Леонід
Іванович Смілянський (27 лютого 1904 – 1966) - український письменник,
літературний критик, драматург та кіносценарист. Член літературних груп Гарт,
ВУСПП і «Молодняк».
Родом із
Сумщини; 1928 закінчив Київський Інститут Народної Освіти, 1928—31 в аспірантурі
при Київській філії Інституту літератури ім. Т. Шевченка.
Друкуватися
почав з 1925, належав до літературних організацій Гарт, ВУСПП і «Молодняк».
Смілянський розпочав з індустріальної тематики, притаманної епосі фашизму:
«Нові оселі» (1928), «Злочин бригадира» (1930), повісті «Машиністи», «Мехзавод»
(1930), «Периферія» (1933), роман «Зустрічі» 1936). Під час війни написав «На
заставі» (1941), «Топки погашені» (1941), «Підслухані новелі» (1942), «Серце»
(1943).
Якийсь час
працював як журналіст і літературний критик.
Творчий
шлях
Леонід
Смілянський прийшов у літературу в другій половині 20-х років, одразу приставши
до ідейно-естетичних платформ ВУСППу і «Молодняка». Тож письменник не був
вільним від тогочасних літературних стереотипів, пробував виводити «на чисту
воду» буржуазних спеців, розвінчував непманів, художньо осмислював «реакційну
суть дрібновласницької стихії». Усе це є в його першій збірці оповідань «Нові
оселі» (1928). Тоді ж письменник почав освоювати «велику» прозу, написавши
повість «Машиністи» (1927), присвячену складним подіям громадянської війни в
Україні.
На перевалі 20 —
30-х років творчою уявою Л. Смілянського повністю заволоділа ідея «жити
комуною». Одна за одною пишуться повісті «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933),
«Полонений» (1934), пізніше дописана і трансформована в роман «Зустрічі»
(1935).
Другим «масивом»
творчості Л. Смілянського є проза про Другу світову війну. За період з 1941 по
1950 рік він написав у відповідному ідеологічному ключі роман, п’ять повістей,
оповідання.
Перші повісті —
«Золоті ворота» і «Дума про Кравчиху» (1942) засвідчили: прозаїку дозволили
лірико-романтичну манеру письма, але з однією метою – посилити емоційний вплив
сталінізму на тимчасово звільнених від впливу Москви українців.
У романі
«Євшан-зілля» (1943) прозаїк веде відверту квазі-літературну пропаганду
сталінського зразка, демагогічно закликаючи українців до повернення сталінських
військ. Сама совєцька пропаганда вважала цей твір другорядним, непереконливим.
Лише недавно
знято тавро забуття з повісті «Софія», яка була надрукована тільки в
журнальному варіанті (Укр. літ. 1944. № 1). У центрі уваги автора повісті —
представники української інтелігенції — архітектори, науковці, діячі культури,
митці, які втекли з України за Ура
...
Читати далі »
