Сергій Павлович Шелухін — український вчений, видатний юрист, відомий історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник (писав вірші під псевдонімом С. Павленко), педагог, член п'яти наукових товариств.

Народився 7 жовтня 1864 р. в с. Деньга Полтавської губернії. У 1881 р. закінчив Лубенську класичну гімназію, у 1885 — фізико-математичний і в 1889 р. — юридичний факультети Київського університету. Працював юристом у судових установах Єлизаветграда, Кам'янця-Подільського, Кишинева (1890—1899), прокурором і суддею в Одесі (1899—1917). Був членом Київського правничого товариства при університеті св. Володимира, Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Одеського товариства історії та старожитностей тощо.

На початку 1905 р. С. Шелухін активно включився в національно-визвольний рух в Україні. Після Лютневої революції 1917 р. вступив до Української партії соціалістів-федералістів, очолював революційний комітет в Одесі, був членом Центральної ради, генеральним суддею УНР. У лютому—квітні 1918 р. — міністр судових справ в уряді Центральної ради.

У червні 1918 р. С. Шелухін — голова делегації Української держави на мирних переговорах з урядом РРФСР, з грудня 1918р. — міністр юстиції в уряді Директорії, в

1919 р. — член делегації УНР на Паризькій мирній конференції.

З 1921 р. і до кінця життя С. Шелухін жив і працював у Чехословаччині, був професором і деканом факультету в Українському вільному університеті, а також викладав карне право і політичну історію України в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі, був членом Українського історико-філологічного і правничого товариств.

Його перу належить понад 60 статей і чимало книжок з історії українського права й держави, Найпомітніші з них: «Варшавський договір між поляками і С. Петлюрою» (Прага, 1926), «Звідкіля походить Русь» (Прага, 1929), «Додаткові лекції до курсу «Історії українського народу» (Прага, 1932), «Критика нового наукового підручника історії України» (Львів, 1935), «Україна» (Прага, 1937) та ін.

Помер 25 грудня 1938 р. у м. Ржевнице поблизу Праги.

ДЖЕРЕЛА: 

http://100v.com.ua/ru/node/3079

... Читати далі »

 Володимир Іванович Дарда (6 жовтня 1924, Скопці — 17 липня 1992) — письменник, поет, громадський діяч, член Спілки письменників СРСР з 1983 року.

Володимир Іванович Дарда народився 6 жовтня 1924 року в селі Скопцях (так тоді називалось с. Веселинівка) Баришівського району Київської області. Батьки його були вчителями, батько викладав математику, а мати — українську мову.

Потяг до віршування виник у хлопця ще в шкільні роки, бо дуже любив читати художню літературу. Ще до війни 14-річним школярем надіслав Володимир Іванович вірш «Три брати» на конкурс, оголошений до 20-річчя Червоної Армії республіканською дитячою газетою «На зміну». Вірш відзначили. Згодом було опубліковано і його перше оповідання «Щастя».

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, батько пішов на фронт. У душі майбутнього письменника вирували гнів і ненависть До загарбників-фашистів. І він не раз береться за олівець, пише схвильовані рядки поезії. В них — палка любов до Вітчизни, до рідних.

В. І. Дарда — член Спілки письменників СРСР з 1983 року.

З кожним новим твором усе виразніше відчувається спостережливість письменника, його закоханість у життя, людську красу, уважність до найпотаємніших глибин людської психології, вміння побачити прекрасне там, де інший може і пройде байдуже.

А в книзі «Земля, яку сходив Тарас» Володимир Іванович розповідає про життя великого поета, героїчну боротьбу українського народу, подає яскраві картини мальовничих куточків нашої Батьківщини. З особливою любов'ю змальовує письменник м. Березань, де був Т. Г Шевченко.

Повість «Його кохана» (1964 р.) - історико-біографічний твір про Шевченка, про його перший приїзд на Україну в 1843 р та знайомство з княжною Варварою Репніною.

... Читати далі »