«Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника-класика кінця 19 - початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича.

     Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. За майже три десятиліття до початку 20 ст. в селянській родині цього чудового краю - Покуття - 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович. Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення у 1882 році він вступає до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року письменник навчається в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті і в 1895 році складає перший юридичний іспит та одержує право працювати помічником адвоката. Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Льовова.
      В 1898 році Лесь Мартович переїздить до Львова. З цього часу він систематична виступає зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові виходить перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році виходить друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя -­ «Стрибожий дарунок» і інші оповідання. 
      В 1909 році він складає іспити за університетський курс, а на весні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержує наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані з дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Дуже виразно показав письменник трагізм становища селянства, його повну безправність, темряву і затурканість в оповіданнях «Лумера», «Мужицька смерть». Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив показу суті буржуазного суду як засобу пригноблення трудящих. Цій меті присвячені його драматичні сцени «За топливо», «За межу», «Зле діло». 

     Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон».

     Злигодні першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат російської армії Лесь Мартович помер.  Похоронили його в сусідньому селі Монастирок.

Творчий доробок

     Творчий доробок Леся Мартовича складався з новел, оповідань, публіцистичних розвідок та окремих виступів.

     Лесь Мартович — то справжній народний письменник. У колі друзів він завжди умів захоплююче розповідати смішні історії, нерідко компонуючи сюжети прямо в процесі розповіді, не записуючи їх ніколи. Усні його оповідання, на жаль, ніхто не зберіг. Зрештою, якби не щаслива зустріч у Львові з редактором «Літературно-наукового вісника», який заохотив Леся Мартовича щотижня привозити нові свої оповідання з надією видати їх окремою книжкою, ми з вами так ніколи і не мали б змоги читати його талановиті твори.

... Читати далі »

     Кідрук М.

     Бот. Ґуаякільський парадокс : роман / Макс Кідрук. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. — 512 с.: іл.

     У минулому кращий програміст компанії «ТТР», Тимур більше не здатний займатися програмуванням. Він намагається забути події п’ятирічної давнини, коли створені ним боти втілилися у плоті й перетворилися на жахливих вбивць. Але він іще не здогадується, що боти вже поширюють нову епідемію агресії у Ґуаякілі. Величезна кількість людей потрапляє до психіатричної клініки після скоєння особливо жорстоких злочинів. Усі вони малюють однакові фрактали та повторюють ім’я ТИМУР...

Книгу в користування можна взяти у фонді абонементу.

ЗАПРОШУЄМО ДО ЧИТАННЯ!

    Валенти́н Оста́пович Речме́дін (* 1916, Андрушівка, Липовецький повіт, Київська губернія, Російська імперія, нині Вінницька область — † 1986, Київ, Україна), письменник і журналіст родом з Вінниччини, нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

     Під час Другої світової війни працював у редакції «Радянської України», по війні заступник редактора «Літературної газети», довголітній редактор газети «Культура і Життя», член редакції журналу «Вітчизна». Працює переважно в прозі: повість «На верховині» (1951). роман «Коли закипала кров» (1958), збірка оповідань «Вітер з берегів юності», «Відчинив у світ я двері» (1960), романи «Весняні грози» (1961), «Романтична історія» (1962), «Ходімо зі мною, сину!» (1965), історична повість «Дівчина в терновому вінку» (1967).

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%87

%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%BD_%D0%92

%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%

D0%BD_%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%

... Читати далі »

     Друзі, запрошуємо Вас до читання журналу «Дім. Сад. Город.» число 2,  це найпопулярніше в Україні, справді народне видання для всіх, чиє життя і праця пов’язані із землею.

     У номері: «Перець – прикраса грядки», «Кращі сорти картоплі», «Щеплення плодових дерев» та багато іншої корисної інформації.

     Взяти в користування журнали можна в читальному залі нашої бібліотеки.

Корисного читання!