Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік, -
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!

     14 січня - Новий рік за старим стилем. Також цього дня християни східного обряду відзначають свято Обрізання Господнього та вшановують пам'ять святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської.

     Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 14 січня.
Церковні джерела характеризують Василя як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Саме йому належить вислів: “Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси сили душі”.

    Василя Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.

    За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії - Ісус.

Лякали дерева й догоджали печі...

    Новорічна ніч (з 13 на 14 січня) вважалася чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв і ритуалів. Існувало повір'я, що опівночі на 14 січня, як і на Великдень, гроші «горять», тож їх можна легко знайти. Під Новий рік, як і на Різдво, носили вечерю - сільській бабі-повитусі, або, як її називали «пупорізці». Зазвичай до неї ходили молоді батьки (жінки і чоловіки), у яких протягом року народилися діти. 

     Під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м’ясні страви. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. А ще випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”.

     Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха (соломи, що лежала на долівці від Святого вечора). Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири або палицею і промовляв: “Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати”. За дерево відповідала дружина: “Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану”. Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев’язувала його перевеслом.

     В народі вірили, що після таких процедур дерево злякається і обов’язково дасть гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини навіть самі розмовляють по-людському. До речі, тварини в цю ніч могли поскаржитись Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходяться. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.

     А ще на Маланки господині ретельно чепурять, підбілюють піч, “щоб не кляла, що не вимащена”. Ніхто в цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть. 
З настанням сутінків по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музика ... Читати далі »

 14 січня 2022 року - 85 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала  (1937-1995), українського письменника.

Феномен Євгена Гуцала — у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності. 

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

Серед перших книжок Євгена — Біблія. Ще не вміючи читати, хлопець познайомився із цією книгою, яка стала для нього згодом втіленням мудрості. Почувши про Тараса Шевченка, сам почав шукати „Кобзар” і зразу ж відчув магічну силу його слова. Згодом так само зачарований був творами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.

Важко сказати, коли відбулася перша проба пера майбутнього письменника. Сам він, жартуючи, згадував: „Здається, я писав завжди”. Якось йому задали писати твір на вільну тему. Українську мову та літературу викладав батько Євгена. І коли він прочитав твір сина, то на весь клас запитав: „Ти оце звідки списав?” У Євгена був і свій „робочий кабінет”: за хатою, у кущах бузку, він сам змайстрував стола з грабових жердин і спекотного літа, сховавшись у затінку, писав там оповідання та вірші, заклеював написане у конверти й надсилав до Києва.

У 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві „Радянський письменник” (нині „Український письменник”), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань „Люди серед людей”. Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: „Яблука з осіннього саду” (1964), „Скупана в любистку” (1965), „Хустина шовку зеленого” (1966), „Запах кропу” (1969) та інші.

Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, описуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози.

Назва першої книжки — „Люди серед людей” — програмова. її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.

У 1960-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями у прозі, з'являються друком дві повісті Є. Гуцала — „Мертва зона” (1967) та „Родинне вогнище” (1968, інша назва — „Мати своїх дітей”).

На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість „Дівчата на виданні”, дилогія „Сільські вчителі” та „Шкільний хліб”.

Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: „Олень Август” (1965), „З горіха зерня” (1969), „Дениско” (1973), „Саййора” (1980), „Пролетіли коні” (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. ... Читати далі »