Васи́ль Іва́нович Але́шко (Оле́шко) (31 січня (12 лютого) 1889, Суми — рік смерті невідомий, не раніше 1942 р., там само) — український поет, прозаїк. Псевдонім — В. Чучма, В. Гречаний, Ів. Підкова та інші. Жертва Сталінських репресій.

Син дрібного ремісника. Після закінчення Сумського агрономічного училища (1907) працював агрономом на Катеринославщині. З 1922 р. — завідувач відділу сумської газети «Плуг і молот».

Перший свій вірш надрукував у 1907 році в журналі „Рідний край”. Належав до літературної організації „Плуг”, куди входили відомі українські письменники. Окремими виданнями вийшли збірка його поезій „Громодар” та поема „Димарі в квітниках”. Особливого розголосу набули гуморески Василя Алешка „Божественні реп’яхи”, „Терниця”, „Кислиці”. Створював він і оповідання, в яких відображав складні процеси на селі після 1917 року. Особливо заслуговує на увагу твір „Хліб”. Перу письменника належить і п’єса „Пожар”. Василь Алешко проявився і як журналіст. У 20-і роки він працював у редакції Сумської газети „Плуг і молот”.

Кралицький Анатолій Федорович народився 12 лютого 1835 в селі Вишні Чабини (нині — в Словаччині) в багатодітній сім’ї священика.

            Навчався у монастирських школах та в Ужгородській духовній семінарії. З 1858 року працював учителем, а з 1869 року і до кінця життя — ігуменом Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря.

Анатолій Кралицький друкувався в різних виданнях Будапешта, Відня, Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Львова, зокрема на сторінках перших у Закарпатській Україні періодичних видань «Церковная газета» (1856–1858) і «Свѣтъ», у галицьких часописах «Слово», «Житє і слово». Автор низки романтичних творів — «Князь Лаборець», «Пугачов», «Наполеон в Москві», «Жизнь на Руси», «Пастир у полонинах», «Не ходи, Грицю, на вечорниці!», біографічного нарису «Михаил Александрович Балудянский» та ін.

Бібліографія наукових, публіцистичних і літературних праць Анатолія Кралицького налічує понад 400 позицій. 1874 року він опублікував уривок з Мукачівського літопису 15 ст. (сам літопис не знайдений) та статтю «Северно-Восточная Угорщина», в якій дав топографічно-географічний опис усіх закарпатських комітатів з характеристикою міст і сіл, національного складу їхніх мешканців тощо.

Підтримував творчі контакти з багатьма діячами культури та науки, зокрема з А. Будиловичем, Б. Дедицьким, А. Дешком, Ф. Єзберовим, О. Петровим, К. Сушкевичем, І. Срезневським, М. Ф. Раєвським, І. Франком, листувався з Яковом Головацьким та Михайлом Драгомановим, які надрукували зібрані ним фольклорні матеріали: Головацький — у чотиритомній праці «Народные песни Галицкой й Угорской Руси» (1878), Драгоманов — у збірках «Малоруські народні пісні» та «Малоруські народні перекази». Іван Франко друкував окремі праці Кралицького в журналі «Життя і слово».

Заслуговує на увагу серія статей у «Науковому сборнику галицко-руской матіци» (1866, вип. І—IV), залишив нариси про Олександра Духновича, Арс ... Читати далі »