Кожна історична епоха висуває людей, у чиїх біографіях вона відсвічує, ніби в ясному кристалі. Такою була й біографія В.М.Елланського (літературні псевдоніми — Василь Еллан, В.Блакитний, Валер Проноза, А.Орталь та ін.).

  Василь Михайлович Елланський (таке справжнє ім'я письменника) народився 12 січня 1894 року в родині священика в селі Козлі (тепер — Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині. Михайло Елланський — батько письменника — рано помер і залишив трьох синів і дочку на утриманні матері. Відтоді єдиним джерелом існування сім'ї була материна пенсія. В 1903 році сім'я Елланських переїхала до Чернігова, де спершу жили в дешевій найманій квартирі в Холоднім Яру, на околиці міста.

1906 року з допомогою родичів матері купили невеличкий будинок, що містився в глухому завулкові на вулиці Селюка, № 24-а. Тут і прожив Василь до осені 1914 року, коли виїхав у Київ. Але й після того часто навідувався він сюди, а 1917 року майже цілий рік разом з родиною мешкав у Чернігові. Ще за життя, батько Василя категорично запевняв, що не пустить дітей попівською стежкою. Тієї ж думки була й мати, але матеріальні умови були такі злиденні, що вона мусила віддати дітей до духовної школи, де їм було гарантоване безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернігові при бурсі, захворів і помер. Тому, оселившись у Чернігові, мати тримала Василя при собі. Вчитись Василь почав рано, але до духовної семінарії вступив лише в десять років, бо мати, пригнічена смертю старшого сина, тремтіла над слабим на здоров'я Василем. У школі він вчився погано і двічі залишався в одному класі. Перешкоджало навчанню погане здоров'я, а ще більше — читання книжок. Навіть обідаючи, він мав коло себе книжку.

З 1910 року письменник навчався у Чернігівській духовній семінарії, яку щиро не любив. Відвідував знамениті «суботи» у вітальні М. Коцюбинського, де його перші вірші (В. Еллан почав писати вірші з 1912 року) сприйняті з доброзичливою увагою майстра. По закінченні четвертого класу (1914) вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де вже навчався його давній, ще з бурси, приятель — Павло Тичина. Соціально-економічні дисципліни, що викладалися тут, були до душі молодому Василевi Елланському.

Проте інститут він теж не закінчив, в 1917 році недавній студент з головою пірнув у революційну роботу: революційні гуртки, товариства «Просвіти», участь в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917 року… Все це закономірно привело В. Елланського до партії українських есерів. Він став її активістом, а незабаром і головою її Чернігівського губернського комітету. За часів Центральної Ради Василь Михайлович потрапив до Лук'янівської в'язниці за антиурядове звернення «До робітників і селян України». В неспокійні революційні роки В. Елланський брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі, керував повстанням проти гетьмана в Полтаві, під час наступу Денікіна, переховуючись у сторожці на Байковому цвинтарі, керував київським боротьбистським підпіллям.

Після злиття українських комуністів-боротьбистів з КП(б)У вів неухильну боротьбу проти шовіністичних та націонал-нігілістичних тенденцій у партії й державі («опозиційна» промова В. Блакитного на конференції КП(б)У в листопаді 1920 року), кинув всі свої сили й енергію на організацію культурного відродження в УРСР. Перший і незмінний редактор урядової газети «Вісті» та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво» (пізніша назва — «Культура і побут»). Заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Певний час був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і керівник першої спілки пролетарських письменників «Гарт», що мала філії у багатьох містах України і навіть у Канаді.

Тяжка недуга серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925 року Василь Михайлович помер. Згодом ім'я поета було приречене на довготривале забуття: його було проголошено «буржуазним націоналістом», «бандитом» і посмертно винесено вищу міру покарання.

1934 року було демонтовано пам'ятник В. Еллану-Блакитному, поставлений його друзями в Харкові. Твори письменника були заборонені, а всі його товариші по партії боротьбистів розстріляні чи заслані в Сибір. Після ХХ з'їзду КПРС був реабілітований.