Осип Лещук (* 18 січня 1894, с. Стаї, нині Сокальський район,
Львівська область — † 28 серпня 1949, в'язниця поблизу м. Полтава) —
український письменник, теолог, педагог. Його ім'я носить школа в рідному селі
Стаївка.
Біографія.
Навчався у
Белзі, закінчив українську Перемишльську гімназію. По тому — у Віденському, а
після Першої світової війни у Львівському університеті, у Кромерижі; закінчив
Перемишльську духовну семінарію.
До цього був
старшиною Української Галицької Армії, членом українського правління в Угнові.
Був також
катихетом і професором Державної гімназії в Раві-Руській, парохом у селах Річки
та Стаї, головою філії «Просвіти» в Раві-Руській, офіційним опікуном
знедолених, головою Марійської дружини молоді та жіноцтва.
Залишив низку
художніх творів, повістей і оповідань, та релігійних праць, деякі з яких уперше
українською мовою («Етика», «Апольогетика», «Догматика»).
У релігійних
працях висвітлював питання людського буття і моралі, філософське розуміння
вічності, місії людини на землі, значення духовних цінностей для самовдосконалення
людини.
1923, в часі
першого голодомору в Україні, будучи головою філії «Просвіти», став ініціатором
ухвалення звернення-протесту проти знищування свідомого українського народу. «Представники
читалень Равської філії „Просвіти" і української громадськості Рави-Руської,
зібрані на загальних зборах філії товариства „Просвіти", залучаються до
протесту цілого культурного світу проти варварсько-дикунського переслідування
національного руху, Церкви та релігії радянською владою, проти туртурування і
вигублювання українського свідомого громадянства, інтеліґенції світської і
духовної, робітництва і селянства і особливо проти виарештування мужів науки з
Сергієм Єфремовим на чолі, проти темних та явних мордів, які доконують кати на
землях України, а своїм братам за Збручем передаємо свій найщиріший братерський
привіт».
Діяльність
в літературній групі «Логос».
У 1921-ому році
у Львові утворилася літературна група під назвою «Лоґос». Це була група молодих
українських письменників, котрі після програних Українських визвольних змагань,
об'єднавши зусилля, ставили собі за мету активізувати занепале в Галичині
літературно-культурне життя, дотримуючись засад і принципів українського
католицизму.
Діяльність
«лоґосівців» можна умовно поділити на два періоди: перший — друге десятиліття
минулого століття і другий — третє десятиліття до «Золотого вересня» 1939 р.,
коли-то всі патріотичні організації, установи, газети, журнали були заборонені
визволителями зі Сходу, і Галичину окупувала Совіцька армія. «Лоґосівці»
першого періоду гуртувалися навколо журналу «Поступ» (1920–1930), «лоґосівці»
другого періоду — навколо журналу «Дзвони» (1930–1939).
В тридцятих
роках на позиції «лоґосівського» напряму стали такі відомі особистості як
Наталена Королева, Ірина Гузар-Монцібович, Роман Дурбак, о. Осип Лещук, Йосип
Годунько та ін. Це був час, коли естафету «Поступу» перейняв журнал «Дзвони»
(1931–1939). Особливо плідним у цій групі був о. Осип Лещук, котрий залишив
великий свій письменницький і творчий доробок, в якому, крім богословських праць,
значне місце посідають короткі прозові твори у вигляді новел, деякі з них
передруковуються й сьогодні, як, наприклад, «Ганя». Його життєвим кредом були
два слова: Бог і Вітчизна. Причину поразки наших Визвольних змагань і
національної руїни о. Осип Лещук вбачав у відсутності в нас
національно-патріотичної еліти, в егоїзмі та отаманії.
В «Анкеті», яку
як український письменник отримав від редакції часопису «Новий час», на питання
«Чому Ви стали письменником?», писав:«Мене дуже заболіла наша національна руїна.
Я шукав причини, чому наш сорокамільйонний народ не виборов собі своєї
держави…, бо у нас не домагає авторитет, а звідси егоїзм і отаманія. Це гидра,
що шматувала і торощить наші ідеали. Тому муситься піднести в нас авторитет, а
з цим, почуття відповідальності за свої вчинки. Це можна зробити літературою.
Без Бога і релігії жодний авторитет неможливий. Для того я у своїх писаннях і
підношу: Бог і Вітчизна…»
Очевидно, він
стояв на позиціях В. Липинського, який, усупереч поглядам М. Грушевського,
вважав, що рушійною силою в формуванні є не народні маси (за М. Грушевським), а
національно-патріотична провідна верства суспільства, яка здатна підняти та
повести ці народні маси до формування держави.
Закінчилося
земне життя о. Осипа Лещука трагічно: його закатовано 28 серпня 1949 р. у
сталінській в'язниці поблизу Полтави.
Джерело:
|