Видатний
український письменник-демократ і культурно-громадський діяч Марко Черемшина
увійшов в історію української літератури як талановитий майстер слова, співець
знедоленої Гуцульщини. Його самобутня творчість всебічно відбиває тяжке життя
українського трудового люду колишньої Буковини й Галичини в умовах
буржуазно-поміщицького ладу цісарської Австро-Угорщини і панської Польщі.
Письменник належав до того кола прогресивних письменників кінця XIX — початку
XX ст., на яке вирішальний вплив мала могутня творча індивідуальність Івана
Франка і його революційно-демократичні ідеї. Соратниками і побратимами Марка
Черемшини по перу були Василь Стефаник і Лесь Мартович, Осип Маковей і Ольга
Кобилянська, Михайло Яцків і Стефан Ковалів.
Марко
Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) народився 13 червня 1874р. в селі Кобаках,
тепер Косівського району. 3 1889р. Іван Семанюк навчався у Коломийській
гімназії. У цей час він зблизився з Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Семеном
Горуком, які стали його найближчими друзями на все життя. Під впливом своїх
старших друзів Іван Семанюк робить перші літературні спроби: пише вірші, драму
"Несамовиті". У квітні 1896р. в чернівецькій газеті
"Буковина" було надруковане оповідання "Керманич",
підписане псевдонімом Марко Черемшина, що з того часу стало літературним ім'ям
Івана Семанюка.
Закінчив
Віденський Університет (1906) і працював адвокатським помічником у Делятині, а
з 1912 адвокатом у Снятині, де активно займався громадсько-політичною,
літературною і культурно-просвітницькою роботою.
Літературна
діяльність
Навчаючись
у Коломийській гімназії, юнак зацікавився тогочасним життям у Галичині і на
Буковині, передплачував майже всі тодішні часописи. На цей час припадають і
його перші літературні спроби, які він підписує псевдонімами Василь Заренко,
Марко Легіт. Згодом Марко Черемшина написав свій перший твір-драму «Несамовиті»
і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом «Зоря». Хоч драма була
оцінена рецензентами позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила, текст
її загубився, збереглося лише два уривки чорнового автографа. Спроба сил у
драматургії не пройшла марно для Черемшини: не ставши драматургом у повному
розумінні, він став згодом визначним майстром психологічних новел, характерною
прикметою яких є глибокий драматизм.
Перше
оповідання «Керманич» надрукував 1896 у газеті «Буковина».
Упродовж
1900—1901 років у львівському «Літературно-науковому віснику» і чернівецькій
«Буковині» була надрукована низка оповідань, які склали першу книгу письменника
— «Карби. Новели з гуцульського життя»: «Святий Николай у гарті», «Хіба даруймо
воду», «Раз мати родила», «Зведениця», «Більмо» та інші (разом 15), —
присвячені зображенню життя темного й зубожілого гуцульського селянства за Австрії.
Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед
українських новелістів початку ХХ століття.
Після
«Карбів» у творчості Черемшини залягла довготривала перерва, по якій з 1919
почали з'являтися його оповідання, присвячені руїні галицького села,
спустошеного подіями першої світової війни: «Село вигибає», «Село потерпає»,
«Бодай їм путь пропала», «Перші стріли» тощо.
Третій
тематичний цикл становлять оповідання Черемшини, писані про життя селянства під
гнітом польської влади: «Верховина», «Ласка», «Коляда», «На Купала на Івана» та
ін.
Сучасна
йому критика відзначала високу майстерність письменника і багатство народної,
часто ритмізованої мови. Зважаючи на спільне їм усім селянське походження і
тематику творчості та дружні особисті зв'язки, в історії літератури Черемшину,
Василя Стефаника і Леся Мартовича часто об'єднують під назвою «покутської
трійці».
У
Львові до другої світової війни окрем
...
Читати далі »
