В когорті народних будителів Закарпаття помітне місце займає Євген Фенцик,
чия творча діяльність як поета, прозаїка і драматурга, журналіста, історика
літератури і публіциста припадає на другу половину ХІХ ст. Родом Євген
Андрійович Фенцик із сім’ї сільського священика с. Малої Мартинки на
Свалявщині.
Навчався Є. Фенцик в Ужгородській і Сатмарській (нині місто Сату-Маре в Румунії) гімназіях, затим на
богословському факультеті Віденського університету. Під час університетських
студій у Відні він зацікавився історією та культурою слов’янських народів і
пройнявся ідеєю їх єднання, відвідував гуртки цього спрямування.
Здобувши вищу освіту, з 1869 р. став працювати сільським священиком у
закарпатських селах Богаревиці, Буківці, Дусині, Порошкові, Великому Раковці та
Горінчеві – останньому селі (на Хустщині) його місця проживання, де і помер.
Літературна спадщина Є. Фенцика досить різноманітна своєю тематикою і
жанровою широтою. Він був автором численних поетичних, прозових і драматичних
творів, публіцистичних нарисів та етнографічних статей, перекладів і
фольклорних записів, укладачем церковних проповідей. Свої різножанрові твори і
краєзнавчі праці друкував в ужгородських і львівських газетах.
Прогресивною і плідною є також
Фенцикова видавнича і журналістська діяльність. У 1885 році він заснував журнал
„Листок”, який редагував до останніх днів свого життя. У часописі публікувалися
його власні та інших авторів літературно - та історико-краєзнавчі розвідки,
науково-популярні статті. Наш земляк уклав також для народних шкіл п’ять
підручників з русинської граматики, історії, арифметики, природознавства,
фізики, а для віруючих — "Молитвослов” і "Литургику”. Вдячна
культурно-мистецька громадськість Закарпаття встановила й урочисто відкрила в
Ужгороді (біля теперішньої обласної філармонії) 16 травня 1926 року пам’ятник
Є. Фенцику (скульптор Олена Мондич).
Джерела:
