні бунти проти загарбників. Поставлено питання про необхідність створення українських збройних сил.

Місцем народження УПА стали північно-західні землі. Чому саме вони? Ще в 1936–1937 рр. тут з ініціативи військової референтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою «Вовки», які вели партизанську війну проти польських окупантів. Їх вважали попередниками УПА. Отже, населення Волині мало навики партизанської боротьби.

Перші збройні формування виникають стихійно у волинських і поліських лісах у 1941 році під такими назвами: «Поліська січ» (нею командував М. Боровець (Тарас Бульба)), «Поліське лозове козацтво». Пізніше ці військові об’єднання отримають спільну назву – Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями (бульбашами).

... Читати далі »

Симонович Є.

Родовід Симоновичів . – Рівне : Азалія, 2004 . – с. 512.

Сучасні Симоновичі є нащадками, а частково і продовжувачами українського православного духовенства. Про дев’ять поколінь цього роду - одного з найдревніших в Україні - розповідається у цій книзі.

Книгу для бібліотеки подарувала внучка душпастиря «Поліська Січ»

 Т. Бульби-Боровця о. Михайла Симоновича пані Лариса Симонович.

ЗАПРОШУЄМО ДО ЧИТАННЯ!

Ткачівська М.

Княгиня Острозька : роман / Марія Ткачівська . — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021. — 480 с.

     Народившись, вона одразу стала найбагатшою спадкоємицею Польсько-Литовської держави. Єлизавета – майбутня княгиня Гальшка Острозька, донька Беати Косцелецької та покійного князя Іллі Острозького. Про шлюб із Гальшкою мріяли представники найзаможніших магнатських родів. Їх манила краса та багатство Гальшки. Коли дівчині виповнилося тринадцять, її опікун, князь Василь Острозький, вирішує одружити Гальшку із князем Димитром Санґушком. Беата противиться цьому шлюбові – й зрештою Санґушко бере штурмом її замок в Острозі й викрадає Гальшку. Молоді вінчаються й тікають до Богемії. Дізнавшись про це, Беата рушає до короля Сиґізмунда Авґуста, благаючи його повернути юну княгиню. Усе це обернеться для Гальшки першим ударом долі. Бо щоб повернути її, люди короля виконають ще одне таємне та страшне прохання Беати.

Смолл Б.

Адора. Візантійська принцеса : роман / Бертріс Смолл ;пер. з англ. Ю. Зеленої  . — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. — 480 с.

Візантія, XIV століття.

Адора була найкоштовнішим камінцем серед усіх скарбів світу. Її волосся спадало ніжними хвилями на витончені плечі, а в очах бриніли лелітки спокуси. Цей фіалковий погляд раз і назавжди причарував та полонив принца Мурада. Їм судилося зустрітись у квітучому саду, щоб ніколи не розлучатися. Перший поцілунок став благословенням і ніжною мукою. Та Адора вже пов’язана шлюбними узами із султаном Орханом. Невже вона стане іграшкою в руках нелюба?.. І які ще випробування постануть на її шляху до щастя з коханим?

     Книги для відділу абонементу подарувала постійна користувачка та дарувальниця Пілат Оксана Мирославівна.

ЗАПРОШУЄМО ДО ЧИТАННЯ!

     Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904р виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет.

     1910р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала).

     Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

     1914р. І. Кочерга переїхав в Житомир.

     П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою.

     1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю».

     1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».

     1928р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.

     В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

     Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток.

     Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано.

     В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp.

     Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933).

    Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935р. в Запоріжжі й тільки після цього почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів.

     П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

     1934р. І. Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

... Читати далі »

Книга, яка користувалась найбільшою популярністю серед наших користувачів у вересні «Реквієм блондинкам», автор Джеймс Хедлi Чейз

В невеличкому американському містечку одна за одною зникає четверо дівчат. Усі вони блондинки. Це відбувається напередодні виборів мера міста. На посаду мера є кілька претендентів – недавній промисловий магнат Вулф, колишній картяр Старкі – людина шефа поліції Мейсі, та власник похоронного бюро Еслінгер. Що сталось із дівчатами? Це викрадення чи вбивства? І чи причетні до зникнень претенденти на посаду мера? За цю заплутану справу береться столичний детектив Марк Сп’юек. Він дізнається дивовижні речі...

ЧИТАЄМО НАЙКРАЩЕ…

Книгу в користування можна взяти у фонді абонементу.

... Читати далі »

В першу неділю жовтня - День працівників освіти. 5 жовтня – Всесвітній день учителів.

Установа цього свята відбулася Указом від 11 вересня 1994 року Президента нашої країни Леоніда Даниловича Кучми.

Восени ми відзначаємо День працівників освіти – свято, яке звільняє від буденності й допомагає осягнути найголовніше у житті. Кожен з нас згадує свого Вчителя – того, котрий долучив до книги, запалив іскорку знань, був старшим другом і порадником, кому ми зобов’язані своїми життєвими і професійними перемогами.

Ми схиляємо голови перед мудрістю і жертовністю освітянина – учителя, вихователя, викладача, майстра, зусиллями якого твориться майбутнє нашого краю, всієї нашої держави. Ви сумлінно виконуєте свій професійний обов’язок, вчите нашу юнь пізнавати нове і пам’ятати про те, якого ми роду.

В День працівників освіти мільйони школярів, дошкільнят, студентів, аспірантів поспішають щиро привітати своїх педагогів з їх професійним святом. Педагогам підносяться букети квітів з щирими удячностями за цю нелегку, самовіддану та іноді ще й дуже нервову працю.

Лунають цього дня поздоровлення також від голови України та від інших високопоставлених осіб.

Прийміть щиру вдячність за високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, добро і щедрість душі. Впевнені, що ви й надалі докладатимете зусиль задля утвердження заможної, духовно багатої України.

Особливо, щиросердно хочемо привітати працівників освіти Рокитнівщини. Бажаємо Вам, шановні освітяни, міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги. Хай вам щастить у всіх ваших починаннях!

КОЛЕКТИВ РОКИТНІВСЬКОЇ ЦСБ.

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U513_94.html

http://www.calendarium.com.ua/ua/den_pratsivnikiv_osviti

«Ми є. Були . І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами» ( поема «Меченосці»).

Іва́н Па́влович Багря́ний (справжнє прізвище: Лозов'ягін (також: Лозов'яга); 2 жовтня 1906, Охтирка — † 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

      Інші псевдоніми — Полярний, Дон Кочерга та інші.

      Справжнє ім'я — Іван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягін).

      Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра.

      У 1912—1916 pp. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі.

      У 1920 році він став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Усе це народжувало протест у душі Івана.

      У 1922—1926 pp. він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

      Протягом 1926—1930 pp. Іван навчався в Київському художньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він входив до попутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогиль-ний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фаль-ківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.

      У 1928р. І. Багряний написав роман у віршах «Скелька», де використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з'явилася друком збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляють тільки до портфеля НКВС. Того ж року він написав поему «Аве Марія», де в присвяті розмістив таке звернення: «Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор». Цікаво, що книжка вийшла в світ без усякого цензурного дозволу на те, до того ж з вказівкою неіснуючого видавництва «САМ». Поки справжні наглядачі зорієнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірників встигли розкупити. Зрозуміло, що подібний твір не міг залишитись непоміченим владою.

      У 1930р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька». Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики — «Ске ... Читати далі »

Міжнародний день музики заснований 1 жовтня 1975 за рішенням ЮНЕСКО. Одним з ініціаторів установи Міжнародного дня музики є композитор Дмитро Шостакович.

Свято відзначається щорічно в усьому світі великими концертними програмами, за участю кращих артистів і художніх колективів. У цей день звучать твори, що ввійшли до скарбниці світової культури.

Але з музикою людство знайоме з давніх часів. У печерах Африки збереглися наскальні малюнки давно зниклих племен. На малюнках зображені люди з музичними інструментами. Ми вже не почуємо ніколи тієї музики, але коли-то вона скрашували життя людей, примушувала їх радіти або засмучуватися. Музика володіє величезною силою. На світі знайдеться мало людей, байдужих до музики. Багато композитори намагалися виразити через неї стан своєї душі. Їх великі імена завжди з вдячністю будуть вимовляти нащадки. Музика не старіє, вона буде жити стільки, скільки буде існувати людина.

Тож, щиро всіх зі святом, нехай ніколи не стихає музика ваших сердець!

http://www.work.ua/ua/holidays/35/

http://www.bookclub.ua/ukr/infocenter/holidayeveryday/news.html?id=1824

Міжнародний день людей похилого віку, що відзначається щорічно в усьому світі 1-го жовтня, виник з ініціативи Генеральної Асамблеї ООН 14-го грудня 1990-го року, резолюція № A/RES/45/106. До цього День людей солідного і поважного віку стали відзначати спочатку в Європі, потім свято було підхоплено Сполученими Штатами і до кінця 80-х років воно поширилося по всьому світу.

Однак його остаточне офіційне затвердження на міжнародному рівні було викликано не тільки його популярністю. Одним дуже сумним фактором стало ще одна глобальна подія – зниження внесків в спеціальний Цільовий фонд з проблем старіння ООН, на тлі стрімкого старіння населення по всьому світу. Це зовсім не парадоксальне явище, але яскраво сигналізує про падіння моральних і культурних цінностей у нашому суспільстві.

У наймудрішою книзі на землі, в Біблії, Святому Писанні, відкрито говориться про те, що від нашого ставлення до наших батьків і матерів безпосередньо залежить наша власна тривалість життя на цій землі. Зневагою до проблем літніх людей ми сіємо свої власні майбутні проблеми.

Генеральна Асамблея ООН закликає уряди і влади, громадські організації та бізнесструктури, а також всіх людей на землі звернути і зосередити свою увагу на сприянні у вирішенні проблем літнього покоління. Наше цивілізоване суспільство – це суспільство для всіх віків. Нашими спільними зусиллями цілком можливо забезпечити, не тільки щоб ми жили довше, але й щоб наше життя було більш якісним та повноцінним, різноманітним і приносило глибоке задоволення.

http://monitor.cn.ua/ua/rest/8118

http://www.calendarium.com.ua/ua/mizhnarodnii_den_lyudei_pohilogo_viku

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245634593&cat_id=244274130