Василь Земляк (справжнє ім'я - Василь Сидорович Вацик) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника. Згодом Василь Земляк скаже: "...Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів". Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт. Після війни він навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949-1953), працював у газеті, на кіностудії імені Олександра Довженка. Разом із поколінням письменників-фронтовиків він прийшов в українську літературу в 50-ті роки. Ім'я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей -"Рідна сторона" (1956) та "Кам'яний брід" (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села. До літературної спадщини Земляка також відносимо повісті "Гнівний Стратіон" (1960), "Підполковник Шиманський" (1966), роман-дилогію "Лебедина зграя" (1971) і "Зелені млини" (1976), трагедію "Президент" (1974-1976), кіносценарії "Олесь Чоботар", "Новели Красного дому", "Останній патрон". Писав він також оповідання, нариси та літературно-критичні статті. Творчість Василя Земляка практично з перших його серйозних кроків у літературі привернула до себе увагу, а після появи "Лебединої зграї" письменник на тривалий час став об'єктом дискусій про українську прозу 70-х років, хоча спершу критика була не вельми одностайною в оцінці цього роману. Та все ж разом із другою книгою ("Зелені млини", 1976) цей твір було відзначено 1978 pоку Державною премією України ім. Тараса Шевченка, роман витримав упродовж небагатьох років кілька видань. Діалектика життєвих змін і сталості "основ життя" - це стихія Василя Земляка. В українській літературі середини XX століття його творчість посіла своє, належне їй місце - серед явищ найпомітніших.

Помер Василь Земляк холодного березневого дня 1977 року, не встигнувши здійснити свої численні творчі задуми. Похований письменник на Байковому цвинтарі в Києві.

Останнім твором В. Земляка стала п'єса "Президент" про трагічні події фашистського перевороту в Чілі.

У 1980 р. за романом "Лебедина зграя" було знято художній фільм "Вавилон — XX". Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. О. Довженка поставлено фільми "Люди моєї долини" (1961), "Новели Красного дому" (1964), "Дочка Стратона" (1965).

У літературі XX ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Майком Йогансеном, підхоплену О. Ільченком, яку успішно розробляв Є. Гуцало, а сьогодні — В. Дрозд, В. Яворівський та ін.

В. Землякові належать такі слова: "Людям іноді доводиться пройти крізь міфи, щоб довоюватися до високого смислу життя".

Василь Земляк у кожному своєму творі звертається до тих життєвих вражень, які міцно закарбувалися в пам'яті, до тих настроїв, почуттів та асоціацій, які переростали в образи-метафори. Тому головною формою висловлення думок і почуттів письменника був ліричний монолог, багатий на філософські роздуми про духовні і моральні основи буття народу:

"Батьківщино моя! Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин, так само як ти відповідаєш, перед світом за мене й за мільйони таких, як я. У цій обопільності ми єдині, хоч ти все, тоді як я без тебе ніхто. Ти в кожного одна, бо хто хоче мати дві батьківщини — той залишається без жо ... Читати далі »