Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна (6 грудня 1940 — 31 липня 2012). Поетеса, активістка українського національного і правозахисного руху, художниця, філолог.

    Народилася в родині вірних Української греко-католицької церкви, гнаної в СРСР. Батько — робітник, мати — з селянської сім'ї. Серед родичів Ірини Онуфріївни були люди, зв'язані з ОУН. У повоєнні роки була свідком масового вислання українців до Сибіру. З дитинства палко мріяла про незалежність України. «У школі обпльовувалося найсвятіше, а вдома все це пошепки пояснювалося», — згадувала Стасів-Калинець згодом.

     Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов'янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Тодішні суспільні процеси в Угорщині й Чехословаччині збуджували думку західноукраїнського студентства.

     Після закінчення Львівського Університету викладала українську мову і літературу на підготовчому курсі Львівського Політехнічного Інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях.

   Ірина Стасів та її чоловік Ігор Калинець були близькими друзями таких відомих дисидентів, як Валентин Мороз і В'ячеслав Чорновіл.

    Під час другої хвилі брежнєвських репресій за виступи на оборону переслідуваних діячів культури 1970 звільнена з роботи. Згодом улаштувалася ткалею. Викладала мову та літературу в школі — на замінах.

    У липні 1970 підписала протест 9 громадян Львова проти арешту Валентина Мороза. Восени того ж року разом з чоловіком надіслала петицію до прокуратури УРСР з проханням дозволити бути присутніми на судовому розгляді справи В. Мороза. Написала листа Голові Ради міністрів СРСР О.Косигіну від імені родичів і друзів В. Мороза, листа до Верховної Ради УРСР з протестом проти порушень у ході судового розгляду. У грудні 1971 підписала декларацію про створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої. 

    12 січня 1972 заарештована у Львові. Під час слідства викликали на допити учнів. Зі ста школярів, які пройшли свідками у її справі, лише двоє чи троє дали покази проти неї: читала вірші, присвячені В'ячеславу Чорноволу, давала читати твори Валентина Мороза, говорила про незалежну Україну. Слідчі на змогли довести причетність Стасів-Калинець до групи В. Чорновола і участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». У липні 1972 суд розглянув справу про звинувачення Ірини Стасів-Калинець та Стефанії Шабатури за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») і засудив Калинець до 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік. Їхня маленька донька була розлучена з батьками на 9 років.

   Ув'язнення Ірина Онуфріївна відбувала у таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія) разом з Стефанією Шабатурою, Надією Світличною та іншими. Брала участь у всіх акціях жіночої політзони: підписала листа в прокуратуру, де табірне начальство звинувачене в тому, що перешкоджало святкуванню Великодня; листа Генеральному секретареві ООН з проханням сприяти проведенню справедливого судового розгляду в присутності представників ООН; колективного листа на підтримку Андрія Сахарова; звернення до табірної адміністрації про дозвіл внести гроші до Фонду допомоги жертвам чилійської хунти і послати делегаток на з'їзд Міжнародної Демократичної Асоціації Жінок; голодування з вимогою статусу політв'язня; відмова від тяжкої фізичної праці у зв'язку з Міжнародним роком жінок; лист до Комітету прав людини ООН зі скаргою на табірні умови і проханням надіслати представника; голодування протесту проти відмови надати побачення з ріднею та багато інших. Багато разів довелося зазнати жорстоких репресій з боку табірних властей.

     Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області. Звільнили її 1981 року. 

     З поверненням 1981 до Львова — виснажлива боротьба за прописку. Улаштуватися на роботу можна було тільки за вказівкою КДБ: довелося працювати секретарем-касиром в обласному будинку вчителя.

   Починаючи з 1987  Ірина Калинець бере щонайактивнішу участь у пробудженнні вільного культурного та громадського життя Львова. Читання публічних лекцій про Василя Стуса. Участь у створенні Клубу молодих учених, згодом Товариства Лева. Участь у створенні й роботі групи «Євшан-зiлля», яка почала видавати незалежний культурологічний альманах. Участь у створенні Товариства української мови (ТУМ), «Меморіалу», Народного Руху України. Учасник руху за відродження УГКЦ. Багато публікується в пресі. 

     1990  року Ірину Калинець обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 працює начальником Львівського обласного управління освіти. Вона провела реформу школи в напрямку українізації шкільної системи, зокрема, вивчення російської мови в початковій школі було знято, скорочено кількість російських шкіл і класів, внесено відповідні зміни в навчальні програми та інше. 

     Ірина Стасів-Калинець брала участь у створенні низки нових навчальних закладів (ліцеїв, гімназій, зокрема ліцею «Героїв Крут».), профільної газети «Основа», Міжнародного центру освіти, науки й культури. З 1992 по 1994 працювала у Верховній Раді головою підкомісії в Комісії ВР з питань освіти.

     Член консультативної ради Львівського облвиконкому з питань гуманітарної політики, голова Круглого Столу керівників громадських організацій з питань освіти й культури, науковийспівробітник Львівського НДІ літератури ЛДУ, працює над історією слов'ян, зокрема, України періоду IV — XII ст. н. е.

     1998 року за громадську діяльність її визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер), 2000 року — нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

     31 липня 2012 року після тривалої боротьби з важкою хворобою серце Ірини Калинець зупинилось. Похована на Личаківському кладовищі у Львові.

Основні видання творів

Вбивство тисячолітньої давності. — Львів: [Місіонер], 1997. — 343 с. — ISBN 966-7086-32-1.

Гуни — нащадки Ізраїля. — Львів: Місіонер, 1997. — 127 с. — ISBN 966-7086-19-4.

Загадки хрещення України-Руси. — Львів: Місіонер, 2000. — 198 с. — ISBN 966-7086-59-3.

Лелека і Чорна хмара. — К. : Веселка, 1993. — 23 с.

Пімбо-Бімбо. — Львів: Піраміда, 2000. — 40 с. — ISBN 966-7188-15-9.

Студії над «Словом о полку Ігоревім». — Львів: Місіонер, 1999. — 166 с. — ISBN 966-7086-59-3.

Це ми, Господи. — Львів: Логос, 1993. — 124 с.

Шлюб із полином. — Львів: Місіонер, 1995. — 167 с. — ISBN 5-7707-7272-7.

Останній пагінець євшану // Дзвін. — 1992. — № 7/8. — С. 2—6

Повернення // Дзвін. — 1992. — № 11/12. — С. 82—89

Поїзд // Наука — Фантастика. — 1991. — № 10. — С. 21.

Про смерть Валерія Гнатенка // Сучасність. — 1987. — Ч. 9. — С 45—48

Феодосій Печерський // Київ, церква. — Львів, 2000. — № 3. — С. 51—54.

Джерела:

http://1576.ua/people/4667

https://uk.wikipedia.org/wiki/Стасів-Калинець_Ірина_Онуфріївна

http://maidan.org.ua/2012/07/pamyati-iryny-kalynets/