Василь Земляк (справжнє ім'я - Василь
Сидорович Вацик) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині в
селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії,
звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника. Згодом
Василь Земляк скаже: "...Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним
українцем, але ніколи не забуваю про чехів". Закінчивши середню школу, він
вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна
перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт. Після війни він
навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту
(1949-1953), працював у газеті, на кіностудії імені Олександра Довженка. Разом
із поколінням письменників-фронтовиків він прийшов в українську літературу в
50-ті роки. Ім'я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох
його повістей -"Рідна сторона" (1956) та "Кам'яний брід"
(1957), які він присвятив темі українського повоєнного села. До літературної
спадщини Земляка також відносимо повісті "Гнівний Стратіон" (1960),
"Підполковник Шиманський" (1966), роман-дилогію "Лебедина
зграя" (1971) і "Зелені млини" (1976), трагедію
"Президент" (1974-1976), кіносценарії "Олесь Чоботар",
"Новели Красного дому", "Останній патрон". Писав він також
оповідання, нариси та літературно-критичні статті. Творчість Василя Земляка
практично з перших його серйозних кроків у літературі привернула до себе увагу,
а після появи "Лебединої зграї" письменник на тривалий час став
об'єктом дискусій про українську прозу 70-х років, хоча спершу критика була не
вельми одностайною в оцінці цього роману. Та все ж разом із другою книгою
("Зелені млини", 1976) цей твір було відзначено 1978 pоку Державною
премією України ім. Тараса Шевченка, роман витримав упродовж небагатьох років
кілька видань. Діалектика життєвих змін і сталості "основ життя" - це
стихія Василя Земляка. В українській літературі середини XX століття його
творчість посіла своє, належне їй місце - серед явищ найпомітніших.
Помер Василь
Земляк холодного березневого дня 1977 року, не встигнувши здійснити свої
численні творчі задуми. Похований письменник на Байковому цвинтарі в Києві.
Останнім твором
В. Земляка стала п'єса "Президент" про трагічні події фашистського
перевороту в Чілі.
У 1980 р. за
романом "Лебедина зграя" було знято художній фільм "Вавилон —
XX". Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. О.
Довженка поставлено фільми "Люди моєї долини" (1961), "Новели
Красного дому" (1964), "Дочка Стратона" (1965).
У літературі XX
ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще
Майком Йогансеном, підхоплену О. Ільченком, яку успішно розробляв Є. Гуцало, а
сьогодні — В. Дрозд, В. Яворівський та ін.
В. Землякові
належать такі слова: "Людям іноді доводиться пройти крізь міфи, щоб
довоюватися до високого смислу життя".
Василь Земляк у
кожному своєму творі звертається до тих життєвих вражень, які міцно
закарбувалися в пам'яті, до тих настроїв, почуттів та асоціацій, які
переростали в образи-метафори. Тому головною формою висловлення думок і
почуттів письменника був ліричний монолог, багатий на філософські роздуми про
духовні і моральні основи буття народу:
"Батьківщино
моя! Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин, так само як ти
відповідаєш, перед світом за мене й за мільйони таких, як я. У цій обопільності
ми єдині, хоч ти все, тоді як я без тебе ніхто. Ти в кожного одна, бо хто хоче
мати дві батьківщини — той залишається без жодної. Доки ти є — ми вічні. Ми
вистояли завдяки тобі, найвищому з понять, яке будь-коли сотворяли і обіймали
люди".
В українській
літературі XX ст. порівняно невеликий за обсягом творчий доробок Василя Земляка
знайшов належне йому високе місце серед найпомітніших явищ у нашому
письменстві.
Нагороди, пам'ять
Лауреат
Шевченківської премії (1978, посмертно). Нагороджений орденом «Знак Пошани» й
медаллю.
В Києві, на
вулиці М. Коцюбинського, 2 де з 1968 по 1977 рік працював письменник в 1983
році встановлено меморіальну дошку (бронза, барельєфний портрет, скульптор І.
В. Макогон, архітектор О. С. Тамаров).
Джерела:
http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=264656
http://ebk.net.ua/Book/synopsis/ukrainska_elita/part1/036.htm
http://www.ukrlit.vn.ua/biography/zemlyk.html
http://uk.wikipedia.org/wiki/Земляк_Василь_Сидорович
Оксана Лісовець.
|
